Олександр ПАПОРОТЬ: «Ніщо не фронт, окрім фронту»

Одразу: все, що було б для читачів найцікавіше, може бути оприлюднене лише після нашої перемоги.  Адже не можна зараз називати імена людей, добре знайомих мелітопольцям, щоб не піддати героїв оповідей та їхні родини ще більшій небезпеці.

Як стають волонтерами?

Коли вже почав, то, окрім вже усталених армійських зв’язків з «підопічними» підрозділами, регулярно отримуєш повідомлення чи дзвінки на кшталт: «Привіт! Бачив в соцмережах, що ти волонтериш. Слухай, от нам тут треба це й оце. Зможеш?»

У кожного волонтера своя історія. І, хоча не кожен навіть називає себе волонтером, всі приходять до цього по-різному. Хтось допомагає військовим ще з 2014 року, ці люди вже звикли «грати в довгу».

Дехто свідомо вирішив робити щось корисне для захисту власної домівки. У когось з початком повномасштабного вторгнення мобілізували друзів чи рідних. А їм, на жаль, постійно щось потрібно.

Не хочеш годувати свою армію, будеш годувати чужу

Дуже смішно читати в новинах, як «функціонери від війнушки» бадьоро рапортують, що армія всім забезпечена. Так-так, китайськими турнікетами й плитоносками з гнилими нитками, що розповзаються просто на бійцях. Найгірше із забезпеченням було навесні 2022 року.

Можна було відстояти цілоденну живу чергу на базі воєнторгу, щоб дізнатися, що потрібних тобі форм чи дощовиків взагалі немає. Магазини й склади в найближчих країнах одразу теж були спустошені вщент. Польща, Німеччина, Румунія…

Сиділи й постійно моніторили оновлення онлайн-каталогів, заводили знайомства з менеджерами, щоб мати прямий вихід на магазини та найоперативнішу інфо про нові надходження спорядження.

Якісь шоломи та тепловізори летіли з США, Ізраїлю, Канади. Довго, дорого, але хіба був вибір? Ми розорили навіть «секонд хенди»; брали все без огляду на розмір.

Несли до ательє й підшивали до розмірів конкретних бійців. Купували цвяхи для бліндажів, лопати, намети (в т.ч. й шпитальні), котли, шкарпетки, матраци тощо тощо тощо.

І це все зараз тільки про побут, не кажучи про бронежилети, шоломи, тепловізори, глушники, міношукачі, приціли. Та що казати, якщо слали навіть їжу на «нуль»!

Хлопці в основній масі користуються тим, що їм надіслали волонтери чи рідні: форми, взуття, плитоноски, шоломи. Але штатне обмундирування тягають за собою, дістаючи й одягаючи тільки на перевірках командування. Перевірка пройшла – зняли й сховали державне забезпечення, дістали й одягли «своє».

Від кожного – за можливостями

Волонтерство може бути різним. Цілі «клуби за інтересами» плетуть маскувальні сітки, виготовляють шанцеві свічки (мабуть, більшість українців частіше чула совдепівський термін «окопні»).

Знаємо запорізьку спортсменку, яка долучилася до сімейного бізнесу і шиє хлопцям труси, балаклави, термобілизну, фліси. У їхнього пошивочного цеху немає часу на цивільні замовлення, вся діяльність – на потреби фронту.

В багатьох селах (далеких від театру бойових дій) люди громадами консервують м’ясні та овочеві консерви, відправляючи їх у підрозділи ЗСУ.

Окремо ентузіастами готуються та пакуються енергетичні батончики та перекуси з сухофруктів, меду та горіхів.

Вийти з коробки

Інколи доводиться вдаватися до нестандартних рішень. В теплу пору року військові потерпають від «кровосісєй» ще більше, ніж цивільні. В густих посадках – в засідках, в розвідці – звичайні репеленти неактуальні.

Зайві рухи можуть коштувати снайперові життя. А навколо – хмари комарів та ватаги кліщів. Ідею подали самі бійці, хоча в мирний час таке варварське рішення нікому б і на думку не спало.

Отже, закупаємо біозахист, яким агрономи оприскують поля від шкідників, та обробляємо ним (в притомній концентрації) форми хлопців, а також локації укріплень та постів.

Токсично? Певною мірою – так. Але це додає шансів до виживання. Як сказав один наш боєць (до речі, снайпер): «Ну, буду я трішечки хворенький, так зате живий!»

Втомлюватися – не маємо права

Інколи можна почути: «Та у них же все є, ми ж вже їм все зібрали!» На жаль, на фронті це працює трохи по-іншому. Сьогодні ми купили бійцю шолом, а за тиждень він пише з госпіталя подяки за врятоване життя та просить новий шолом.

Дрони, талани, форми, тепловізори, автівки – це все розхідники. В них «прилітає», вони ламаються, зношуються, розлітаються на друзки під ворожим вогнем.

Заїдає рефлексія: он ті волонтери п’ять джипів відігнали на фронт. А ці – пригнали десяток «швидких» до постраждалих міст. А ця не спить вже місяць, зате вантажівками підсумки й аптечки відправляє «своєму батальйону».

Постійно картаєшся, що робиш мало, що треба більше й більше. Власні кошти давно вже вичерпано, кредитні картки в максимальному «мінусі», зараз все тримається лише на донатах.

Дуже сподіваємося, що хоча б в такому режимі зможемо працювати до кінця війни. Бійцям там абсолютно точно гірше, ніж нам в тилу. Долучайтеся – переможемо!

Реквізити банки: https://send.monobank.ua/jar/2iKPZvWFX7