Цивільні партнерства — це не лише про ЛГБТ

Тільки родичів пускають до хворого чи пораненого в лікарню. Тільки вони можуть прийняти важливе рішення, щодо його лікування. Тільки родичі можуть забрати тіло загиблого. Тільки вони мають право розпоряджатись його майном після смерті.

Фраза “тільки родичі” – юридична перепона для багатьох українців, які не мають сімʼї, не спілкуються з її членами або ж мають набагато ближчу, але кровно нерідну людину.

У березні 2023 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про цивільні партнерства. Цей інститут дозволить усім українцям, незалежно від статі чи віку, юридично ставати родичами один одному. І ми будемо не перші: понад 15 країн світу вже мають подібний закон.

ЧЕКАЮТЬ КОХАНИХ З ФРОНТУ. ІСТОРІЯ ДВОХ ПАР ТА КОНТРАСТ У ЇХНІХ ПРАВАХ

Два місяці тому Дарʼя та Олександр стали родиною Маковських. Вони познайомилися під час навчання в університеті. У квітні 2022 року Саша пішов добровольцем на фронт. Нині служить у 49-му стрілецькому батальйоні “Карпатська січ”. Даша працює адміністраторкою в ресторані та допомагає роті чоловіка: організовує збори та купує амуніцію.

Після реєстрації шлюбу юридично вони стали родичами. Відтак можуть управляти спільним майном, відвідувати одне одного в лікарні, приймати важливі рішення щодо здоровʼя партнера, відкривати спільний банківський рахунок тощо.

Однак такого захисту не мають Анастасія Кобець і Вероніка Балуцька, які також живуть разом і кохають одна одну. Ба більше, з перших днів повномасштабної війни Анастасія стала на захист держави та доєдналася до війська як бойовий медик. Нині вона сержантка та фельдшерка 237-го батальйону 129-ї бригади територіальної оборони. Вероніка працює пірсеркою у Кривому Розі, де до 24 лютого познайомились та жили партнерки.

Юридично Анастасія та Вероніка ніхто одна одній. Вони не мають тих самих прав, що Дарʼя та Олександр.

“Наприклад, я не можу взяти відпустку за сімейними обставинами, якщо з Веронікою щось трапиться. Бо за законом ми одна одній – ніхто. Також ми не можемо зустрічатись у вільному доступі. Тобто коли рота перебуває не в зоні бойової відповідальності, до військових можуть приїжджати їхні дружини. Натомість у нас такого права немає”, – пояснює Анастасія.

У разі поранення та потрапляння в реанімацію, лікарі не зможуть пустити Вероніку до Анастасії. Оскільки це право мають лише родичі та чоловік/дружина.

“Це дуже несправедливо. Військові-представники ЛГБТ-спільноти виконують обовʼязки на рівних правах з іншими. Однак до нас немає ні поваги, ні підтримки, ні розуміння зі сторони держави!”, – підсумовує Анастасія.

Легалізація цивільних партнерств надасть Анастасії та Вероніці багато юридичних прав по відношенню одніє до одної. Однак, як зазначає сама фельдшерка, цей інститут потрібен не лише ЛГБТ-спільноті, але й людям без романтичних стосунків. Що це означає та як це працює – розбираємо далі з Олегом Максимʼяком, представником секретаріату МФО “Рівні Можливості” у Верховній Раді України.

ЩО ТАКЕ ЦИВІЛЬНІ ПАРТНЕРСТВА

За проєктом закону, це добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб (однієї чи різної статі), що базується на взаємоповазі, взаєморозумінні, взаємопідтримці, а також на взаємних правах та обовʼязках.

Так юридично партнери вважаються близькими родичами (як чоловік та дружина або діти та батьки).

На що матимуть право цивільні партнери:

• Розпоряджання спільним майном. Однак на етапі реєстрації партнерства кожна зі сторін може вказати у договорі, що все майно, набуте до укладення партнерства, є їхньою приватною власністю.
• Отримання спадку після смерті одного з партнерів. Вони прирівнюються до спадкоємців першої черги.
• Призначення пенсії. Отримання грошової допомоги та інших соцгарантій.
• Отримання відпустки за сімейними обставинами. У разі смерті, пожежі або іншого стихійного лиха, що трапилося з цивільним партнером.
• Офіційне впізнання тіла у разі смерті. А також право забрати тіло з моргу та поховати тощо.

