Медикиня з Мелітополя рятує військових у Пісках
Просмотров: 2195
4 червня 2019 07:36
У 34 батальйоні служить наша землячка
Журналіст "Цензор.нет" побував у підрозділі, що захищає Україну, і познайомився з медикинею з Мелітополя.
З лівого краю селища Піски, що під Донецьком, чітко проглядається тимчасово окуповане місто. З 2014 року Піски - важка арена бою між нашими і московськими військами, де загинули сотні воїнів. Медики легендарного 34-го батальйону розповіли про службу на передовій, за кількасот метрів від ворога.
Оскільки головний медик батальйону - друг Архангел - перебуває у відпустці, то про своїх підлеглих побратимів на передовій розказує Ірина Булгакова, тимчасово виконуюча обов’язки головного медика. Ми з Іриною вирішили пройтися по всіх бойових постах, щоб на власні очі побачити, як несуть службу бойові рятівники. Розпочали "екскурсію" з головного медичного офісу бійців, розташованого у напіврозбитому будинку.
"У мене колись тимчасово був позивний Архангел, як у шефа. Потім, бійці почали жартома називати – Катя, щоб розрізняти нас. Хтось кликав – Іра медик. Зрештою, всі зійшлися на позивному - Катрін", – розказує Ірина.
Розмова відбувається у медичній кімнаті, де знаходиться кушетка для огляду, полички з ліками, документація. Все акуратно, чисто. Навіть не віриться, що це приміщення на "нулі".
Ірина звертає увагу, що я дивлюся на коробку посеред кімнати.
"Це ліки, волонтери нам прислали. Велика дяка їм", - пояснює вона.
Катрін живе в Мелітополі. На війну пішла в 2017 році. Рідні пишаються нею, хвилюються. Іра колись була медичною сестрою в лікарні, а тепер – разом з іншими воїнами захищає Україну! Вона спочатку служила в інженерно-саперному взводі 57-ї бригади ЗСУ. Виїжджала з ними на розмінування, мінування. Перший поранений у неї був саме в цьому взводі.
"Боєць зачепив розтяжку і йому поранило кінцівки рук. Він в сорочці народився, адже міг взагалі – не вижити. Я тоді взагалі не злякалася, хоча був страшенний адреналін. Емоції виключила і працювала холоднокровно. Потім уже втягуєшся і робиш усе на автоматі.
Зовсім недавно, нам повідомили, що неподалік селища, на якомусь вибуховому предметі підірвалися цивільні. Один важко поранений. Двоє - середнього ступеня важкості та один убитий. Оскільки ми були найближче до епіцентру, тому викликали саме нас. Та й яка різниця, кого рятувати – всі ми українці.
Це були надзвичайно глибокі поранення. Посічені осколками обличчя, особливо постраждали очі. Розірвані артерії на руках", – пригадує вона.
Впоравшись із документами та розклавши ящики, Ірина одягає бронежилет і ми прямуємо на позиції до третьої роти. Сідаємо в карету швидкої допомоги, де за кермом знаходиться веселун Карен. Він везе нас повз розбиті будинки, понівечені автомобілі. Лише дитячі візочки чи велосипеди, які валяються де-не-де в закинутих дворах, нагадують, що тут колись вирувало життя.
Автомобіль зупиняється біля одного з будинків. Далі дороги немає, тому ідемо пішки. На плечах важка медична сумка, де зібрані всі препарати, які потрібні для надання медичної допомоги. Чим далі ідемо, тим ближче видніші вежі-близнюки, які нависають над долиною. Вони є тим рубіконом, який частково розділяє територію, яку контролюють українські бійці та московські найманці.
"Забезпечення батальйону медициною значно краще, ніж на початку війни. Приїжджають інструктори, серед них волонтери – проводяться різні медичні курси для бійців. Їм видаються аптечки, щоб у разі потреби воїни могли надати першу допомогу. Проте без допомоги волонтерів – не обходиться. І на це є різні причини, щоб там не говорили", - каже Ірина.
