Три фактори перемоги над імперією та найбільша історична проблема України

Чи правильно Україна обирає собі партнерів і союзників на своєму шляху та які типові помилки робить у боротьбі за свою державність

Колонка записана під час лекції Сергія Плохія «Російсько-українська війна, які зміни світу вона приносить. Місце України в повоєнному світі», організованої Києво-Могилянською фундацією для СЕО українського бізнесу. 

З історичної точки зору, у 17-му столітті під час гетьманства Богдана Хмельницького ставки робилися на все, що можливо, аби отримати, чи незалежність, чи якусь автономність. В 1651-му Хмельницький починає зі ставки на Османську імперію. Бо нова молода країна, яка повстає проти Речі Посполитої — країни з армією, з військом, з ідеологією — завжди потребує союзників. Ось і Сполучених штатів Америки, мабуть, сьогодні не було, якби не Франція, яка подарувала їм Статую Свободи, не підтримала їх на всіх рівнях. Тобто модель того, що успіхом повстання проти імперії є вибір союзників, практично це аксіома.

Україні не щастило. Хмельницький починає з Османської імперії, де чудова модель могла вибудуватися — так, як Кримське ханство, як Молдова, з якимись автономними правами, але османи не готові були воювати. З’являється Московське царство, бо воно єдине було готове надіслати військо. Через кілька років Іван Виговський каже, що нам з Московським царством не по дорозі, намагається робити інше. Гетьман Петро Дорошенко знову повертається до Османської імперії. Іван Мазепа робить ставку на шведську армію. В цілому, в ситуації, коли намагалися знайти союзника, були перепробувані всі можливі варіанти вибору. Після час революції в Петрограді 1917 року у Павла Скоропадського був вибір, пов’язаний з Німеччиною, а вибір того самого Симона Петлюри пов’язаний з Антантою. Тут не можна їх звинувачувати в тому, що вони автоматично хотіли тільки туди чи сюди. Є ситуація, в якій вашими союзниками, коли ви повстаєте проти сильнішої держави, сильнішої імперії, стають автоматично вороги або потенційні конкуренти цієї імперії.

Вибір насправді дуже обмежений. Майже до рівня, що вибору немає. Ви намагаєтесь отримати підтримку від того, в чиїх інтересах є послаблення країни, імперії чи держави проти якої ви постаєте. Далі питання, наскільки це повстання є успішним саме по собі, наскільки довго тримається підтримка.

Далі загалом розвивалася тенденція до скорочення території Російської імперії. В 1914 році Варшава була частиною Російської імперії, Хельсінкі були частиною Російської імперії. Не так давно — в 1991-му війська СРСР стояли в східному Берліні. Відбувається загальна тенденція, це територіальні втрати імперії, і виграють ті національні групи, які є найбільш мобілізовані, в яких є найбільш розвинутий національний проєкт.

Отже, цей фактор національної мобілізації надзвичайно важливий. Наступні умови — слабкість імперського спротиву і наявність союзників.

Зараз ми перебуваємо в класичній ситуації з надією на те, що Україні вдасться втримати союзників, а російська економічна та політична слабкість, а також ізоляція, збільшуватимуться. А це з історичної точки зору — фактор створення нової держави. Ось США підтримували у війні проти Іспанії її колонії у Латинській Америці. Підтримували країни Балкан під час Югославських воєн.

Які ж типові помилки робить Україна на шляху боротьби за свою державність? Історія — підступна річ. Вона, як якась хвороба генетична — якісь позитивні речі можуть передаватися через кілька поколінь, і якісь негативні можуть. Здається, вже минуло, а таки взяло і десь вистрелило знову. І цим негативом, вважаючи на нашу суверенність сьогодні, може бути повторення такого явища як політична боротьба, в якій головним ворогом є опонент, а не зовнішня загроза. Це було, це є і це залишається.

Інший момент, це єдність між елітою і населенням. Росія, починаючи з Хмельницького, продовжуючи Мазепою, закінчуючи Порошенком, грала на тому, що мовляв всі «бариги», вони вас обкрадають, а ми принесемо вам соціальне визволення. Таке ж саме було у 1917 році, 1918 році і так далі. Тобто, налаштування людей проти політичної еліти.

А люди можуть підтримувати владу, якщо вони вважають, що ця влада несе законність і справедливість. Це, знову ж таки, питання єдності. Бо всі наші головні проблеми були пов’язані з неможливістю мобілізації навколо спільних цілей, соціальний розкол. І на якийсь короткий період Україні вдалося не зовсім позбутися цих проблем, але принаймні їх локалізувати. Та вони не зникли. Вони може менше лежать на поверхні, ніж були перед тим. Але це загальне питання єдності — найбільша історична проблема України. Історія таки має значення.

Джерело: NV