Олександр АНДРУЩЕНКО: Осінній сонет

 Несе усім добро руда розкішна осінь,

Як жінка, вона сяє від бажань

І власною красою милувань,

До щастя повного стоїть на півдорозі.

Їй байдуже, що прийдуть скоро дні холодні,

Зів’яне і злетить краса з віття.

Час золотий піде у забуття,

За рік лише повернеться до нас з безодні.

Але ж повернеться! Живуть надії світлі.

Дарує їх природа кожний день,

Хоча останні хризантеми вже одквітли,

Холодний дощ усе частіш гуде.

Краса землі зникає, знову поряд,

Нагадує прибій одвічний моря.