Любов Геньба: У всі віки ми звемось - Україна!
Геньба Любов Григорівна, член Національної Спілки письменників України з 1997 року, поет-пісняр, журналіст, режисер, громадська діячка, автор восьми поетичних збірок: «Грушеве (1992), «Іменем твоїм» (1995), «Паралель» (1999), «Повези мене у Красиве (2006), «Душа іде на сповідь» (2006), «Обвітрені сувої половчанки» (2012), «Вальс бажань» (2012), «На гостинах у долі» (2018). Лауреат літературно-мистецької премії ім. Петра Ребра (2018), нагороджена Міжнародною медаллю імені Олександра Довженка (2020).
Народилася 28 лютого 1960 року, місто Гуляйполе Запорізької області. Відзначена багатьма нагородами за патріотичне сповідування України. Добірку складають твори написані протягом 2014-2023 років.
Біль війни розшматрував наші душі, здавалося більше ніколи не встанеш на повний зріст, щоб вимовити настояне. Та вже Богові єдиному відомо жити чи вмирати. Вкотре дав право вижити. Живу. Стою на роздоріжжі моїх козацьких степових вольностей, курить земля, перемелена відчаєм війни, запеклася на серці споминами та застигла коленою раною у душі. Куди не глянь морок, де хата цвітаста, узорчятий степ, гамірне місто моє, що стало привидом, а наш величний музей, який причепурила, як писанку перед самісінькою війною, стоїть із простреленим дахом, моргає порожніми зіницями вікон на білий світ, обіцяє вистояти.
Йому вклоняються воїни, що тримають плацдарм на Гуляйпільській махновській дузі. А кулі, мов круки летять і шарпають щодня місто.
Там у розпачі застигла велика пустка моєї хати, скреготить зубами побита хвіртка, та розхристана пам'ять, яка неприкаяно ходить за мною. Коли маю силу підняти слово, вона вистрілює віршем. Ділюся думками. Колись вони мали романтично-ліричний настрій. Із 2014 року, змінилася риторика мого стилю, бо на сході, на моєму південному сході горе ходить. Але магма душ людських нуртує, бо у нашому місті кожен третій поет. Молимося словом, молитвами, вірою, мусимо, вистоємо, виборемо, бо як інакше?..
СЛАВА УКРАЇНІ!
Двома словами розірвав кайдани,
його почули і чужі країни.
Як кликали тебе, Василь, Степане
віднині воїн вічний України!
Вже написано про солдата
Скільки зіткано його днів,
Та до крику, погляд і дата
На розпроклятій цій війні.
Як тобі, ще живеться, кате? -
Ти прославився тим, що кат.
Та помститься в нас брат за брата.
Будеш смерті своїй не рад.
Бо цей воїн, він стане тінню,
Через біль наш і крізь віки,
Славу викричав Україні,
На земні всі материки.
В тебе, кате, немає серця,
А у нього за всіх за нас,
І воно в нас у кожному б'ється,
Навіть в цей, передсмертний час.
Він копав собі домовину,
Рив до крові - здригався світ,
Бо із ним була Україна -
Як Шевченковий "Заповіт".
10.03.2023 Роткройц, Швейцарія.