Педагоги Мелітопольщини: 1920-і роки
Просмотров: 1775
9 лютого 2019 15:17
Архівні документи 1920-х років дають можливість скласти лише часткове уявлення про національний і соціальний склад тодішнього вчительства та умови його життя. Та все ж і ця інформація є для нас цінною.
«Ідеологічно невитриманий елемент»
Перші відомості про соціальний склад педагогів ми знаходимо у звіті окружної інспектури народної освіти (далі - окріно) за 1923-1924 навчальний рік. Звіт зазначає, що 75% з них за походженням були селянами, 15% - службовцями, 1% - з робітничих родин. 9% педагогів віднесені до категорії «решта», значення якої у документі не розтлумачується. Це могли бути як вихідці з інтелігентних родин, так і представники тих груп населення, що їх радянська влада вважала «соціально чужими» - дворянства, духовенства та ін. Поділ за національністю був таким: 65% - росіяни, 22% - українці, 1% - євреї, 8% - німці, 2 % - болгари, 2% належали до інших національностей.
У 1925-1926 навчальному році (далі - н. р.) окріно характеризувала соціальний склад вчительства детальніше. З 1291 педагога Мелітополя й округу 42 були з робітників, 883 - мали селянське походження, 219 - з родин службовців, 101 - належав до духовенства, 6 - до дворянських родин, 2 - до торговців, 1 - до кустарів, 34 - до міщан, 3 - до купців. Таким чином, більша частина вчителів належала до верств, які радянська влада вважала «соціально близькими». Більшість серед педагогів складали безпартійні: з тих самих 1291 вчителя лише 19 були членами комсомолу, а 16 - членами та кандидатами в члени КП(б)У. За національністю переважали українці (500 чол.), росіяни (431 чол.) та німці (203 чол.).
Відомості про соціальний склад педагогів округу у подальші роки дуже неповні. Так, у інформаційному звіті окріно за 1928-1929 н. р. повідомляється лише, що склад вчителів у соціальному відношенні незадовільний: «До 35% дітей духовенства, такий же відсоток дітей крамарів і т. інш.». Схожі відомості - у «Матеріялах про культурне обслуговування нацменшостей на Мелітопольщині», зібраних у той самий період. Зокрема, повідомляється, що «велика частина педагогів німецької школи є ідеологічно невитриманий елемент, непоодинокі випадки серед вчителів таких збочень, як релігійність, куркульські настрої, непоодинокі випадки антирадянської поведінки з боку німецьких вчителів». Таке ж невдоволення у керівництва окріно викликав і соціальний склад вчителів у болгарських школах: «Всього учителів нараховується 198, з них чужих по соціяльному походженню до 100 чоловік. Крім того до 30 чол. є таких учителів, що виявили себе, як зовсім антирадянський елемент».
Репресії проти інтелігенції, що розгорнулися наприкінці 1920-х рр., не могли не зачепити і Мелітопольський округ. Однак встановити їхні масштаби за документами окріно дуже важко - з опрацьованих справ лише в одній зберігся документ, що свідчить про політичні чистки серед вчителів. Це протокол засідання комісії з перевірки вчительських кадрів Молочанського району від 15 червня 1930 р.
Згідно з ухвалою комісії, з німецьких шкіл району було звільнено 10 вчителів. Причини звільнення такі: вчителі не проводять занять за затвердженою програмою з соціального виховання, пасивно ставляться до громадської роботи та є «носіями нерадянської ідеології», яку виявляють нерідко і усно, й письмово. На звільнені місця комісія пропонувала призначити випускників Хортицького педтехнікуму. Разом з тим, декому з освітян таки дали «другий шанс»: щодо трьох вчителів з інших шкіл, яких раніше позбавили виборчих прав, планувалося перед відповідними інстанціями поклопотати - адже «вони приймають активну участь в усіх проведених кампаніях і за своєю ідеологією є радянськими вчителями». Судячи з того, що керівництво окріно було невдоволене соціальним складом вчителів і в інших районах округу, цей документ, ймовірніше за все, був лише одним з багатьох.
У режимі жорсткої економії
Що можна сказати про матеріально-побутове становище педагогів того часу?
