Наказание за подкуп избирателей: будут ли сажать политиков на 5-7 лет
Просмотров: 1271
23 квітня 2018 09:47
Успішний бізнес йде у владу і перетворює владу на успішний бізнес!".
До реальних виборів в Україні більше року, але згадують про них публічно все частіше. І щоразу, коли чуєш аргументи депутатів-бізнесменів, згадується ця стара хохма.
Нещодавно один із впливових парламентарів у відповідь на запитання про ідеологічні принципи діяльності його як депутата відповідав загальними фразами на кшталт "щоб усі зажили по-новому", наводячи особистий досвід зростання як успішного бізнесмена.
По суті, один з "топів" президентської фракції не просто не приховував, що не облишив бізнесу, а й абсолютно щиро вважає, що бізнесового досвіду цілком достатньо, щоб керувати державою.
Цей коментар збігся в часі зі звинуваченнями на адресу цього політика в підкупі виборців. На що той відповідає: оскільки процес парламентських виборів давно завершився, а новий ще не розпочався, то надання громадянам певних матеріальних благ від імені народного депутата не вважається підкупом.
Тобто в роботі з електоратом він застосовує і пропагує бізнесовий принцип: бачиш дірку в законі і маєш можливості перехопити ініціативу в конкурентів – користуйся!
Юридично наведене народним депутатом твердження про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за підкуп виборця в період між передвиборчими кампаніями є, як мінімум, дискусійним.
Справді, статті 269-279 Кодексу адміністративного судочинства, які нині стосуються "виборчих спорів", з урахуванням рекомендацій постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2013 року №15, мають застосовуватися лише після початку та до завершення виборчого процесу. Натомість поза межами цього процесу відповідні адміністративні справи розглядаються за загальними правилами.
Водночас, статті 157-160 Кримінального кодексу, які встановлюють відповідальність за злочини проти виборчих прав, можуть застосовуватися незалежно від процесу конкретних виборів. Зокрема, ними встановлено кримінальну відповідальність за таке:
– втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією її повноважень, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії (частина 4 статті 157);
– умисне подання до органу ведення Державного реєстру виборців неправдивих відомостей про виборців, умисне внесення неправдивих відомостей до бази даних реєстру, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в базі даних реєстру виборців, чи інше несанкціоноване втручання в роботу бази даних реєстру (частина 1 статті 158);
– незаконне знищення виборчої документації поза встановленим законом строком зберігання в державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії після проведення виборів, а так само пошкодження виборчої документації (частина 1 статті 1582).
Враховуючи положення законодавства про вибори, передовсім – про місцеві вибори, про Державний реєстр виборців, наші юристи вважають, що притягнення до відповідальності за описані вище злочини є можливим і після завершення виборчого процесу.
У наведеному вище переліку ми не вказуємо підстав для відповідальності за підкуп виборців. Та й загалом практика застосування статті 160 Кримінального кодексу наразі досить обмежена: у 2015 році було засуджено лише сім осіб, а в 2016-му – 14.
Та попри вказівку частини 1 цієї статті на "безпосередню реалізацію виборчого права", вважаємо, що питання про можливість чи неможливість покарання політиків за підкуп виборців поза межами виборчого процесу, відповідно до статті 160 Кримінального кодексу України, є відкритим.
По-друге, надання громадянам матеріальних благ з боку політиків варто оцінювати не лише з формально-правового боку. У квітні Кабінет міністрів підтримав ініціативу МВС стосовно посилення відповідальності за підкуп. Уряд уже вніс проект відповідного закону до парламенту.
Зокрема, пропонують карати тих, хто бере передвиборчі подачки, не лише штрафом, а й "позбавляти волі до 2 років". А тим політикам, хто дає або пропонує гроші громадянам за "правильний вибір", може світити від 2 до 5 років, і навіть до 7 років ув’язнення, якщо злочин вчинено повторно.
Звісно, якщо депутати підтримають урядову ініціативу в сесійній залі.
І тут цілком може стати на заваді от ця згадана мною пропаганда бізнесового підходу до державної політики. Бо якщо лідери фракцій, депутати всіх рівнів, міські, селищні керівники і надалі вважатимуть за можливе ощасливлювати виборців подарунками як у виборчий, так і у міжвиборчий період, то пропоноване МВС жорстке покарання за підкуп буде таким же беззубим, як і нинішнє м’яке.