Журналіст "Цензор.нет" побував у підрозділі, що захищає Україну, і познайомився з медикинею з Мелітополя.
З лівого краю селища Піски, що під Донецьком, чітко проглядається тимчасово окуповане місто. З 2014 року Піски - важка арена бою між нашими і московськими військами, де загинули сотні воїнів. Медики легендарного 34-го батальйону розповіли про службу на передовій, за кількасот метрів від ворога.
Оскільки головний медик батальйону - друг Архангел - перебуває у відпустці, то про своїх підлеглих побратимів на передовій розказує Ірина Булгакова, тимчасово виконуюча обов’язки головного медика. Ми з Іриною вирішили пройтися по всіх бойових постах, щоб на власні очі побачити, як несуть службу бойові рятівники. Розпочали "екскурсію" з головного медичного офісу бійців, розташованого у напіврозбитому будинку.
"У мене колись тимчасово був позивний Архангел, як у шефа. Потім, бійці почали жартома називати – Катя, щоб розрізняти нас. Хтось кликав – Іра медик. Зрештою, всі зійшлися на позивному - Катрін", – розказує Ірина.
Розмова відбувається у медичній кімнаті, де знаходиться кушетка для огляду, полички з ліками, документація. Все акуратно, чисто. Навіть не віриться, що це приміщення на "нулі".
Ірина звертає увагу, що я дивлюся на коробку посеред кімнати.
"Це ліки, волонтери нам прислали. Велика дяка їм", - пояснює вона.
Катрін живе в Мелітополі. На війну пішла в 2017 році. Рідні пишаються нею, хвилюються. Іра колись була медичною сестрою в лікарні, а тепер – разом з іншими воїнами захищає Україну! Вона спочатку служила в інженерно-саперному взводі 57-ї бригади ЗСУ. Виїжджала з ними на розмінування, мінування. Перший поранений у неї був саме в цьому взводі.
"Боєць зачепив розтяжку і йому поранило кінцівки рук. Він в сорочці народився, адже міг взагалі – не вижити. Я тоді взагалі не злякалася, хоча був страшенний адреналін. Емоції виключила і працювала холоднокровно. Потім уже втягуєшся і робиш усе на автоматі.
Зовсім недавно, нам повідомили, що неподалік селища, на якомусь вибуховому предметі підірвалися цивільні. Один важко поранений. Двоє - середнього ступеня важкості та один убитий. Оскільки ми були найближче до епіцентру, тому викликали саме нас. Та й яка різниця, кого рятувати – всі ми українці.
Це були надзвичайно глибокі поранення. Посічені осколками обличчя, особливо постраждали очі. Розірвані артерії на руках", – пригадує вона.
Впоравшись із документами та розклавши ящики, Ірина одягає бронежилет і ми прямуємо на позиції до третьої роти. Сідаємо в карету швидкої допомоги, де за кермом знаходиться веселун Карен. Він везе нас повз розбиті будинки, понівечені автомобілі. Лише дитячі візочки чи велосипеди, які валяються де-не-де в закинутих дворах, нагадують, що тут колись вирувало життя.
Автомобіль зупиняється біля одного з будинків. Далі дороги немає, тому ідемо пішки. На плечах важка медична сумка, де зібрані всі препарати, які потрібні для надання медичної допомоги. Чим далі ідемо, тим ближче видніші вежі-близнюки, які нависають над долиною. Вони є тим рубіконом, який частково розділяє територію, яку контролюють українські бійці та московські найманці.
"Забезпечення батальйону медициною значно краще, ніж на початку війни. Приїжджають інструктори, серед них волонтери – проводяться різні медичні курси для бійців. Їм видаються аптечки, щоб у разі потреби воїни могли надати першу допомогу. Проте без допомоги волонтерів – не обходиться. І на це є різні причини, щоб там не говорили", - каже Ірина.