У травні-вересні 1924 р. в Іванівському районі Мелітопольського округу за державною ставкою зав. семирічкою мав отримувати 34 крб. 50 коп. на місяць, вчитель ХІІ розряду - 23 крб. 50 коп., а вчителі Х розряду (вони у районі становили більшість) - 21 крб. 50 коп. Мінімальна ж зарплата вчителя, згідно з нормами Наркомату фінансів УСРР, мала бути не нижчою за 18 крб. 80 коп.
У ті роки, крім державних, діяли також так звані договірні школи, які існували на кошти населення чи організацій. Педагогам договірних шкіл виплачували не лише зарплатню, а й субвенції - суми, які мали вирівняти різницю у їх зарплаті з колегами зі шкіл державних. Але фактично вчителі договірних шкіл отримували зарплату не грішми, а збіжжям - пшеницею, житом або ячменем. У різних районах ця плата була різною.
Зокрема, у Іванівському районі зав. семирічкою отримував 29 пудів пшениці на місяць, що у перерахунку дорівнювало 27 крб. 26 коп., вчитель ХІІ розряду - 25 пудів пшениці, або 23 крб. 50 коп. Решта вчителів отримувала 20-25 або 26-30 пудів жита, що коштувало дешевше. Наприклад, місячна зарплата у 26 пудів жита - це лише 10 крб. 40 коп. 20-25 пудів пшениці на місяць одержували і вчителі Кізіярського району. На ринку Мелітополя ж пуд пшениці у червні 1924 р. коштував 1 крб. 20 коп., отже зарплата вчителя у грошах становила 24-30 крб. на місяць.
Свою платню вчителі договірних шкіл одержували дуже нерегулярно. У жовтні 1924 р. з 12 вчителів Терпіннівського району зарплату за травень одержали лише чотири, за червень - три, а за липень-вересень не одержав ніхто. А вчителям Генічеського району М. Войнарському та О. Заньковець вдалося «вибити» зароблені гроші лише через суд. У деяких школах цього ж району оплату здійснювали поурочно: О. Преображенська - лише 4 крб.44 коп. на місяць (за договором мало б бути 8 крб. 58 коп.), З. Петрова - 9 крб. 92 коп. (за договором - 20 крб. 02 коп.) і т. д.
До ІХ окружного з’їзду рад (червень 1926 р.) окріно підготувало доповідь. Вона свідчить, що порівняно з минулим навчальним роком у 1925-1926 н. р. зарплата вчителя зросла з 30 до 34 крб., зарплата зав. школою - з 35 до 37 крб. Найнижча зарплата була у завідуючих пунктами лікнепу - вони одержували лише 17 крб. на місяць (на 7-8 крб. більше, ніж у шкільного сторожа). Для порівняння - розмір місячної ставки окружного інспектора народної освіти у 1925-1926 н. р. становив 120 крб., його заступника - 100 крб., інспекторів з лікнепу, політосвіти, соціального виховання, національних меншин та дитячого руху - 75 крб.
Купівельну спроможність вчителів теж не можна назвати високою. Щоб хоч прожити на свою зарплату, вчитель мав харчуватися самим хлібом та картоплею, забути про паління і доношувати старий одяг та взуття. Про нормальне сімейне життя з такими доходами годі було й мріяти.
Про наднизький соціальний статус вчителя свідчить те, що поденна платня чорнороба складала у вересні 1924 р. 1 крб. 50 коп., тобто на місяць він заробляв близько 36 крб. - навіть трохи вище, ніж працівник освіти.
Незначне підвищення зарплатні вчителів в 1926 р. не могло суттєво покращити матеріальне становище вчителів. У освітянському середовищі зростало невдоволення злиденним життям, яке час від часу вихлюпувалося назовні то у розмовах поміж собою, то у претензіях до профспілок та інших інстанцій. Свідчення про такі випадки можна знайти у робочому зведенні окружного відділу Державного політичного управління на 21 вересня 1926 р., надісланому до окружного комітету КП(б)У.
Документ фіксує: на районному семінарі у с. Нижні Сірогози вчитель Сінкевич, згадуючи слова В. І. Леніна про те, що «народний учитель у нас має бути поставлений на таку висоту, на якій він не стояв, не стоїть і не зможе стояти у буржуазному суспільстві», сказав: «Боюся, що після смерті Леніна вчитель яскравіше за інших відчуває своє сирітство і безвихідність, вчитель забутий». Як повідомлялося у зведенні, ці слова справили глибоке враження на інших вчителів, які почали «скаржитися хто чим міг і як міг».
