Мелітополець будував канал "Москва-Волга"
У фондах Мелітопольського міського краєзнавчого музею зберігаються матеріали, що дотично висвітлюють події будівництва каналу «Москва - Волга» у 1930-х роках. Йдеться про безпосереднього учасника подій Андрія Андрійовича Мамонтова.
1990 р. мешканець Мелітополя П. А. Мамонтов передав до музею декілька світлин шістдесятирічної давнини. На них зображений його батько Андрій Андрійович Мамонтов. Тоді ж з родинного архіву Мамонтових до музею надійшов досить рідкісний документ - книжка ударника каналу «Москва-Волга».
Доля колишнього в’язня радянських виправно-трудових установ системи «ГУЛАГ» Андрія Мамонтова склалася важко. Уродженець с. Астраханка Мелітопольського району, він був засуджений двічі. Перший раз - за ст. 58-11 Карного кодексу на восьмирічне ув’язнення. Дивно, правда, що того ж таки 1990 р. Запорізька обласна прокуратура повідомила на наш запит про те, що «… за період з 1930 по 1937 рік громадянин Мамонтов А. А. судимим не значиться». Вдруге його заарештували органи НКВС 2 жовтня 1937 р. за «антирадянську діяльність» та засудили до позбавлення волі на 10 років.
Андрій Андрійович потрапив до Дмитровського виправно-трудового табору ОДПУ. Книжка № 67240 ударника має кишеньковий формат. А. Мамонтов одержав її 1 листопада 1934 р., хоча ударником був визнаний ще 15 вересня того ж року. На обкладинці написи: «Дмитровский исправительно-трудовой лагерь ОГПУ» «Действительна только в пределах лагеря без права передачи». Спершу книжка мала 35 сторінок, які, на жаль, не всі збереглися. Перегорнемо вцілілі, потерті й пожовклі аркуші.
Розділ «Положення» наголошує, зокрема, на тому, що книжку видають задля обліку «справжніх ударників, які гідні звання ударника-каналоармійця». Кого ж вважали гідним цього звання? На це відповідає вміщена у книжці «Пам’ятка ударника». Почесне звання одержував той, хто систематично перевиконував норми, брав на «буксир» інших ув’язнених, виконував всі вимоги адміністрації табору і слідкував за тим, аби документ не потрапив, бува, до рук «неударників».
Власник документа мав тримати його при собі, надаючи його за першою ж вимогою адміністрації табору. На окремих сторінках передбачалося внесення відомостей про заохочення в’язня (преміювання) та про виробничі показники (по місяцях). На одній зі сторінок збереглися записи про те, що А. Мамонтов впродовж першого півріччя 1935 р. виконував норму на 132-149%. Є у книжці й невикористані річні талони на промислові та продовольчі товари - свідчення про матеріальне заохочення ударників.
Особливо цікавим є розділ про права ударника-каналоармійця. Найголовніше серед них - пільгове зарахування робочих днів. Зокрема, наголошувалося, що тим, хто до арешту не позбавлявся виборчих прав і повністю виконував норми, за кожні три дні праці зараховували чотири дні терміну ув’язнення. Позбавленим виборчих прав зараховували за чотири дні роботи п’ять днів терміну (за умови виконання норм). Також табірне начальство обіцяло «особливо видатним табірникам, які виявили справжній героїзм на виробничому фронті», додаткові бонуси - дострокові пільги.
Про подальшу долю ув’язнених стало відомо зі сторінок газети «Вісті», у якій повідомлялося про звільнення групи колишніх ув’язнених, що працювали на будівництві каналу Москва-Волга, враховуючи їх ударну роботу.
Таким чином, саме завдяки цій книжці можемо детально ознайомитися з різноманітними обставинами будівництва каналу «Москва-Волга» та прослідкувати долю одного з мільйонів ув’язнених. Дослідження подібних документів дає змогу висвітлювати не тільки загальновідому статистичну інформацію, але й прослідкувати на прикладі конкретного ув’язненого радянських концтаборів події 1930-1940-х рр.
Після другого ув’язнення А. А. Мамонтов також повернувся додому. За відомостями, які надав його син (до речі, один із сімох його дітей), батько прожив після цього лише кілька років і помер у 50-х роках. У 1959 р. він був реабілітований посмертно.
В. М. ТИМОФЄЄВ. Стаття була опублікована в № 9 Мелітопольського краєзнавчого журналу.