Олександр АНДРУЩЕНКО: Годинник шансів

Як тягне іноді за течією жити!

І байдуже, куди той час несе.

Над річкою життя схилились щастя віти.

Одна з них, може, нас колись спасе.

Будемо дякувати власній долі, Богу

За все добро, що дарували нам,

За даль надій і мрій - і світлу, і розлогу,

Коли пливли ми всупереч страхам.

На розі вулиць, де висить старий годинник,

Де час давно вже нібито завмер,

Зустрілись наче випадково дві людини

В оточенні здивованих химер.

Хтось підказав серцям їх, мабуть, в цю хвилину,

Що випадковість то є кращий шанс.

І скористатись треба ним, поки не сплинув

Чи не скінчився, як старий романс.

Годинник шансів ще висить на розі вулиць.

Він душам багатьом надію дав,

Щоб долі паралельно простягнулись

Річками посеред духмяних трав.