На районній конференції профспілки працівників освіти, що відбулася 7 вересня 1926 р., «вчителі висловлювали невдоволення незначним виділенням коштів на опалення та ремонт шкіл, а також ненаданням вчительству у повному розмірі згідно колдоговорів ЦК Робос з НКО УСРР, опалення, освітлення та придатних для проживання квартир». На заяву голови районного осередку спілки Панова про те, що спілка скоро вирішить питання про виплати вчителям, яким не надаються комунальні послуги, вчитель Стародубцев з місця відповів: «Так, спілка скоро доб’ється, що ми залишимося зовсім без квартир».
Привид дефіциту
Як свідчить відомість про посадові оклади на 1929-1930 н. р. в установах місцевого бюджету УСРР, викладач чотирирічки або першого концентру семирічної школи мав отримувати 56 крб. на місяць у окружному місті, 51 крб. - у райцентрі міського типу та інших місцевостях округи. Такі самі оклади визначені й для викладачів лікпунктів. Викладач другого концентру мав одержувати відповідно 80 та 73 крб., такою самою була зарплатня у зав. семирічки. Оклад зав. чотирьохрічної школи становив 62-70 крб. та 56-64 крб., залежно від кількості комплектів (класів). Таким самим був і оклад зав. дитмайданчиком. Зарплатня зав. профшколою становила 100 крб., а оклади викладачів профшкіл майже не відрізнялися від окладів вчителів другого концентру. Для порівняння: розмір місячних окладів окружного інспектора народної освіти та його заступника становив відповідно 145 та 130 крб., інших інспекторів - 100 крб.
На 1929 р. зарплатні зросли більш суттєво, ніж у 1926 р. Однак витратити свої гроші вчителям тепер стало важче: розгорталася колективізація, і продовольчі товари почали зникати з полиць приватних та державних крамниць. З січня 1929 р. з документів почали зникати відомості про ціни. Так, у зведенні про ціни держторгівлі станом на 1 січня 1929 р. у Мелітополі майже зовсім відсутні дані про ціни на продовольчі товари (окрім спиртних напоїв), є лише ціни на одяг, тканини та письмове приладдя. Відомо, що демісезонне чоловіче пальто тоді можна було купити за 27 крб. 93 коп. або 37 крб. (залежно від фасону та сорту тканини), брюки - за 10 крб. 24 коп., чоловічий костюм коштував 38 крб. Папір для писання коштував 10 коп. за 10 аркушів, один учнівський зошит - 2 коп., простий чорний олівець - 3 коп.
Найбільший асортимент товарів у Мелітополі на початок січня 1929 р. ще залишався у кооперативних та приватних роздрібних крамницях: тут можна було придбати і житній хліб, ціна якого за кілограм лише за місяць зросла з 17,5 до 20 коп., і стару картоплю по 7 коп. за 1 кг, а також м’ясо (наприклад, свинину по 55 коп. за 1 кг), молоко (14 коп. за 1 л), вершкове масло (2 крб. 65 коп. за 1 кг) та інші продтовари. Великим був і вибір непродовольчих товарів - взуття, якого не було у інших крамницях. Наприклад, ялові чоботи (18 крб.), калоші (3 крб. 60 коп.), текстиль (чоловічі пальта ціною від 23 крб. 90 коп. до 32 крб. 51 коп., брюки по 9 крб. 68 коп. та ін.), паперові товари, металеві вироби та інше.
Проблеми у вчителів не зникли і восени 1929 р., тобто тоді, коли почали діяти нові ставки, затверджені Наркоматом праці УСРР. У Якимівці, наприклад, станом на 1 жовтня 1929 р. з ринку зникли зерно та борошно, а полиці приватних крамниць були абсолютно порожні. На ринку можна було придбати лише деякі продовольчі й непродовольчі товари.
Таким чином, матеріально-побутове становище педагогів не змінилося і наприкінці 1920-х рр. Підвищення їхніх зарплат збіглося з часом згортання непу та початком колективізації, коли уся країна почала відчувати суттєві продовольчі труднощі і переходити на карткову систему.