Зареєструвати цивільне партнерство можуть не лише закохані, але й друзі, сусіди, знайомі, побратими тощо. Уявімо, дві літні жінки-подружки, які не мають рідних. Однак вони допомагають та підтримують одна одну. Щоб врегулювати питання з майном, лікарнями чи іншими юридичними питаннями, вони можуть стати цивільними партнерами. Так перед законом їхні стосунки прирівнюють до родинних.

“За допомогою цивільних партнерств ви делегуєте повноваження щодо себе іншій людині. А будуть це люди 20 та 90 років, дві літні сусідки, два гетеросексуальні побратими, одностатева чи різностатева пара – для держави це має бути неважливим. Вона має просто дати інститут, а далі люди самі вирішать, чи використати цю можливість. Адже ніхто не зобовʼязуватиме вас вступати в цивільне партнерство з іншими”, – пояснює Олег.

РІЗНИЦЯ МІЖ ЦИВІЛЬНИМ ПАРТНЕРСТВОМ І ШЛЮБОМ

Партнерство – згода двох людей надати права щодо себе одне одному. Шлюб – юридично ширше поняття. Наприклад, воно містить питання спільного виховання та опікунства над дітьми. Цивільне партнерство це не передбачає.

Ще одна різниця – швидкість оформлення партнерства та його розірвання.

“Шлюб оформляється протягом 20 днів, а цивільні партнерства – 10. Також після розлучення чоловіка та дружини можливі судові процеси. Натомість новий інститут передбачає швидке двостороннє розірвання партнерства”, – каже Олег Максимʼяк.

Або шлюб, або партнерство. Але не одночасно.

Якщо різностатеві партнери вирішили вступити у шлюб, то їм слід розірвати цивільне партнерство. Те саме має відбутися, якщо один з партнерів захоче зареєструвати шлюб з третьою людиною.

Цивільне партнерство та шлюб юридично взаємовиключають одне одного. Бути в партнерстві з одним/одною, а в шлюбі з другим/другою неможливо.

МАЙНОВІ ПРАВА: В РАМКАХ ПАРТНЕРСТВА МОЖЕ БУТИ І СПІЛЬНА, І ОСОБИСТА ВЛАСНІСТЬ

Але розрив цивільного партнерства може і затягнутись – якщо цивільні партнери не можуть розділити майно. Відтак опція судових процесів також доступна. Для уникнення таких випадків партнери можуть підписати аналог шлюбного контракту. Так можна врегулювати право власності на нерухоме майно або будь-які інші майнові та фінансові аспекти. Однак це необовʼязковий крок. Як і у разі шлюбу.

Щодо процесу успадкування, то шлюб та цивільні партнерства мають подібну процедуру. Кожна людина має коло своїх спадкоємців, відтак перехід майна відбувається за відповідною чергою.

Наприклад, якщо партнерство зареєстрували 2 літні подружки, то після смерті однієї з них право власності на особисте майно переходить цивільній партнерці та іншим спадкоємцям, якщо вони є. У разі смерті й іншої партнерки, спадкоємцями стають її діти, онуки, племінники або інші люди відповідно черзі спадкування.

Але, якщо дві літні подружки, вступаючи у цивільне партнерство, у “цивільному контракті” розділять власність, і кожна із них закріпить усе майно, набуте до партнерства, особисто за собою – тоді порядок успадкування буде “традиційним”. І онук однієї з подружок не зможе претендувати на майно іншої. Ну і, зрештою, ніхто не скасовував заповіт.

НАВІЩО УКРАЇНІ ЛЕГАЛІЗУВАТИ ЦИВІЛЬНІ ПАРТНЕРСТВА

Представник секретаріату МФО “Рівні Можливості” у Верховній Раді України Олег Максимʼяк називає кілька причин.

Рівність прав громадян

В Україні поки що не легалізовані одностатеві шлюби. Цивільні партнерства можуть стати першою сходинкою на цьому шляху. Адже вони дають одностатевим парам захист перед державою, суспільством та несподіванками життя.

Ба більше, є люди без чоловіка/дружини, дітей, батьків та інших родичів. Натомість вони мають близьких друзів, хороших знайомих чи людей, яким довіряють. Цивільні партнерства допоможуть їм юридично стати родичами. Під час повномасштабної війни ця потреба лише зростає.

“Ми живемо в країні, де є мільйон військових. Вони жертвують своїм життям та здоровʼям. Тож у будь-який момент можуть опинитися в госпіталі. Цивільні партнерства нададуть змогу людям без сімей мати поруч іншу особу, яка дасть дозвіл на операцію чи чекатиме біля реанімації. Не лікар і не держава мають приймати ці рішення, а близька людина. І це стосується не лише військових, але й цивільних”, – наголошує експерт.

