Десятиліття потому. Що сталося з героями 2014 року?

Рік 2014 - безсумнівно один з ключових в історії України. Взимку і навесні 10 років тому відбулися події, які залишили суттєвий відбиток не тільки на взаєминах Києва і Москви, але й змінили весь світ.

Початок 2014 року українці зустріли новинами з Євромайдану - багатотисячної акції протесту в центрі Києва проти чинного на той час президента Віктора Януковича.

Градус протистояння між активістами і силовиками все зростав і зростав та врешті-решт завершився кривавою стріляниною біля Майдану Незалежності наприкінці лютого. Тоді загинуло близько 100 мітингувальників і близько півтора десятка правоохоронців. Янукович втік з України до Росії, а Кремль, скориставшись тимчасовим безвладдям у сусідів, почав операцію з окупації Криму і розпалив конфлікт на Донбасі.

Цей складний період народив нових героїв, імена яких тривалий час не сходили з перших шпальт усіх українських ЗМІ. Це були активісти Майдану і командири добровольчих батальйонів, які першими прийняли бій з проросійськими бойовиками на Сході. Також в цей "пантеон" потрапили ті нечисленні українські військові командири в Криму, які не зрадили присязі і протистояли вторгненню російських військ.

Більшість з них згодом потрапили в політику і на державні посади, а деякі - за ґрати. Однак значна кількість цих героїв десятирічної давнини продовжує захищати Україну вже під час повномасштабної війни з РФ.

ВВС Україна розповідає життєвий шлях десяти з них.

Олександр Турчинов

Олександр Турчинов на посаді спікера парламенту і в.о. президента. Березень 2014 року

Олександр Турчинов у 2014 році виконував обов’язки президента України і саме він був тією людиною, котра оголосила антитерористичну операцію – збройне повернення захоплених російськими військами та місцевими сепаратистами територій Донбасу.

Він посів президентське крісло після того, як 23 лютого, під тиском Євромайдану Віктор Янукович втік з України до Росії. Турчинов був на той момент головою парламенту, тож автоматично, відповідно до Конституції, став в.о.президента та верховним головнокомандувачем ЗСУ. На цій посаді він був понад три місяці, а у червні 2014 року передав повноваження Петру Порошенку.

Це був час, коли Росія вже оголосила про "приєднання" Криму і розпочала "Русскую весну", а у Донецьку та Луганську відбулися псевдореферендуми про створення "народних республік".

Рішення Турчинова оголосити АТО і застосувати війська для боротьби з сепаратистами досі спричиняє дискусії. Хтось вважає, що це було вольове рішення, завдяки якому Україна зберегла незалежність, хтось - звинувачує у розпалюванні "громадянської війни".

"Десять років тому країна перебувала у страшній соціально-політичній та економічній кризі, не мала боєздатної армії, дієвих силових структур, сучасної зброї та військової техніки. І, на відміну від 2022-2024 років, наші західні партнери, “щоб не провокувати Путіна”, заблокували будь-яку військово-технічну допомогу Україні. Ми могли розраховувати виключно на власні сили", - розповідає ВВС Україна Олександр Турчинов зараз.

За його словами, в окупованому Криму на бік ворога на початку 2014 року перейшло 71% військовослужбовців ЗСУ, 90% — СБУ, 99% — працівників МВС.

"Але навіть ті незначні залишки солдат і офіцерів, які не зрадили свою країну, змогли протриматися на півострові у повному оточенні близько місяця. Тим самим, вони дали нам час, щоб розпочати мобілізацію та відновлення Збройних сил, реанімувати ОПК, придушити сепаратистські заколоти у більшості регіонів України", - згадує Олександр Турчинов.

"В результаті, ми змогли стабілізувати ситуацію в країні, створити значний оборонний потенціал, розпочати економічне відновлення, європейську та євроатлантичну інтеграцію, зупинити просування російських військ на сході та звільнити дві третини Донбасу", - каже він.

Після президентської посади Олександр Турчинов пішов у політику, став депутатом від партії "Народний фронт" Арсенія Яценюка, проте майже одразу Петро Порошенко призначив його секретарем РНБО. На цій посаді він працював до нових президентських виборів у 2019 році. Потім керував партійним штабом "Європейської солідарності".

Олександр Турчинов розповів ВВС Україна, що 24 лютого 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних сил і зараз лишається військовослужбовцем.