Роман Клочко
Стаття булла опублікована у № 4 Мелітопольського краєзнавчого журналу.
«Ідеологічно невитриманий елемент»
Перші відомості про соціальний склад педагогів ми знаходимо у звіті окружної інспектури народної освіти (далі - окріно) за 1923-1924 навчальний рік. Звіт зазначає, що 75% з них за походженням були селянами, 15% - службовцями, 1% - з робітничих родин. 9% педагогів віднесені до категорії «решта», значення якої у документі не розтлумачується. Це могли бути як вихідці з інтелігентних родин, так і представники тих груп населення, що їх радянська влада вважала «соціально чужими» - дворянства, духовенства та ін. Поділ за національністю був таким: 65% - росіяни, 22% - українці, 1% - євреї, 8% - німці, 2 % - болгари, 2% належали до інших національностей.
У 1925-1926 навчальному році (далі - н. р.) окріно характеризувала соціальний склад вчительства детальніше. З 1291 педагога Мелітополя й округу 42 були з робітників, 883 - мали селянське походження, 219 - з родин службовців, 101 - належав до духовенства, 6 - до дворянських родин, 2 - до торговців, 1 - до кустарів, 34 - до міщан, 3 - до купців. Таким чином, більша частина вчителів належала до верств, які радянська влада вважала «соціально близькими». Більшість серед педагогів складали безпартійні: з тих самих 1291 вчителя лише 19 були членами комсомолу, а 16 - членами та кандидатами в члени КП(б)У. За національністю переважали українці (500 чол.), росіяни (431 чол.) та німці (203 чол.).
Відомості про соціальний склад педагогів округу у подальші роки дуже неповні. Так, у інформаційному звіті окріно за 1928-1929 н. р. повідомляється лише, що склад вчителів у соціальному відношенні незадовільний: «До 35% дітей духовенства, такий же відсоток дітей крамарів і т. інш.». Схожі відомості - у «Матеріялах про культурне обслуговування нацменшостей на Мелітопольщині», зібраних у той самий період. Зокрема, повідомляється, що «велика частина педагогів німецької школи є ідеологічно невитриманий елемент, непоодинокі випадки серед вчителів таких збочень, як релігійність, куркульські настрої, непоодинокі випадки антирадянської поведінки з боку німецьких вчителів». Таке ж невдоволення у керівництва окріно викликав і соціальний склад вчителів у болгарських школах: «Всього учителів нараховується 198, з них чужих по соціяльному походженню до 100 чоловік. Крім того до 30 чол. є таких учителів, що виявили себе, як зовсім антирадянський елемент».
Репресії проти інтелігенції, що розгорнулися наприкінці 1920-х рр., не могли не зачепити і Мелітопольський округ. Однак встановити їхні масштаби за документами окріно дуже важко - з опрацьованих справ лише в одній зберігся документ, що свідчить про політичні чистки серед вчителів. Це протокол засідання комісії з перевірки вчительських кадрів Молочанського району від 15 червня 1930 р.
Згідно з ухвалою комісії, з німецьких шкіл району було звільнено 10 вчителів. Причини звільнення такі: вчителі не проводять занять за затвердженою програмою з соціального виховання, пасивно ставляться до громадської роботи та є «носіями нерадянської ідеології», яку виявляють нерідко і усно, й письмово. На звільнені місця комісія пропонувала призначити випускників Хортицького педтехнікуму. Разом з тим, декому з освітян таки дали «другий шанс»: щодо трьох вчителів з інших шкіл, яких раніше позбавили виборчих прав, планувалося перед відповідними інстанціями поклопотати - адже «вони приймають активну участь в усіх проведених кампаніях і за своєю ідеологією є радянськими вчителями». Судячи з того, що керівництво окріно було невдоволене соціальним складом вчителів і в інших районах округу, цей документ, ймовірніше за все, був лише одним з багатьох.
У режимі жорсткої економії
Що можна сказати про матеріально-побутове становище педагогів того часу?
У травні-вересні 1924 р. в Іванівському районі Мелітопольського округу за державною ставкою зав. семирічкою мав отримувати 34 крб. 50 коп. на місяць, вчитель ХІІ розряду - 23 крб. 50 коп., а вчителі Х розряду (вони у районі становили більшість) - 21 крб. 50 коп. Мінімальна ж зарплата вчителя, згідно з нормами Наркомату фінансів УСРР, мала бути не нижчою за 18 крб. 80 коп.
