Керівниця "Солдатського привалу" Галина Гончаренко: Шалена підтримка надихає і дає сил

Відомому запорізькому волонтерському центру «Солдатський привал» виповнилося 8 років.

6 листопада 2015 року в будівлі колишнього лінійного відділу міліції на станції “Запоріжжя-1” урочисто відкрився Волонтерський центр “Солдатський привал”.

Його відкриттю посприяло тодішнє керівництво Запорізької ОДА та Запорізької обласної ради Костянтин Бриль і Григорій Самардак, керівник апарату ОДА Зінаїда Бойко, начальник управління внутрішньої політики  ОДА Олександр Зубченко, керівник Придніпровської залізниці Микола Кужавський, голова волонтерського комітту при ЗОДА Михайло Сушко та інші.

На першому поверсі зробили косметичний ремонт і облаштували кілька кімнат, кухню та санвузол.

Хостел відкрили для відпочинку військових, які їхали з зони АТО додому або навпаки — поверталися з дому на службу. Пізніше житлову зону розширили — після ремонту відкрилися кімнати на другому поверсі.

В очікуванні потяга військові можуть пробути тут кілька годин або переночувати, помитися, поїсти, відпочити. Готують тут дуже смачно, по-домашньому — про це дбають волонтерки, які згідно графіка чергують на кухні. А господині вони ой які вправні!

У хостелі військові також живуть поки проходять ВЛК. А ще тут завжди раді бачити волонтерів, які возили та продовжують возити на передову допомогу нашим захисникам.

- За ці 8 років ми прийняли у себе 14,5 тисячі відвідувачів, переважна більшість яких — військовослужбовці, - не без гордості каже керівниця Волонтерського центру “Солдатський привал”, депутатка Запорізької міської ради Галина Гончаренко, яка нещодавно нагороджена "Хрестом громадянських заслуг".

У “Солдатському привалі” також з дня відкриття збирають допомогу військовим, яку “екіпаж Білого Слона” - Галина Гончаренко, психолог Людмила Волтер і водій Олег Бобрицький — регулярно доставляє на лінію фронту, яка з початком повномасштабного вторгнення рф значно розширилася.

- Галино Анатоліївно, нагадайте, яка за ліком була ваша крайня поїздка.

- 236-та. Я взяла собі за правило, з цікавості, рахувати наші поїздки до бійців. Перша ж була дуже давно, пів життя, здається, пролетіло — у травні 2015 року, ще “Солдатський привал” не був створений. Кожна поїздка не схожа на іншу. Ми собі пригоди обов’язково знайдемо! Це лінія фронту. Ти плануєш одне, а виходить інше, з приємними чи не дуже несподіванками.

- Потреби ЗСУ дуже змінилися в порівнянні з вашими першими поїздками, коли бойові дії обмежувалися лише Донецькою та Луганською областями?

- Базові речі, потреби залишилися — будівельні матеріали, інструменти, ліки, смаколики. Але ми бачимо, як міняється стратегія і тактика війни. Ми креативно йдемо за потребами бійців. І в цьому сенсі тепер більш велику роль відіграють автівки, дрони різних модифікацій. Оптика, вона, як і раніше, на фронті затребувана.

Автівок лише минулому році передали 34, у цьому році менше — 19. Раніше теж купували для підрозділів, але не так інтенсивно, як з почаку повномасштабної збройної агресії рф.

- Знаю, що ви допомагаєте не тільки військовим...

- Так. Наша допомога не лімітована тільки допомогою ЗСУ. Є можливість зробити щось для цивільних мешканців, переселенців, медичних установ — допомагаємо. Ми ж усі українці! Для нас неможливого, мабуть немає! Нещодавно, до прикладу, одній з медичних установ передали 5 операційних столів.

- Вам надсилають допомогу для ЗСУ, для медичних установ не тільки з інших регіонів України, а й з-за кордону. Що можете сказати?

- То вже рідні люди, так допомагати! Я не знаю, як усім дякувати, в мене вже словарного запасу не вистачає. Шалена допомога і підтримка з різних країн! США, Норвегія, Швейцарія, Ізраїль, Естонія, Литва, Латвія, Канада, Австралія. І це ті, які швидко згадала. Насправді список країн великий. Простіше, напевно, перерахувати країни, з яких поки що не надходила допомога. Це дає сили, так надихає! Така підтримка каже про те, що ми вірно все робимо.

От сьогодні, в день народження “Солдатського привалу”, телефонують — приїдьте заберіть, будь ласка, посилки від Річарда. Це допомога з Великобританії, від українця Віталія Шевченка. Приїхали величезні коробки зі спальними мішками.

Або дзвонять батьки загиблого артилериста Сашка Говорухи: “Вам не треба морозильна камера та пральна машина?”. Ну як не треба?! Поїхали нашим французьким “Рено”, забрали. В нього стільки усього влазить! Далеко ми ним ще не їздили, не всі документи оформили, а по місту дуже допомагає.

- Яке досягнення Волонтерського центру “Солдатський привал” вважаєте найголовнішим за ці 8 років?

- Найбільше наше досягнення — це, безперечно, люди. Волонтери, які у нас працюють, люди, які приходять до нас і стають нашими волонтерами або пропонують допомогу. За ці роки ми стали близькими, друзями, родиною.

Досягнення — що “Солдатський привал” знають не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Досягнення — що ми 8 років допомагаємо українській армії. Військові нам вдячні і ставляться до нас з повагою.

- “Солдатський привал”, судячи з усього, став частиною вашого життя...

- Я б сказала, більшою частиною нашого життя. Бо додому ми приходимо тільки спати.

- Що б ви хотіли побажати собі і усій вашій команді?

- Сил. Нам ще багато доведеться працювати. Ми всі розуміємо, що війна не скінчиться, як нам обіцяли “кавою в листопаді в Криму”, що війна — це надовго. І тому нам усім - сил! Завзяття, віри, вміння, здатності допомагати і віддавати нам вистачає. Але ми всі люди, нам потрібні сили і здоров’я. Я розумію, що на мене дивляться багато людей, то треба “тримати спину”. Ми підтримуємо один одного і так тримаємось.

На свій день народження команда “Солдатського привалу” нікого не запрошувала, гучних святкувань не влаштовувала — бо “війна і небезпека”. З вітаннями приходили друзі, які пам’ятають, що волонтерський центр відкрився 6 листопада.

Фото з фейсбук-сторінки Галини Гончаренко