Помер легендарний скульптор Фернандо Ботеро, автор стилю «пишних форм»

У віці 91 року помер Фернандо Ботеро, найвідоміший колумбійський художник і скульптор в історії. Він створив унікальний стиль — ботеризм, який зображує людей з пишними формами. 

Колумбійські ЗМІ повідомили, що художник помер після перенесеної пневмонії. Він лікувався у госпіталі на півночі Італії, де жив десятиліттями.

Його дружина, художниця Софія Варі, померла п’ять місяців тому.

Роботи Ботеро, вартість яких на аукціонах сягає 2 мільйонів доларів США, облетіли весь світ: його картини із зображенням об'ємних персонажів потрапили до найвідоміших музеїв, а сталеві скульптури встановлювали на вулицях і площах найбільших столиць світу.

Ботеро народився 19 квітня 1932 року в Медельїні, другому місті Колумбії, у родині сільського торговця.

У різних біографіях художника повідомляється, що, хоча він не виховувався у набожній сім'ї, його перший контакт з мистецтвом відбувся через релігію.

У Медельїні в першій половині XX сторіччя було набагато більше церков з вітражами та вівтарями, ніж музеїв.

Зараз музей Антіокії, найважливіший у місті, присвячує значну частину своєї колекції маестро Ботеро, який був одним із найважливіших промоутерів закладу.

Провчившись кілька років у школі, у віці 12 років Ботеро вступив до школи для тореадорів у Медельїні. Ця освіта вплинула на його життя та частину його роботи, що частково присвячена естетиці кориди.

Скульптура Ботеро у Картахені, Колумбія / Фото: Getty Images

У віці 16 років він продав свою першу роботу на ринку в Медельїні.

За словами художника, у підлітковому віці його виключили зі школи за статтю, яку він написав про Пікассо, і за його малюнки, які, на думку шкільних священників, були порнографічними.

Його ілюстрації публікувала газета El Colombiano, найважливіша в місті, і зі своєї зарплати він фінансував закінчення середньої школи та перші поїздки до Європи та Сполучених Штатів.

У 1950-х роках Ботеро приїхав до Боготи і почав спілкуватись з художниками-авангардистами того часу, прихильниками корінних народів та націоналізму.

Він мав дві виставки, створив важливий мурал, отримав нагороду і, таким чином, здобув ресурси для переїзду в Мадрид, а потім до Парижа.

Наприкінці 1950-х років Ботеро повернувся до Колумбії і одружився з Глорією Зеа, відомою арт-менеджеркою та колекціонеркою, з якою поїхав жити до Мексики.

Там Ботеро розвинув критичне прочитання націоналістичного мистецтва, запропонованого мексиканськими монументалістами, і навіть сучасного мистецтва, як викладали у Європі.

Він почав зміцнювати лінію, яка зробить його відомим у всьому світі, відзначену натюрмортами з пишними формами та дуже яскравими квітами.

«Вперше, коли Ботеро побував у Європі, він збожеволів від Ренесансу, йому не подобалося сучасне мистецтво, а потім він вирішив об'єднати авангард і фігуративне мистецтво», — розповідає куратор і мистецтвознавець Хайме Серон.

«Там він розробляє хроматичну інновацію, яка полягає в тому, що картина може здаватися червоною, але в ній набагато більше кольорів, це створює атмосферу, яка, здається, набуває невидимої гармонії. Це було щось дуже новаторське для того часу», — каже експерт.

Але справа була не лише в кольорах: саме там Ботеро зробив, наприклад, свою об'ємну версію Мони Лізи.

«Це робить його вістрям свого покоління», — каже Серон.

Жінка з фруктом / Фото: Getty Images

У 1980-х Ботеро почав зображувати високоповажних осіб, таких як президентська родина.

«І тут починається, скажімо так, його занепад, — вважає Серон, — бо мистецтвознавці не вітали його наближення до справжніх еліт Європи та мерів великих міст».

Саме завдяки такому підходу до еліти величезні скульптури Ботеро досягли П’ятої авеню в Нью-Йорку та авеню Прадо в Мадриді.

Але для мистецтвознавців це був вирок для стилю настільки, що відомий критик Розалінда Краусс описала його роботу як «патетичну», оскільки те, що раніше означало палке прочитання мистецтва, стало розвагою та прикрасою для залів, які належали багатим і знаменитим.

На початку XXI століття Ботеро створив серію робіт, які представляли зображення тортур в американській в’язниці Абу-Грейб.