Неповернення блудного сина
"Я бажаю кожному, хто ще вагається, наступного року зробити сміливий вибір – захищати своє, власну країну, працювати заради неї, допомагати, знайти себе у власній державі, бо це єдине місце на землі, де ми всі можемо сказати про себе: ми вдома".
Такий вигляд мав головний меседж, який пролунав у новорічному зверненні Володимира Зеленського до нації.
Комусь промова глави держави видалася зворушливою та своєчасною. Комусь, навпаки, не сподобалося, що "біженець" у президентському зверненні був відкрито протиставлений "громадянину". Але такою є нова генеральна лінія, з якою наша держава вступила у 2024 рік.
У перші місяці повномасштабної війни українські біженці в ЄС – навіть якщо йшлося про чоловіків молодших за 60 років – могли розраховувати на співчуття та розуміння. Однак згодом позиція України стала значно жорсткішою.
І тепер українець за кордоном вважається вже не жертвою російського вторгнення, а блудним сином, який згрішив проти Батьківщини. Його регулярно закликають розкаятися, повернутися додому та підтримати свою країну.
Але які стимули можуть спонукати блудних синів України до такого вибору? І чи сприяє цьому ситуація всередині країни – навіть якщо винести за дужки мобілізацію та ворожі атаки?
Останнім часом в Україні дедалі частіше говорять про силовий тиск на бізнес. У 2023-му подібні скарги звучали від представників інтернет-магазину Rozetka, мережі кінотеатрів Multiplex, ресторанного холдингу !FEST, виробника тепловізорів Arсher, не кажучи вже про безліч дрібніших бізнесменів. А вишенька на торті – затримання засновника інвестиційної компанії Concorde Capital Ігоря Мазепи, що відбулося в січні 2024-го та наробило багато галасу в підприємницьких колах.
"В Україні законослухняний бізнес є мішенню для прискіпливих перевірок і покарань за формальні помилки з боку фіскальних чи то правоохоронних органів", – так оцінює ситуацію бізнес-омбудсмен Роман Ващук.
При цьому пресингу українських силовиків позбавлені люди, які від початку не побажали працювати в умовах великої війни. Ті, хто ще 2022-го розпрощався зі своїм бізнесом в Україні. Ті, хто завбачливо вивів звідси свої фінансові активи. Ті, хто вивозив із країни валізи готівки, щоб влаштуватися десь на Лазуровому березі.
З погляду держави, ці громадяни справді згрішили перед Україною. Але для вітчизняних присікувань і покарань вони вже практично недосяжні. Все це дістається лояльному бізнесу, який продовжує працювати в Україні, незважаючи на повномасштабну війну.
Виходить, що тиск на підприємців у розпал війни став карою за вибір, зроблений на користь України.
За той самий вибір, до якого у своєму новорічному зверненні закликав президент Зеленський. Тому що державна машина б'є не по тих, хто перед нею завинив – вона б'є по тих, до кого може дотягнутися.
Інший характерний приклад безпосередньо пов'язаний із від'їздом з України та поверненням на Батьківщину. Перед Новим роком на кордоні різко і без попередження посилився контроль за виїздом чоловіків призовного віку. У громадян почали вимагати додаткові документи, які не передбачені законодавством тощо. При цьому офіційні правила перетину кордону залишилися незмінними.
Спроба закрутити гайки в ручному режимі призвела до хаосу. Від настрою конкретної зміни прикордонників на конкретному пункті пропуску залежало більше, ніж від нормативно-правової бази.
Неодноразово фіксувалися випадки, коли громадяни, які отримали категоричну відмову на одному КПП, без проблем виїжджали з країни того ж дня і з тими самими документами, але через інший КПП. Чіткі та зрозумілі правила підмінила непередбачувана лотерея.
Звичайно, від цього не постраждали люди, які незаконно залишили Україну в 2022–2023 роках. В абсолютній більшості випадків ця публіка воліла не ризикувати і не відвідувати Батьківщину після успішної втечі.
Головними потерпілими від хаосу на кордоні стали лояльні громадяни, які звикли дотримуватися правил, які раніше виїжджали з країни на законних підставах і могли б залишитися в ЄС, але поверталися до України.
Чоловік, який давно втік до Європи з купленим білим квитком, уже недосяжний для українських прикордонників. Тому необґрунтовані присікування діставалися чоловікові зі справжнім білим квитком та бездоганною історією виїздів та повернень назад.
Виходить, прикордонні ексцеси також стали покаранням за вибір на користь України. Оскільки державна машина б'є не по тих, хто перед нею завинив, а по тих, до кого вона може дотягнутися.
Здавалося б, на тлі попередніх прикладів окремо стоїть скандальний законопроєкт про мобілізацію № 10449. Там передбачені жорсткі санкції не лише для чоловічого населення України, а й для її блудних синів. Для тих, хто покинув країну під час війни і часто зробив це незаконно. Для тих, хто, з погляду держави, справді винен перед державою.
На думку авторів законопроєкту, біженцю-ухилянту можна буде відмовити в наданні консульських послуг; а кошти на його банківських рахунках можуть бути заблоковані. Так це виглядає теоретично.
Але фактично здатність України покарати свого блудного сина визначається ступенем його лояльності до України.
Біженець, який колись встиг обзавестися другим громадянством, виграє порівняно з біженцем, який зберігав вірність своїй державі. Біженець, котрий відмовився від послуг українських банків, виграє порівняно з біженцем, який досі ними користується. Біженець, який обірвав усі зв'язки з Україною, виграє порівняно з біженцем, який сподівається колись повернутися назад.
Державна машина здатна вдарити не по тих, хто завинив перед нею більше за інших, а лише по тих, до кого поки що може дотягнутися.
Таким чином створюється стимул для максимального віддалення від української держави. І високою є ймовірність, що санкції проти українських чоловіків за кордоном спровокують не масове повернення на Батьківщину, а масовий розрив будь-яких зв'язків із Батьківщиною.
Проблема в тому, що Україна майже не намагається побудувати систему стимулів і заохочень для тих громадян, які, маючи вибір, віддали перевагу залишитися зі своєю країною у найважчий період її історії. Натомість Україна намагається робити ставку винятково на каральні заходи. Намагається закручувати гайки все тугіше й надавати силовикам дедалі більше влади.
Однак на практиці це обертається тим самим порочним принципом: "Державна машина б'є не по тих, хто перед нею завинив – вона б'є по тих, до кого може дотягнутися".
А поки діє цей принцип, цинічний і незаконослухняний блудний син матиме явну перевагу перед лояльними громадянами, які продовжують вірити в українську законність та українські перспективи.
Слідкуючи за новинами з Батьківщини, блудний син України щоразу переконуватиметься у своїй правоті. І якщо ситуація не зміниться, розраховувати на повторення відомого біблійного сюжету точно не варто.
Михайло Дубинянський