"Мій погляд на ті події не змінився. Я робив все можливе і неможливе, щоб зберегти Україну і українців. Саме цим були продиктовані всі мої рішення", - переконує він.

Володимир Парасюк

Парасюк під час депутатської каденції запам'ятався численними скандалами

Сотник Євромайдану, колишній депутат парламенту Володимир Парасюк відіграв, як вважають, ключову роль у подоланні кривавої політичної кризи у лютому 2014 року.

Увечері 21 лютого 2014 року, після розстрілу десятків цивільних активістів, Володимир Парасюк вийшов на сцену Майдану і заявив, що у разі, якщо лідери опозиції не висунуть вимогу Віктору Януковичу піти у відставку, то він і побратими з Майдану підуть штурмом зі зброєю на адміністрацію президента.

"Я не вірю в ці тяжкі політичні процеси, які вони говорять. 77 чоловік поклало голову, а вони домовляються. (...) Якщо ви завтра до десятої години не виступите із заявою, щоб Янукович йшов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю! Я вам клянусь!", - попереджав він.

Майже одразу після цього виступу Віктор Янукович втік з України через Крим до Росії.

А через кілька днів РФ почала захоплення Кримської автономії, ввівши туди "зелених чоловічків" - військових без розпізнавальних знаків.

Згодом Володимир Парасюк воював на Донбасі, брав участь у боях за Маріуполь. Був в Іловайську і під час виходу з міста отримав поранення, був контужений, потрапив у полон. Разом з іншими бійцями був переданий "Червоному хресту".

Після демобілізації з батальйону "Дніпро-1" Володимир Парасюк став депутатом парламенту від Львівщини.

Разом з Семеном Семенченком, Єгором Соболєвим та іншими активістами взимку 2016-2017 років очолив блокаду залізничних та автошляхів, аби зупинити торгівлю з окупованими територіями Донбасу. Ця акція мала успіх - РНБО ухвалила рішення про повне припинення транспортного сполучення та торгівлі з "ДНР" та "ЛНР".

Зараз Володимир служить у ЗСУ.

"Багато до чого можна звикнути, але до втрати найближчих - ніколи! В мене таке відчуття, що я стаю одинаком! Все менше і менше залишається тих, хто розуміє тебе з півслова! Ця війна забирає настільки рідних і близьких людей! (….) Війна - це така моральна мʼясорубка, що не знаю, ким ми станемо після неї", - писав він у телеграмі.

Дмитро Ярош

Дмитро Ярош в лютому 2014 року в розпал подій на Майдані

Ім’я Дмитра Яроша, колишнього лідера "Правого сектора" і командира Української добровольчої армії, стало відомим в Україні та за її межами (в основному - в Росії) після початку протистоянь між учасниками Євромайдану та правоохоронцями на вулиці Грушевського у січні 2014 року. Тоді керівники новоствореної групи "Правий сектор" вирішили взяти на себе відповідальність за силові дії протестувальників.

Після цього Дмитра Яроша запрошували на переговори до Віктора Януковича, він балотувався в президенти України, став депутатом парламенту від одного з округів Дніпропетровщини і воював на Донбасі.

Ім’ям Дмитра Яроша лякали російські пропагандисти, "візитівка Яроша", яку вони нібито знаходили у різних місцях "терактів", давала представникам Кремля привід говорити про слід ультраправих на території Росії.

Улітку 2014 року Ярош - друг "Яструб" - очолив Добровольчий український корпус, це військове крило "Правого сектора". Також він був серед ініціаторів об’єднання добровольчих підрозділів під одним координаційним центром. Ярош був переконаний, що якби не добровольчі батальйони, "фронт давно б посипався".

Наприкінці 2015 року він вийшов з "Правого сектора" і створив Українську добровольчу армію, яка брала участь в АТО. Як заявляв Дмитро Ярош, "поки триває війна, ми будемо брати участь у ній".

Після кількох років на передовій УДА взялося за створення територіальних загонів оборони. Проте з початком повномасштабного вторгнення знову розгорнула свої підрозділи на Донбасі у складі ЗСУ.

Нещодавно в інтерв’ю "Лівому берегу" Дмитро Ярош заявляв, що переконаний у перемозі України у війні і називав три головні складові для перемоги: національна єдність та мотивація суспільства; боєприпаси, сучасна інноваційна техніка та зброя в умовно достатньому обʼємі; зменшення кількості "впливових злодіїв, пристосуванців та ідіотів" у системі влади та й загалом.