Виникає й інше, "неправове" питання: наскільки моральним і таким, що дійсно відповідає інтересам суспільства, є посилення з боку держави санкцій кримінальної відповідальності до виборців, яких фактично "розбещують" деякі представники органів влади?
Ми бачили цього Великодня, наскільки масовим і поширеним по всій Україні стало таке явище, як освячення пасок під партійною чи депутатською символікою.
Як відзначає Венеціанська комісія Ради Європи, звертаючись до такого типового порушення виборчого законодавства, як зловживання адміністративними ресурсами, навіть якщо законодавство забезпечує дієву основу проти нього, "закон буде ефективним лише тоді, коли органи влади застосують його добросовісно".
Тобто ключем до вирішення проблеми в Раді Європи бачать не так законодавчі зміни, як "наявність політичної волі додержуватися букви та духу закону".
На наш погляд, справедливо поширити такий підхід щодо протидії всім видам порушень виборчих прав громадян, у тому числі й щодо підкупу виборців.
Без усвідомлення всіма політичними гравцями – і провладними, й опозиційними – аморальності "політиканства" на тлі низького рівня матеріального достатку людей, нові жорсткі санкції нічого не змінять.
Адже в сухому залишку ми маємо в Україні таку картину:
а) чинний Кримінальний кодекс дозволяє карати політиків за підкуп виборців, проте судової практики його застосування стосовно топ-політиків немає;
б) неоднозначність формулювання статті 160 КК України дозволяє навіть законодавцям публічно стверджувати, що підкуп виборців не заборонений у міжвиборчий період;
в) попередня практика та безкарність формує стійке очікування подачок від кандидатів у владу серед певної категорії українських виборців.
Ухвалення нових законів, впровадження більш жорстких санкцій і водночас вибіркове застосування чинних механізмів відповідальності лише до виборців стане черговою імітацією спроби забезпечити справжність виборів.
Для щирих намірів цей процес має супроводжуватися публічним осудом підкупу з боку влади всіх рівнів. Ну і, звісно, реальним покаранням для тих, хто підкуп уже зараз практикує.
Автор: Вадим Галайчук
Источник: Украинская Правда
До реальних виборів в Україні більше року, але згадують про них публічно все частіше. І щоразу, коли чуєш аргументи депутатів-бізнесменів, згадується ця стара хохма.
Нещодавно один із впливових парламентарів у відповідь на запитання про ідеологічні принципи діяльності його як депутата відповідав загальними фразами на кшталт "щоб усі зажили по-новому", наводячи особистий досвід зростання як успішного бізнесмена.
По суті, один з "топів" президентської фракції не просто не приховував, що не облишив бізнесу, а й абсолютно щиро вважає, що бізнесового досвіду цілком достатньо, щоб керувати державою.
Цей коментар збігся в часі зі звинуваченнями на адресу цього політика в підкупі виборців. На що той відповідає: оскільки процес парламентських виборів давно завершився, а новий ще не розпочався, то надання громадянам певних матеріальних благ від імені народного депутата не вважається підкупом.
Тобто в роботі з електоратом він застосовує і пропагує бізнесовий принцип: бачиш дірку в законі і маєш можливості перехопити ініціативу в конкурентів – користуйся!
Юридично наведене народним депутатом твердження про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за підкуп виборця в період між передвиборчими кампаніями є, як мінімум, дискусійним.
Справді, статті 269-279 Кодексу адміністративного судочинства, які нині стосуються "виборчих спорів", з урахуванням рекомендацій постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2013 року №15, мають застосовуватися лише після початку та до завершення виборчого процесу. Натомість поза межами цього процесу відповідні адміністративні справи розглядаються за загальними правилами.
Водночас, статті 157-160 Кримінального кодексу, які встановлюють відповідальність за злочини проти виборчих прав, можуть застосовуватися незалежно від процесу конкретних виборів. Зокрема, ними встановлено кримінальну відповідальність за таке:
– втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією її повноважень, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії (частина 4 статті 157);
– умисне подання до органу ведення Державного реєстру виборців неправдивих відомостей про виборців, умисне внесення неправдивих відомостей до бази даних реєстру, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в базі даних реєстру виборців, чи інше несанкціоноване втручання в роботу бази даних реєстру (частина 1 статті 158);
– незаконне знищення виборчої документації поза встановленим законом строком зберігання в державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії після проведення виборів, а так само пошкодження виборчої документації (частина 1 статті 1582).
