Олександр АНДРУЩЕНКО: Примарне сяйво

Поетичним рядком

 
Є в місяці щось нематеріальне.
Як жовте око
Всесвіту вночі,
Він дивиться на нас циклопом
З небесної зіркової парчі
І розмірковує про геніальне.

Ми з потойбіччям маємо стосунки,
Бо одноокий
Бачить саме нас,
І наше щастя, і неспокій,
Хоч і вночі, та зовсім без прикрас
Життя людей цікаві візерунки.

Дарує темряві примарне сяйво,
Спотворюючи
Сутність навкруги.
І привиди скороминучі
Виходять на річкові береги,
Співаючи неголосно і мляво.

Все бажане сприймається за дійсне.
А жовте око -
За дарунок мрій:
Зустріти віщуна старого
Серед нічних містичних феєрій.
І серце передбаченнями стисне.