Олег Сенцов

Кінорежисер і письменник Олег Сенцов став одним із перших політичних в'язнів Кремля.

У травні 2014 року його затримали у Сімферополі російські силовики зі звинуваченнями у терористичній діяльності на території півострова.

У серпні 2015 року суд у Ростові-на-Дону засудив його до 20 років колонії суворого режиму. Великі терміни покарання отримали також інші активісти, які протестували проти захоплення Криму Росією у лютому-квітні 2014-го.

У російському суді Олег заявляв, що не визнає анексії Криму і після вироку разом з Олександром Кольченком співав Гімн України.

Після чотирьох років колонії на півночі Уралу Олега Сенцова звільнили за обміном.

З початком повномасштабного вторгнення Росії, у лютому 2022-го Олег Сенцов вступив до 204-го київського батальйону тероборони ЗСУ. Він казав, що війна проти Росії і Путіна стала для нього особистою.

Олег вірить, що Україна поверне Крим, але ціна перемоги буде дуже великою. Він також казав, що "перемога може бути не такою, як ми очікуємо".

"Можливо, фізично ми не зможемо контролювати всі наші території. Зараз ми не програЄмо, але і не виграЄмо. І проблема не в територіях, а в людях, яких ми можемо втратити, якщо будемо неправильно воювати та неправильно оборонятися", - казав він в інтерв'ю zaxid. net.

За 10 років, що минули, Сенцов видав кілька книжок, за фільми "Гамер" і "Носоріг" отримав Шевченківську премію. Він також нагороджений премією Європарламенту ім.Сахарова за свободу думки.

Зараз він служить у ЗСУ, є командиром штурмової роти.

"Щодо того, як змінилася Україна. 10 років тому Олег Татаров, що був тоді представником МВС, давав прес-конференцію, на якій заявляв, що протестувальники на Майдані самі себе розстріляли. А зараз, 10 років потому, Олег Татаров вже не займає офіційних посад. Він - незрозуміло хто в Офісі президента, і звідти неофіційно керує всією правоохоронною системою країни. От як змінилась Україна за 10 років", - сказав він ВВС Україна.

Олег Татаров з 2020 року є заступником керівника Офісу президента. За президентства Віктора Януковича - керівник головного слідчого управління МВС. Низка громадських організацій протестували проти призначення Татарова в ОПУ, проте Володимир Зеленський заявляв, що вважає несправедливим зараховувати до представників "старої влади" усіх, хто обіймав якусь керівну посаду за президентства Януковича. "Головне, щоб людина була чесна", - казав президент.

Надія Савченко

Військова, штурман гвинтокрила, а потім політик Надія Савченко стала відомою після того, як потрапила у полон до проросійських сепаратистів на Донбасі у 2014 році. Вона була звільнена в результаті домовленостей на найвищому рівні між Петром Порошенком і Володимиром Путіним, її обміняли на офіцерів ГРУ РФ.

Надія Савченко була у полоні майже два роки, спочатку на території Луганської області, потім - в Росії, де тривали показові суди, що мали резонанс далеко за межами України.

Її звинуватили у коригуванні вогню, внаслідок чого загинуло двоє російських журналістів. На той момент вона служила добровольцем в батальйоні "Айдар". Перебуваючи у СІЗО, Надія оголошувала 80-денне головування.

Навесні 2016 року суд у Ростові-на-Дону засудив її до 22 років ув'язнення.

Впродовж 10 років після початку війни Надія Савченко встигла побути депутатом парламенту від партії "Батьківщина" і намагалася взяти участь у президентських виборах 2019 року, проте у реєстрації ЦВК їй відмовила.

Досить швидко вона посіла вкрай критичну позицію до української влади на чолі з Петром Порошенком, від якого вона отримала нагороду - зірку Героя України. Надія звинувачувала його у здачі Криму і у війні на Донбасі, зустрічалася з ватажками "ДНР" та "ЛНР", була прихильницею діалогу між Києвом і сепаратистами. Проте сама вона твердить, що спілкувалася з ними лише про обмін полоненими.

В березні 2018 року її звинуватили у посяганні на повалення конституційного ладу та у вчиненні теракту у Києві. Її підозрювали у підготовці терористичної атаки на адмінбудівлі, намаганні завербувати для цього військових. Проте у листопаді 2021 року Броварський суд Київської області відхилив обвинувачення через необґрунтованість.

