Почему власти не заинтересованы в раскрытии преступлений против журналистов

Очевидно, що Україна за роки незалежності так і не спромоглася створити умови для розквіту по-справжньому незалежної "четвертої влади". Цензура з боку власників ЗМІ та органів влади залишається реальністю, а переслідування та вбивства журналістів повторюються з року в рік. Очевидно, що наслідком таких дій противників вільної преси стає самоцензура, розміщення "джинси" або відвертої брехні.

На жаль, суспільство так і не навчилось здійснювати громадський контроль над правоохоронними органами, а злочини проти журналістів, як, власне, і проти активістів, в більшості випадків так і залишаються нерозкритими.

Так само нерозкритими або не до кінця розслідуваними залишаються вбивства Шеремета, Гонгадзе, Бойка, Сосновського, Османова, Шепелєва, Тарана, Джеджули, Кательницького, Білоуса, Веремія, Гандзюк та ще кількох десятків журналістів , які загинули від рук злочинців.

Якщо проаналізувати ефективність розслідування двадцять років тому та сьогодні, то воно стало очевидно "беззубим".

На тотальний непрофесіоналізм силовиків нашарувалися заполітизованість, корумпованість, забюрократизованість, недосконалість законодавства, велика кількість об'єктивних та суб'єктивних факторів, які заважають реалізовувати принцип "невідворотності покарання".

Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року внаслідок терористичного акту, але цього вперто не хочуть бачити ані в Генеральній прокуратурі, ані в головному слідчому управлінні Національної поліції України, ані в Службі Безпеки.

Печерський райсуд столиці більше шести місяців "тупо" відмовляється від розгляду скарги потерпілої сторони на бездіяльність сторони обвинувачення.

Обвинувачення досі нікому не пред'явлені.

Натомість запитання до слідства роками залишаються без відповідей.

Ну, звісно, це ж не терористичний акт в Солсбері, який розслідувало понад 250 слідчих, а "звичайний" вибух в центрі європейської столиці в годину "пік". А тому розслідувати його можуть лише два слідчих національної поліції.

Це не важливо, що вибух саморобного вибухового пристрою спочатку кваліфікували як вибух побутового газу. Дивно, що подію розслідувало два управління Нацполіції одночасно, через що не було проведено невідкладні комплексні оперативні заходи на місці події та навколо нього, направлені на встановлення причетних осіб.

Все почалося лише через два дні. Але час було згаяно. Речові докази було проґавлено. Так, зрозумівши, що більшість речових доказів було втрачено, деякі правоохоронці вдалися до "службового підроблення" матеріалів розслідування.

Аби заспокоїти "громадську думку", силовики організували безпрецедентний пошук покупців магнітів, таксистів та вивчення господарської діяльності потерпілої сторони.

Але, як казав Конфуцій, "неможливо знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо там її немає."

Не допомогло у розслідуванні і розрекламоване "ефбеер".

Так і залишилися недопитаними десятки важливих свідків, серед яких високопоставлені чиновники, політики та депутати.

А недолугі експертизи та слідчий експеримент взагалі не витримують жодної критики.

Одним словом, у справі Шеремета слідство провалено, а відсутність у кріслі генпрокурора фахового правника лише поглиблює прірву між правоохоронною системою та народом.

Автор: Андрій Мамалига