У ті роки, крім державних, діяли також так звані договірні школи, які існували на кошти населення чи організацій. Педагогам договірних шкіл виплачували не лише зарплатню, а й субвенції - суми, які мали вирівняти різницю у їх зарплаті з колегами зі шкіл державних. Але фактично вчителі договірних шкіл отримували зарплату не грішми, а збіжжям - пшеницею, житом або ячменем. У різних районах ця плата була різною.
Зокрема, у Іванівському районі зав. семирічкою отримував 29 пудів пшениці на місяць, що у перерахунку дорівнювало 27 крб. 26 коп., вчитель ХІІ розряду - 25 пудів пшениці, або 23 крб. 50 коп. Решта вчителів отримувала 20-25 або 26-30 пудів жита, що коштувало дешевше. Наприклад, місячна зарплата у 26 пудів жита - це лише 10 крб. 40 коп. 20-25 пудів пшениці на місяць одержували і вчителі Кізіярського району. На ринку Мелітополя ж пуд пшениці у червні 1924 р. коштував 1 крб. 20 коп., отже зарплата вчителя у грошах становила 24-30 крб. на місяць.
Свою платню вчителі договірних шкіл одержували дуже нерегулярно. У жовтні 1924 р. з 12 вчителів Терпіннівського району зарплату за травень одержали лише чотири, за червень - три, а за липень-вересень не одержав ніхто. А вчителям Генічеського району М. Войнарському та О. Заньковець вдалося «вибити» зароблені гроші лише через суд. У деяких школах цього ж району оплату здійснювали поурочно: О. Преображенська - лише 4 крб.44 коп. на місяць (за договором мало б бути 8 крб. 58 коп.), З. Петрова - 9 крб. 92 коп. (за договором - 20 крб. 02 коп.) і т. д.
До ІХ окружного з’їзду рад (червень 1926 р.) окріно підготувало доповідь. Вона свідчить, що порівняно з минулим навчальним роком у 1925-1926 н. р. зарплата вчителя зросла з 30 до 34 крб., зарплата зав. школою - з 35 до 37 крб. Найнижча зарплата була у завідуючих пунктами лікнепу - вони одержували лише 17 крб. на місяць (на 7-8 крб. більше, ніж у шкільного сторожа). Для порівняння - розмір місячної ставки окружного інспектора народної освіти у 1925-1926 н. р. становив 120 крб., його заступника - 100 крб., інспекторів з лікнепу, політосвіти, соціального виховання, національних меншин та дитячого руху - 75 крб.
Купівельну спроможність вчителів теж не можна назвати високою. Щоб хоч прожити на свою зарплату, вчитель мав харчуватися самим хлібом та картоплею, забути про паління і доношувати старий одяг та взуття. Про нормальне сімейне життя з такими доходами годі було й мріяти.
Про наднизький соціальний статус вчителя свідчить те, що поденна платня чорнороба складала у вересні 1924 р. 1 крб. 50 коп., тобто на місяць він заробляв близько 36 крб. - навіть трохи вище, ніж працівник освіти.
Незначне підвищення зарплатні вчителів в 1926 р. не могло суттєво покращити матеріальне становище вчителів. У освітянському середовищі зростало невдоволення злиденним життям, яке час від часу вихлюпувалося назовні то у розмовах поміж собою, то у претензіях до профспілок та інших інстанцій. Свідчення про такі випадки можна знайти у робочому зведенні окружного відділу Державного політичного управління на 21 вересня 1926 р., надісланому до окружного комітету КП(б)У.
Документ фіксує: на районному семінарі у с. Нижні Сірогози вчитель Сінкевич, згадуючи слова В. І. Леніна про те, що «народний учитель у нас має бути поставлений на таку висоту, на якій він не стояв, не стоїть і не зможе стояти у буржуазному суспільстві», сказав: «Боюся, що після смерті Леніна вчитель яскравіше за інших відчуває своє сирітство і безвихідність, вчитель забутий». Як повідомлялося у зведенні, ці слова справили глибоке враження на інших вчителів, які почали «скаржитися хто чим міг і як міг».