"Українську владу і далі зневажаю. Західним партнерам як не довіряла, так і не довіряю. За час війни поганих людей серед українців стало більше, а хороших менше, - каже вона ВВС Україна. - Бути боягузом стало модно, бо один підтримує одного в порятунку своєї шкури. Бути хоробрим стало не почесно. Добровольців почали вважати дурнями, які віддають свої життя за тих, хто ховається від мобілізації".

Надія Савченко розповіла, що з початку повномасштабного вторгнення РФ вона повернулася до лав ЗСУ.

"На даний час воюю з ворогом у Донецькій області, у званні капітана, на посаді командира роти вогневої підтримки. Моя сестра Віра воює у званні молодшого сержанта на посаді сапера", - каже вона.

"Якби мені ще раз випала така нелегка життєва дорога, я пройшла б нею ще раз", - підсумовує Надія Савченко.

Семен Семенченко

Навесні 2014 року, коли проросійські бойовики тільки починали захоплювати українські міста і села, одним з перших в бій з ними вступив добровольчий батальйон "Донбас". Він брав активну участь у боях на найгарячіших ділянках фронту, зокрема, в Іловайську і звільняв Лисичанськ, Бахмут, Попасну.

Цей спецпідрозділ, що входив у підпорядкування нацгвардії, очолив "загадковий боєць в балаклаві" на ім'я Семен Семенченко. Дуже швидко в ЗМІ він став чи не найголовнішою персоною, що уособлювала спротив загарбникам і добровольчий порив українського війська.

Вже згодом виявилось, що "перше" ім'я комбата Семена Семенченка – Костянтин Грішин, яке він згодом змінив. Він є уродженцем Севастополя, працював приватним підприємцем і був громадським активістом.

Восени 2014 року Семенченко залишив військову службу і був обраний депутатом Верховної Ради від партії "Самопоміч". В парламенті працював першим заступником голови комітету з питань національної безпеки і оборони.

Під час депутатської каденції неодноразово потрапляв в скандали. Зокрема, під час судового розгляду виявилось, що Семенченко був призначений комбатом всупереч закону, оскільки не мав офіцерського звання.

Взимку 2016-2017 років колишній очільник "Донбасу" був одним з організаторів блокади залізничних шляхів сполучення з окупованими територіями Донеччини і Луганщини. Мітингарям вдалося домогтися припинення торгівлі з непідконтрольними територіями.

Ще одна масштабна акція протесту, до якої причетний Семенченко, відбулась на початку 2018 року біля Верховної Ради. Активісти вимагали від влади ухвалення закону про створення Вищого антикорупційного суду і зміни виборчого законодавства. Ці вимоги також були виконані.

Після завершення депутатської каденції Семен Семенченко потрапив під кримінальне переслідування. В березні 2021 року суд за клопотанням СБУ арештував його.

Причина – екскомбата "Донбасу" запідозрили в створенні приватної військової компанії. Вже після початку повномасштабної війни в 2022 році Головне управління розвідки Міноборони попросило суд випустити Семенченка з-під варти, а сам він виявив бажання долучитися до захисту Вітчизни. В червні 2022 року він вийшов під домашній арешт, а наприкінці 2023 – залишився лише під зобов'язанням двічі на місяць прибувати до Києва на судове засідання.

Семенченко повідомив ВВС Україна, що наразі, попри судовий процес, співпрацює з військовими, організовує тренінги і займається виробництвом далекобійних безпілотників.

"Моя участь в обороні країни відбувається паралельно з судом наді мною. Я продовжую свою роботу, допомагаючи в організації і плануванні операцій. Я співпрацюю з певними відомствами, в тому числі з Міноборони, як у відкритих проєктах, так і у конфіденційних", – заявив він.

Згадуючи події 2014 року Семенченко визнає, що спочатку не вірив в повномасштабний збройний конфлікт між Україною і Росією. Свою думку він змінив після подій в Іловайську. Зараз екскомбат мріє повернутися на фронт.

"Моя мрія – створити свій бойовий підрозділ і дати результат, як це було в 2014".

Дмитро Булатов

Дмитро Булатов в січні 2014 року після викрадення невідомими в Києві. Виконавців і замовників цього злочину досі не знайшли.

