Олександр АНДРУЩЕНКО: Прозора самотність

Осіння самотність прозора

Світлих торкається струн.

Наспівує листя їй хором

Про вічну плутану гру

Дзеркальних калюж на бруківці,

Крапель занадто дрібних,

Занедбаних туфель на жінці,

Променя, котрий не зник.

Протягую в осінь долоні:

«Самотносте, гей, привіт!

Я знову в твоєму полоні,

Друг переконаний твій».

Самотність і я. Нас вже двоє

Посеред днів дощових.

Дихають мрії настоєм,

Котрий варив чарівник.

Самотність я п’ю по ковточках.

Тиха, прозора пора.

Збираю навколо струмочка

Квіти, що вітер не вкрав.