Враховуючи положення законодавства про вибори, передовсім – про місцеві вибори, про Державний реєстр виборців, наші юристи вважають, що притягнення до відповідальності за описані вище злочини є можливим і після завершення виборчого процесу.
У наведеному вище переліку ми не вказуємо підстав для відповідальності за підкуп виборців. Та й загалом практика застосування статті 160 Кримінального кодексу наразі досить обмежена: у 2015 році було засуджено лише сім осіб, а в 2016-му – 14.
Та попри вказівку частини 1 цієї статті на "безпосередню реалізацію виборчого права", вважаємо, що питання про можливість чи неможливість покарання політиків за підкуп виборців поза межами виборчого процесу, відповідно до статті 160 Кримінального кодексу України, є відкритим.
По-друге, надання громадянам матеріальних благ з боку політиків варто оцінювати не лише з формально-правового боку. У квітні Кабінет міністрів підтримав ініціативу МВС стосовно посилення відповідальності за підкуп. Уряд уже вніс проект відповідного закону до парламенту.
Зокрема, пропонують карати тих, хто бере передвиборчі подачки, не лише штрафом, а й "позбавляти волі до 2 років". А тим політикам, хто дає або пропонує гроші громадянам за "правильний вибір", може світити від 2 до 5 років, і навіть до 7 років ув’язнення, якщо злочин вчинено повторно.
Звісно, якщо депутати підтримають урядову ініціативу в сесійній залі.
І тут цілком може стати на заваді от ця згадана мною пропаганда бізнесового підходу до державної політики. Бо якщо лідери фракцій, депутати всіх рівнів, міські, селищні керівники і надалі вважатимуть за можливе ощасливлювати виборців подарунками як у виборчий, так і у міжвиборчий період, то пропоноване МВС жорстке покарання за підкуп буде таким же беззубим, як і нинішнє м’яке.
Виникає й інше, "неправове" питання: наскільки моральним і таким, що дійсно відповідає інтересам суспільства, є посилення з боку держави санкцій кримінальної відповідальності до виборців, яких фактично "розбещують" деякі представники органів влади?
Ми бачили цього Великодня, наскільки масовим і поширеним по всій Україні стало таке явище, як освячення пасок під партійною чи депутатською символікою.
Як відзначає Венеціанська комісія Ради Європи, звертаючись до такого типового порушення виборчого законодавства, як зловживання адміністративними ресурсами, навіть якщо законодавство забезпечує дієву основу проти нього, "закон буде ефективним лише тоді, коли органи влади застосують його добросовісно".
Тобто ключем до вирішення проблеми в Раді Європи бачать не так законодавчі зміни, як "наявність політичної волі додержуватися букви та духу закону".
На наш погляд, справедливо поширити такий підхід щодо протидії всім видам порушень виборчих прав громадян, у тому числі й щодо підкупу виборців.
Без усвідомлення всіма політичними гравцями – і провладними, й опозиційними – аморальності "політиканства" на тлі низького рівня матеріального достатку людей, нові жорсткі санкції нічого не змінять.
Адже в сухому залишку ми маємо в Україні таку картину:
а) чинний Кримінальний кодекс дозволяє карати політиків за підкуп виборців, проте судової практики його застосування стосовно топ-політиків немає;
б) неоднозначність формулювання статті 160 КК України дозволяє навіть законодавцям публічно стверджувати, що підкуп виборців не заборонений у міжвиборчий період;
в) попередня практика та безкарність формує стійке очікування подачок від кандидатів у владу серед певної категорії українських виборців.
Ухвалення нових законів, впровадження більш жорстких санкцій і водночас вибіркове застосування чинних механізмів відповідальності лише до виборців стане черговою імітацією спроби забезпечити справжність виборів.
Для щирих намірів цей процес має супроводжуватися публічним осудом підкупу з боку влади всіх рівнів. Ну і, звісно, реальним покаранням для тих, хто підкуп уже зараз практикує.
Автор: Вадим Галайчук
Источник: Украинская Правда