Несподіваний провал. Що показала масована атака палестинців на Ізраїль

На Близькому Сході знову війна. Цього разу між палестинцями та Ізраїлем. Начебто вже не вперше. Але зараз це набагато серйозніше, ніж раніше

Це вже не просто «інтифада» (протести і вуличні зіткнення палестинців проти Ізраїлю), і вже не окремі теракти або спорадичні ракетні обстріли палестинців проти Ізраїлю. Радикальна палестинська організація ХАМАС здійснила масштабну і ретельно підготовлену атаку на Ізраїль — одночасно з масованими ракетними обстрілами (кілька тисяч ракет було випущено по території Ізраїлю) було захоплено кілька населених пунктів і десятки, якщо не сотні заручників, зокрема серед цивільного населення.

І це вперше. Раніше таких атак з боку палестинців не було. Військовий потенціал палестинців набагато менший, ніж в Ізраїля. Тому розрахунок явно робиться на розширення масштабів цього конфлікту. Як мінімум, є намір зірвати нормалізацію відносин Ізраїлю з низкою арабських держав, а по максимуму провокується масштабний міждержавний конфлікт, спрямований на втягнення у війну з Ізраїлем низки мусульманських держав, зокрема, Ірану.

Ще рано говорити про наслідки цієї війни. Поки що я б хотів звернути увагу на уроки того, що вже сталося.

Спроба ХАМАС силовим чином змінити політичну ситуацію у відносинах між палестинцями та Ізраїлем — це прямий наслідок агресивної війни Росії проти України.

Путін уже створив прецедент заміни міжнародного права правом сили. Саме він спровокував хаотизацію міжнародних відносин. Те, що зараз відбувається в Ізраїлі, — це копіювання дій Путіна, це ланцюгова реакція політики силового вирішення міждержавних проблем. І це урок для світової спільноти.

Якщо Путіна не зупинити, ця ланцюгова реакція триватиме в різних формах і в різних регіонах світу. Це має стати уроком для Ізраїлю, зокрема і для уряду Нетаньяху. Ізраїльські керівники загравали з Путіним, демонстрували свою нейтральність щодо війни між Росією та Україною, сподіваючись, що це знизить ризики для Ізраїлю. Ми бачимо, чим це закінчилося.

Нагадаю у зв’язку з цим, що Путін і російська дипломатія виступали в ролі неформальних посередників у відносинах між палестинцями та Ізраїлем. Але, як і у відносинах між Азербайджаном і Вірменією, так і у відносинах між Ізраїлем і палестинцями, російське посередництво веде не до миру, а до нової війни.

Урок другий — не можна приносити національну безпеку в жертву внутрішньополітичним конфліктам. Усі останні роки Ізраїль був поглинений внутрішньополітичними конфліктами. Нескінченна низка парламентських виборів. І нам ще наводять це як позитивний приклад. Нестабільний уряд. Уже за прем'єрства Нетаньяху виникла інша крайність — тенденція фактичної узурпації влади і зламу системи стримувань і противаг, що, природно, викликало масовий опір в ізраїльському суспільстві.

Зовнішні загрози при цьому відійшли на другий план. Україна не повинна повторити помилки Ізраїлю. І влада, і опозиція, і громадянське суспільство в Україні повинні розуміти, що протистояння зовнішньому ворогу набагато важливіше за внутрішні розбірки та егоїстичні політичні інтереси. Запорука перемоги — внутрішня єдність. Внутрішні конфлікти та політичні кризи — шлях до поразки.

Урок третій — несподіваний провал ізраїльської розвідки і неготовність ізраїльської армії до відбиття масованої і підготовленої атаки палестинців. Багато років нам ставили в приклад ізраїльські спецслужби, ізраїльську військову систему, і загалом державу Ізраїль як військовий табір, постійно готовий до відбиття військових атак. Як виявилося, не все так ідеально, як нам розповідали. І це не привід для зловтіхи.

У нас своїх помилок було набагато більше, і в 1990-ті рр., і на початку 2000-х, і в 2014—2015 рр., і перед російським вторгненням 24 лютого 2022 р. Це урок. Не можна розслаблятися. Особливо нам, коли ми маємо справу з таким сильним ворогом, як Росія. І це урок на майбутнє. Через якийсь час нинішня війна закінчиться, але агресивний ворог на наших кордонах залишиться. І ми завжди маємо бути готові до нової атаки з боку росіян.

Урок четвертий — масована ракетна атака палестинців на Ізраїль. Власне кажучи, тут два уроки. Ізраїльський «залізний купол» виявився не таким ефективним, як багатьом здавалося. І це проти кустарних палестинських ракет. І справа не тільки в окремих пробоїнах «залізного купола». Найімовірніше, ідеальної системи ППО просто не існує в природі, коли йдеться про масовані атаки з повітря. І нам це також треба брати до уваги.

Друге, про що в нас майже не говорять: палестинці в кустарних і майже підпільних умовах заздалегідь виготовили і запустили за один день (точніше, за кілька годин) по Ізраїлю кілька тисяч ракет. Навряд чи йдеться про сім тисяч ракет, як кажуть палестинці. Але близько двох тисяч ракет по Ізраїлю, швидше за все, було випущено. Якщо палестинці в маленькому секторі Гази зі своїми обмеженими можливостями виготовили й використали одномоментно кілька тисяч ракет, чому ми не можемо зробити те ж саме проти нашого супротивника? Це навіть не питання, а наполеглива пропозиція.

Володимир ФЕСЕНКО, політолог, директор Центру політичних досліджень "Пента"