Женские истории Второй Мировой-2: «Не всі німці наволочі»

Редакция «МВ» продолжает публиковать истории, собранные ученикам и педагогами ООШ № 4, в которых о войне рассказывают женщины.

Своими воспоминаниями о бабушке Ольге Анисимовне Дороховой поделилась  педагог школы Татьяна Кот:

- Село Тамбовка Мелітопольського району. вулиця Радянська, будинок, введений в експлуатацію до війни, літня кухня, город, сад і чудові краєвиди річки Молочної, Старо-Бердянського лісництва, неподалік - Кам’яна Могила – це місце мого дитинства! Бо щонеділі поспішала туди провідати свою бабусю, Дорохову Ольгу Анісімовну, 1909 року народження. Бабуся любила відповідати на мої запитання. Пам’ятаю, як ми часто лягали спати разом і розмовляли… Робимо якісь справи і знов розмовляємо...

Серед бабусиних спогадів дуже частою була тема війни і окупації. «Ненавиджу війну, казала вона, бо вона відібрала мого чоловіка». І дійсно, на єдиному фото, яке зберіглося, бабуся з двома синами – Вовою (моїм татом) і Миколою. Поруч сидить її чоловік, Дорохов Платон Миколайович, який практично у перші дні війни загинув під Ботайськом.

Коли німці увійшли в село, в хату бабусі поселили німця штабіста. Він займав всі жилі приміщення. Бабуся з двома синами перейшла у конюшню, так вона називала невеличке приміщення для худоби. Моєму батькові тоді було 5 років, братові 3 роки. Щодня працювала на німців, залишала дітей, як кажуть, на «авось».

Одного разу мій батько грався у дворі і підсипав трохи піску у гармату, яку притягнули німці.

Ніхто це не побачив, крім німця, який перебував у хаті. Увечорі він запросив бабусю до себе і як міг пояснив, що на одного сина в неї сьогодні стало б менше, якщо б хтось побачив ще підсипаний пісок. Бабуся тоді наказала батька, також зробила висновок, що не всі німці наволочі. Це були страшні часи… Всі боялися бомбардування села, яке все частіше відбувалися перед визволенням. Бабуся з синами бігла у город, подалі від дома, і як бог дасть.. Бог дав, що моя бабуся і її синочки уціліли, в хату не попав снаряд, її не спалили німці, бо, тікаючи, не вистачило просто часу. До сих пір її слова «Нікому на цій землі я не бажаю пережити того, що я пережила у цю прокляту війну» живуть в мені і сьогодні.