Як боротися з "відпливом мізків" з України
Під час воєн найчастіше виїжджають більш освічені люди і приклад України – не виняток. Як повернути українців додому?
У 1916 році на тлі жахіть Першої світової війни американський економіст Джон Бейтс Кларк висловив міркування, що залишається вкрай актуальним донині.
"Деякі наслідки війни трагічніші за економічний тягар, який звалиться на плечі майбутніх поколінь, – зазначив Кларк. – Інші бувають огиднішими з моральної точки зору, однак нищівніших загалом чи триваліших – немає".
Повернімося до сьогодення. Навіть якщо російська агресія незабаром скінчиться, то спричинений нею економічний тягар нікуди не дінеться. За оцінками Київської школи економіки, шкода, заподіяна лише інфраструктурі України, у вересні перевищувала 150 млрд дол (вартість заміщення) або 85% річного ВВП країни.
Остаточна вартість відновлення буде набагато вищою. За результатами дослідження, проведеного в березні 2023 року українським урядом, Світовим банком, Єврокомісією та ООН, вартість ліквідації наслідків перших 12 місяців війни коштуватиме 411 млрд дол упродовж наступного десятиліття. Володимир Зеленський заявив, що війна триває, тож ця сума може перевищити 1 трлн дол.
Ці міркування залишають поза увагою іншу складову, здатну відкинути Україну на багато років назад: "відплив мізків". Вторгнення Росії в лютому 2022 року спровокувало міграцію в масштабах, не бачених з часів Другої світової війни.
Більш ніж третина населення покинула домівки (за оцінками, у 2021 році воно становило 44 млн). 14 листопада у світі налічувалося 6,3 млн зареєстрованих біженців з України. Хоча загальна кількість дещо зменшилася порівняно з піковим показником, 7,5 млн у вересні 2022 року, цей показник досі високий, оскільки близько 15% довоєнного населення України зараз живуть за межами країни.
Як цей феномен вплине на людський капітал України?
Історично склалося так, що під час воєн відбувається позитивний самовідбір переміщених осіб. Тобто ті, хто їдуть, роблять це добровільно і є більш освіченими за людей, які залишаються. Приклад України, схоже, не виняток.
Ба більше, серед біженців частка осіб з вищою освітою (університетською або професійно-технічною) набагато вища, ніж серед населення України загалом.
Коли російські ракети і бомби посипалися на українські міста, багато освічених людей – переважно жінки – спакували речі і покинули свої домівки. Питання, чи повернуться вони після завершення війни, залишається відкритим. Повертати людський капітал буває набагато важче, ніж відбудовувати дороги чи мости.
Попри неабиякі зусилля системи освіти, спрямовані на адаптацію до умов воєнного часу (зазвичай за допомогою онлайн-навчання), комбінація пандемії COVID-19 та російської агресії спричинила величезні прогалини в освітніх рівнях.
Водночас масштабне переміщення людей знищило мільйони робочих місць. Хоча деякі з цих робочих місць повернуться після війни, багато з них замінять нові, що, імовірно, вимагатимуть вищого рівня кваліфікації або інших навичок.
Зокрема, з лютого 2022 року зріс попит на соціально-комунікативні та аналітичні здібності, тому зусилля з відбудови повинні передбачати масштабні програми з перепідготовки кадрів. Україні також доведеться ефективніше розпоряджатися людським капіталом, що залишився. Одним з варіантів може бути збільшення частки жінок у складі робочої сили, рівень якої був низьким у довоєнний період.
Досягти цього можна завдяки впровадженню сприятливої для зайнятості політики поєднання роботи та сім'ї, покращенню умов для віддаленої роботи або створенню інституції з догляду за дітьми коштом держбюджету. Залучення молоді до ринку праці вимагатиме значних зусиль, однак це вкрай важливе завдання.
У боротьбі з наслідками "відпливу мізків" необхідна двоєдина стратегія. Україна повинна заохотити якомога більше людей повертатися після війни.
Хоча такі рішення часто залежать від особистих (неекономічних) факторів, відомо, що фіскальні заохочення сприятимуть збільшенню загальної кількості охочих повернутися. Зрештою, чимало європейських країн мають пільгові податкові схеми для залучення висококваліфікованих фахівців.
Італійська програма "Контроезодо" ("проти еміграції") передбачає значні пільги на прибутковий податок для експатріантів, що повертаються додому. За останніми даними, імовірність повернення в Італію осіб, що відповідають критеріям для участі в цій ініціативі, зросла на 27% після її запровадження у 2010 році.
Вигоди від такої стратегії з точки зору бюджетних надходжень і позитивних зовнішніх ефектів здатні набагато перевершити витрати.
У майбутньому післявоєнному сценарії Україна повинна слідувати прикладу інших європейських країн у створенні податкової схеми, спрямованої на заохочення людей повертатися – хоча і з поступовим впровадженням та чіткими кваліфікаційними умовами, аби запобігти зловживанням.
Утім, для зупинки міграційного відпливу потрібен час, а багато біженців можуть не повернутися. Отже, наступним елементом стратегії має стати зміцнення взаємозв'язку між українськими експатріантами та вітчизняною економікою.
Інтернет-зв'язок та географічна близькість до країн перебування можуть значно зменшити масштаби "відпливу мізків", що супроводжує еміграцію.
Показовий досвід біженців з колишньої Югославії до Німеччини. Найбільше зростання післявоєнного експорту з колишніх югославських республік спостерігалося в галузях з найвищою часткою репатрійованих переселенців. Це свідчить про користь від знань, які вони привезли і які підвищують продуктивність. Зараз таке передавання знань може відбуватися в онлайн-режимі.
Потужним інструментом відновлення або збереження частини втраченого людського капіталу України також може стати віддалена робота.
Коригувальна система навчання для подолання прогалин в освіті, спричинених війною, може спиратися на внесок біженців, значна частина яких – колишні вчителі. Уроки, інновації та "робота із знаннями" можуть повернутися в Україну, навіть якщо самі люди цього не зроблять.
ДЖАКОМО АНАСТАСІЯ, науковий співробітник Фонду Родольфо Дебендетті
Співавтор – Тіто Боері, професор і завідувач кафедри економіки Університету Бокконі, запрошений професор Лондонської школи економіки
Джерело: Економічна правда