На районній конференції профспілки працівників освіти, що відбулася 7 вересня 1926 р., «вчителі висловлювали невдоволення незначним виділенням коштів на опалення та ремонт шкіл, а також ненаданням вчительству у повному розмірі згідно колдоговорів ЦК Робос з НКО УСРР, опалення, освітлення та придатних для проживання квартир». На заяву голови районного осередку спілки Панова про те, що спілка скоро вирішить питання про виплати вчителям, яким не надаються комунальні послуги, вчитель Стародубцев з місця відповів: «Так, спілка скоро доб’ється, що ми залишимося зовсім без квартир».
Привид дефіциту
Як свідчить відомість про посадові оклади на 1929-1930 н. р. в установах місцевого бюджету УСРР, викладач чотирирічки або першого концентру семирічної школи мав отримувати 56 крб. на місяць у окружному місті, 51 крб. - у райцентрі міського типу та інших місцевостях округи. Такі самі оклади визначені й для викладачів лікпунктів. Викладач другого концентру мав одержувати відповідно 80 та 73 крб., такою самою була зарплатня у зав. семирічки. Оклад зав. чотирьохрічної школи становив 62-70 крб. та 56-64 крб., залежно від кількості комплектів (класів). Таким самим був і оклад зав. дитмайданчиком. Зарплатня зав. профшколою становила 100 крб., а оклади викладачів профшкіл майже не відрізнялися від окладів вчителів другого концентру. Для порівняння: розмір місячних окладів окружного інспектора народної освіти та його заступника становив відповідно 145 та 130 крб., інших інспекторів - 100 крб.
На 1929 р. зарплатні зросли більш суттєво, ніж у 1926 р. Однак витратити свої гроші вчителям тепер стало важче: розгорталася колективізація, і продовольчі товари почали зникати з полиць приватних та державних крамниць. З січня 1929 р. з документів почали зникати відомості про ціни. Так, у зведенні про ціни держторгівлі станом на 1 січня 1929 р. у Мелітополі майже зовсім відсутні дані про ціни на продовольчі товари (окрім спиртних напоїв), є лише ціни на одяг, тканини та письмове приладдя. Відомо, що демісезонне чоловіче пальто тоді можна було купити за 27 крб. 93 коп. або 37 крб. (залежно від фасону та сорту тканини), брюки - за 10 крб. 24 коп., чоловічий костюм коштував 38 крб. Папір для писання коштував 10 коп. за 10 аркушів, один учнівський зошит - 2 коп., простий чорний олівець - 3 коп.
Найбільший асортимент товарів у Мелітополі на початок січня 1929 р. ще залишався у кооперативних та приватних роздрібних крамницях: тут можна було придбати і житній хліб, ціна якого за кілограм лише за місяць зросла з 17,5 до 20 коп., і стару картоплю по 7 коп. за 1 кг, а також м’ясо (наприклад, свинину по 55 коп. за 1 кг), молоко (14 коп. за 1 л), вершкове масло (2 крб. 65 коп. за 1 кг) та інші продтовари. Великим був і вибір непродовольчих товарів - взуття, якого не було у інших крамницях. Наприклад, ялові чоботи (18 крб.), калоші (3 крб. 60 коп.), текстиль (чоловічі пальта ціною від 23 крб. 90 коп. до 32 крб. 51 коп., брюки по 9 крб. 68 коп. та ін.), паперові товари, металеві вироби та інше.
Проблеми у вчителів не зникли і восени 1929 р., тобто тоді, коли почали діяти нові ставки, затверджені Наркоматом праці УСРР. У Якимівці, наприклад, станом на 1 жовтня 1929 р. з ринку зникли зерно та борошно, а полиці приватних крамниць були абсолютно порожні. На ринку можна було придбати лише деякі продовольчі й непродовольчі товари.
Таким чином, матеріально-побутове становище педагогів не змінилося і наприкінці 1920-х рр. Підвищення їхніх зарплат збіглося з часом згортання непу та початком колективізації, коли уся країна почала відчувати суттєві продовольчі труднощі і переходити на карткову систему.
Роман Клочко
Стаття булла опублікована у № 4 Мелітопольського краєзнавчого журналу.