За його словами, він зустрічався з історіями, коли “неофіційні партнери” не могли потрапити в лікарню до коханої людини або ж навіть поховати. Оскільки тіло віддають лише родичам.

Зовнішньополітичні переваги

Цивільні партнерства легалізовані у понад 15 країнах світу. Наприклад, у Чехії, Угорщині та Естонії. 9 листопада 2023 року цей список поповнився Латвією.

“Щоб продовжувати отримувати підтримку закордонних партнерів, потрібно показати, що ми поважаємо права людини. Про це нас запитують в посольствах та під час зустрічей з українськими делегаціями за кордоном. Цього також вимагає Європейський суд з прав людини. Тому що нині Україна фактично порушує Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не дає можливості реєструвати одностатеві стосунки”, – наголошує Олег.

Економічний фактор

Рівність прав людини – цінність багатьох міжнародних компаній. Відтак легалізація цивільних партнерств може стати поштовхом до приваблення інвесторів та розвитку туризму.

ПРИСТРАСТІ НАВКОЛО ЗАКОНОПРОЄКТУ: РЕАКЦІЯ ДЕРЖАВИ ТА ЦЕРКВИ

Законопроєкт № 9103 “Про інститут реєстрованих партнерств” зареєстрували у Верховній Раді 13 березня. І від початку його автори зіштовхнулися з чималими перепонами.

Проти ініціативи гучно виступили священнослужителі Православної Церкви України (ПЦУ). Священний Синод визнав законопроєкт неприйнятним, тому що він “суперечить природному Богом встановленому закону та порушує норми Конституції України”.

Щоб окреслити свою позицію ще чіткіше, наприкінці липня в ПЦУ ухвалили декларацію під назвою “Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму)”. В тексті законопроєкт № 9103 напряму не згадується, але зрозуміло, що це реакція саме на нього.

ПЦУ у декларації засуджує світові тенденції щодо прирівняння одностатевого союзу до шлюбу та говорить, що наше тіло належить не нам, а Богу. “Людина не повинна вважати власне тіло, своє життя у різних його проявах, в тому числі у статевих відносинах, а також взаємовідносини з іншими людьми предметами приватної власності, якими можна розпоряджатися як завгодно”.

Втім, значно більшою неприємністю для авторів законопроєкту стало те, що в квітні легалізацію цивільних партнерств не підтримало Міністерство оборони. Там посилаються на статтю 51 Конституції про те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка й жінки. Та назвали простіші умови для укладення партнерств, в порівнянні зі шлюбом, дискримінацією щодо інших військовослужбовців.

Було ще кілька аргументів проти. Наприклад, невдоволення викликала стаття 14, яка пропонує наділити військових командирів правом засвідчувати акт реєстрації цивільного партнерства. У Міноборони зазначили, що це суперечить статуту внутрішньої служби ЗСУ.

Тоді ж Міністерству юстиції доручили розробити й подати у Кабмін проєкт щодо усунення дискримінаційних положень і запровадження інституту реєстрованого цивільного партнерства до грудня 2023 року. Все це заблокувало подальше просування законопроєкту. Щоправда, тимчасово.

Бо у жовтні все змінилося. Мінюст і Міноборони підтримали легалізацію цивільних партнерств. Позиція ПЦУ прогнозовано не змінилась, але юридичних важелів впливу на вирішення цього питання церква все ж не має.

ЧИ УХВАЛЯТЬ ЗАКОНОПРОЄКТ? КОЛИ?

Зараз складно сказати, коли легалізують цивільні партнерства. Все залежить від політичної волі народних обранців та Офісу президента.

“Якщо ми зберемо необхідну кількість голосів, то легалізація можлива вже наступного року. За іншим сценарієм можемо чекати понад 5 років. Все залежить від того, наскільки українське суспільство переконає консервативну Верховну Раду у важливості легалізації”, – зазначає експерт.

Нині законопроєкт пройшов 4 з 14 комітетів. Наприклад, Комітет цифрової трансформації вже надав правки, щодо порядку оформлення партнерств через застосунок “Дія”. Після проходження цих інстанцій, наступна сходинка – Головний комітет, а далі – голосування у Верховній Раді. Мета – набрати 226 голосів в першому читанні. Це вже дасть надію на те, що інститут цивільних партнерств буде запроваджений.

Джерело: Ліга