Олександр Андрущенко: Спогади про березень

Поетичною строкою 

(вр) Дощ сніг змивав минулорічний.

То наших мрій текла жива волога.

Здавалося, в забуте вітер кличе

Від цього двох звичайних вулиць рога. 

Залишили далеко в часі

Якійсь іржавий і міфічний мотлох -

Життєвий драндулет на трасі,

Що виглядало сумно, прикро, голо. 

Думки, як дощ. Їх не спинити.

Не вигадана ще та парасоля.

Підточують вони міцні граніти,

Проходять крізь кордони без пароля. 

Негода в місто кличе привид.

Між мурами так веселіш гуляти.

Блюз мрій цівки заграли сиві.

На склі краплин тремтіли діаманти. 

Зникає сніг в думках, в калюжах.

Зима ховається в прозорі тіні.

А  біла хмара начебто байдужа,

Вся в променевому надії миготінні.