Норман Стенсфілд проти України

Російський кінематограф із його "Бригадами", "Бумерами" та "Словом пацана" часто звинувачують у романтизації криміналу. Але говоритимемо чесно: цим грішить не лише кінопродукція країни-агресора.

Достатньо згадати легендарний фільм 1990-х "Леон", де щиру симпатію викликають професійний кілер та його малолітня подруга. А все тому, що співчувати представнику закону в "Леоні" просто неможливо.

Агент Управління боротьби з наркотиками Норман Стенсфілд у виконанні Гері Олдмена вважається одним із найяскравіших антигероїв в історії кіно. Для цього корумпованого та психічно неврівноваженого копа не існує жодних правил та обмежень. Він причетний до наркобізнесу й сам зловживає забороненими речовинами. Він непередбачуваний, жорстокий та небезпечний. А коли треба виправдатися перед начальством, він має черговий аргумент: "Ми виконували свою роботу".

Як не сумно, але схожий типаж силовика набув достатнього поширення в Україні після 24 лютого 2022 року. Поліцейські, прикордонники, співробітники ТЦК нерідко виходять за межі своїх законних повноважень, користуючись воєнним станом.

Відомі випадки, коли війна є приводом для свавілля, викрадень і побиття громадян. Відомі випадки, коли війна допомагає зводити особисті рахунки. Відомі випадки, коли війною прикривають політично вмотивований тиск. І, звісно, відомо чимало випадків, коли війна дозволяє незаконно збагачуватися.

При цьому жорстокий і корумпований силовик має явну перевагу перед чесним і ввічливим: подібно до Стенсфілда з "Леона", поганий хлопець на службі в держави привертає увагу глядацької аудиторії. Військкоми, що діють коректно і законно, залишаються в тіні, натомість військкоми, які силою затягують співвітчизників у мікроавтобуси, моментально стають героями вірусних відео.

Кожне нове повідомлення про неправомірні дії українських силовиків стає справді безцінним подарунком для російської пропаганди. У найбільш кричущих випадках наших стенсфілдів навіть притягають до відповідальності – як у резонансній історії з тортурами в Тернопільському ТЦК. Але найчастіше йде чергове виправдання: "Вони виконували свою роботу".

Благодатним підґрунтям для розквіту українських стенсфілдів стала невідповідність між чинним законодавством та реаліями великої війни.

Наша нормативно-правова база створювалася в мирний час, й адаптувати її до вимог повномасштабного військового протистояння – справа надто клопітка (привіт багатостраждальному законопроєкту про мобілізацію).

Насправді виявилося, що набагато легше не змінювати закони, а підміняти їх негласними вказівками. Видавати тиловому силовику карт-бланш на незаконні дії. Дозволяти йому виходити за рамки правового поля та заплющувати очі на всі його витівки.

Для звичайних громадян стенсфілд в уніформі – це справжній бич, але для власного начальства він може бути навіть зручнішим за законослухняних співробітників. Якщо вашого підлеглого можна будь-якої миті притягнути до відповідальності за перевищення службових повноважень, і прикриваєте його саме ви, він буде лояльний особисто до вас – а не до абстрактної держави.

Персональна лояльність і готовність виконувати будь-які незаконні інструкції може здатися більш працездатною схемою, ніж дотримання українського законодавства.

Є й інший важливий момент. Правовий нігілізм, корумпованість і навіть наркозалежність не заважали вигаданому Норману Стенсфілду бути професіоналом: зрештою, саме він зумів ліквідувати особливо небезпечного кілера Леона. Чимало українських силовиків, які зневажають закон і зловживають своїм службовим становищем, теж залишаються професіоналами – а отже, цінними та корисними для керівництва людьми.

У квітні минулого року в ЗМІ вперше з'явилася інформація про одеського військкома Борисова та його непристойні справи. Проте лише в червні, після виходу нового резонансного журналістського розслідування, скандального військкома було знято з посади.

І, звичайно, тиловим борцям за справедливість зручно думати, що за Борисова взялися не одразу, бо він ділився з кимось своїми незаконними баришами. Однак логічно виглядає інше пояснення: на махінації Борисова дивилися крізь пальці, оскільки він вважався цінним працівником і забезпечував потрібні показники мобілізації.

Те саме можна сказати і про інших обласних військкомів, чиє масове звільнення влітку 2023 року потішило громадськість, але не військове командування.

У грудні 2023 року це рішення відкрито розкритикував сам головком Залужний. При цьому Валерій Федорович не сказав жодного слова про моральний образ звільнених військкомів. Він не намагався доводити, що серед них були чесні та некорумповані працівники, і що стригти всіх під один гребінець було несправедливо. Ні, Залужний висловився про колишніх обласних військкомів у винятково практичному ключі: "Це були професіонали, вони знали, як це робити, а тепер їх немає".

Для тилових обивателів питання законності та соціальної справедливості означають дуже багато. Але військова логіка відрізняється від цивільної: армії потрібен практичний результат.

Армії потрібні люди, щоб стримувати ворожий тиск. Армії потрібно, щоб нові поповнення прибували вчасно та в достатній кількості. А чи постраждають при цьому законність чи соціальна справедливість – питання другорядне.

І тому корумпований військком-стенсфілд, який виконує поставлені перед ним завдання, кращий за чесного, але недосвідченого військкома, який із цими завданнями не справляється.

Подобається нам це чи ні, але в розпал війни ставка на стенсфілдів справді може спрацювати. Ось тільки спрацьовує вона лише в короткостроковій перспективі.

Силовики, які нехтують законами та не обмежені жодними правилами, можуть дати необхідний результат тут і зараз. Усіма правдами й неправдами вони здатні забезпечити ривок уперед потрібної миті.

І якби російсько-українська війна залишилася спринтом, із діяльністю вітчизняних стенсфілдів можна було б примиритися як із неминучим злом.

Але до кінця 2023 року стало очевидним, що повномасштабна війна – це не спринт, а марафон.

Жодні судомні ривки не допоможуть Україні вистояти та перемогти. Для цього потрібні послідовні, копіткі, солідарні зусилля фронту та тилу, чинної влади та простих українців. А це завдання недосяжне без атмосфери довіри між державою та її громадянами. І тут доморощені стенсфілди виявляються абсолютно ворожою силою – без застережень.

Діяльність стенсфілдів на службі в держави – це передусім історія про руйнування довіри. Кожен із них щодня переконує населення в тому, що від державних законів та офіційних правил мало що залежить. Все залежить від певного виконавця. Від того, які інструкції він отримав сьогодні від свого безпосереднього начальства, і наскільки завзято готовий їх виконувати. Від того, добрий він чи злий, чесний чи корумпований. Від того, чи гарний у нього настрій чи ні. Від того, чи вміє він тримати себе в руках чи схильний до емоційних зривів.

Будь-який український силовик, який нехтує українськими законами, підштовхує своїх співвітчизників до думки, що взаємини з власною державою – це шалена лотерея. А сама держава – така ж непередбачувана та небезпечна сила, як і зовнішній ворог, який може будь-якої миті без попередження вдарити по нас ракетами чи "шахедами".

Щоб витримати затяжну війну на виснаження, потрібна віра мільйонів українців в Україну. Цілком природно, що російська пропаганда намагається знищити цю віру щосили та всіма засобами.

Але, на жаль, одного чудового дня може виявитися, що росіянам уже не потрібно докладати особливих зусиль для дискредитації України як правової держави – оскільки вітчизняні стенсфілди впоралися з цим самі.

Михайло Дубинянський