Наталья Тєрєнтьєва, член НСЖУ: Право справедливості

Колись в затишних конференц-залах меморіалів жертвам російської агресії наші внуки дізнаються…

В «МВ» була кореспонденткою газети для школярів «Місце зустрічі» та редакторкою газети для студентів «Шара».

Починаючи із того моменту, як Мелітополь опинився в окупації, я постійно думками повертаюся до однієї історії. Історії, яку на початку 2000-х почула в Єрусалимі, в меморіалі Яд Вашем.

Яд Вашем - це всесвітньо відомий меморіал Голокосту. І два десятки років тому там була така практика: перед тим, як група відвідувачів відправиться оглядати експозицію, вона сілкується з живим свідком Голокосту. Для цього були спеціальні аудиторії. 

І от нас заводять в таку кімнату. 

А там вже чекає високий, досить міцної статури дід. І каже:

- О, тут є люди із Запорізької області? Я теж із Запоріжжя! Але я втік, тому що застрелив сусіда, який привів у мій дім нацистів.

Якщо коротко. Коли німецькі війська захопили Запоріжжя, серед городян були колаборанти (так, і тоді вони були!). Цей сусід показував нацистам, де живуть євреї. 

Нацисти увірвалися в дім нашого героя, схопили його (тоді підлітка), а його маленького братика вбили на місці. Далі – втеча, партизанський загін. 

Запоріжжя звільняють. Оповідач вже воїном повертається на свою вулицю і бачить… цього самого сусіда. У того все ок. Він тепер за “червоних” і навіть має якусь офіційну посаду. І тоді - постріл.

Я вже не пам’ятаю, чи у дворі того сусіда це сталося, чи десь інде. Важливо, що це було імпульсивно і інших альтернатив, типу здати колаборанта “органам”, людина не бачила. Просто відновила справедливість у той спосіб, який вважала прийнятним. 

Ніхто, ніхто з нас, хто був в аудиторії, не засудив цього пострілу. Після всіх жахів, які пережив наш герой, його право на вирок було настільки очевидним, що не викликало питань взагалі.

Ціна пострілу була доволі високою. Наш співрозмовник мусив змінити ім’я, переховуватися десь на краю географії (бо ж убив людину з посадою) півжиття. Але як тільки з’явилася можливість - виїхав в Ізраїль. 

Я думаю, що у багатьох людей в окупації, які переживають, пережили або не пережили тортури рашистів, є такий “сусід”. 

І колись в затишних конференц-залах меморіалів жертвам російської агресії наші внуки дізнаються, що з цими “сусідами” сталося.