Під час Євромайдану 35-річний бізнесмен Дмитро Булатов став одним з лідерів "Автомайдану". Ця організація об'єднала сотні мітингувальників – автомобілістів, які влаштовували автопробіги проти влади Віктора Януковича, зокрема, вони їздили до його резиденції в Межигір'ї, проводили акції в центрі Києва та інших великих міст, захищали активістів від нападів "тітушок".

Пізніше Булатов розповідав ЗМІ, що ідея організувати протестний рух автомобілістів виникла у нього разом з другом – сином ексміністра оборони Анатолія Гриценка Олексієм. Це сталося 30 листопада 2013 року, коли вони побачили кадри жорсткого розгону силовиками акції протесту на Майдані Незалежності.

Акції "Автомайдану" доволі сильно дошкуляли владі. Машини активістів палили, а бійці спецпідрозділу міліції "Беркут" почали влаштувати засідки на групи мітингарів в Києві. Вдень 22 січня невідомі викрали лідера організації Дмитра Булатова, а 23 січня правоохоронці загнали в засідку автомобілі "автомайданців" в Кріпосному провулку столиці, розтрощили машини, а самих активістів побили і запроторили до в'язниці.

Доля Булатова була невідома майже тиждень. Лише 30 січня його знайшли побитим в будинку на околиці Києва. Лідер "Автомайдану" заявив, що його викрали невідомі, що розмовляли "з російським акцентом". На його думку, це був російським спецназ.

Викрадачі весь тиждень били Булатова, влаштовували йому допити, називаючи "американським шпигуном", а потім відрізали частину вуха. Також вони начебто спробували його "розіп'яти", пробивши долоні цвяхами.

МВС тоді заявило, що "автомайданівець" інсценував своє викрадення, але прокуратура відкрила провадження щодо побиття Булатова і розслідувала його майже шість років. Нікого з підозрюваних так і не вдалося встановити.

Сам активіст відразу після Євромайдану отримав посаду міністра молоді і спорту в новому уряді. Політична кар'єра Булатова тривала менше ніж рік – до грудня 2014. Вже в травні наступного року він був мобілізований до Збройних сил України. Він доєднався до 92-ї бригади ЗСУ і служив в місті Щастя (Луганська область).

За час служби отримав осколкове поранення в живіт, демобілізувався в липні 2016 року. В травні 2018 року уряд призначив Булатова заступником голови Держрезерву. Вже через півтора року він був звільнений з посади.

З початком повномасштабного російського вторгнення ексочільник "Автомайдану" знову доєднався до війська, оскільки перебував в оперативному резерві №1 (ОР 1).

"Вдруге мобілізувався я 24 лютого 2022 року, і в цей же день я був в Чернігові на околиці з автоматом в руках, керував групою на одному з напрямків", – розповів Булатов ВВС Україна.

Зараз, наголосив він, його служба проходить в Києві, в командуванні підготовки Сухопутних військ. Тут Булатов займає посаду офіцера відділу підготовки безпілотних авіаційних комплексів.

Згадуючи події 10-річної давнини, колишній громадський активіст зазначає, що не вірив в початок повномасштабної війни з Росією.

"Нам ще тоді говорили досвідчені люди – якщо Майдан переможе, то буде війна. Ми тоді цього не розуміли…Ми чули, але повірити в це було складно".

Сергій Мельничук

Батальйон "Айдар" був одним з перших добровольчих формувань, що навесні 2014 року вступив в бій з проросійськими бойовиками на Сході України. Створив і очолив формування Сергій Мельничук.

В 1990-х він служив в українській армії в ракетних військах, але в 2004 році звільнився за станом здоров'я і працював в приватних фірмах.

Взимку 2013-14 років брав активну участь в Євромайдані, був сотником Самооборони Майдану. Після завершення Революції Гідності повернувся до армії, отримав звання підполковника і зайнявся формуванням "Айдару".

Цей добробат вів бойові дії на Луганщині, зокрема звільнив місто Щастя і тривалий час утримував місцеву ТЕС. Також "айдарівці" в серпні 2014 року спробували штурмом взяти Луганськ, але операція не мала успіху.

Наприкінці того року Мельничук залишив військову кар'єру і став депутатом Ради від Радикальної партії Олега Ляшка.

У парламенті колишній комбат запам'ятався низкою скандалів. Він підтримав акцію протесту в лютому 2015 року, коли група бійців "Айдару" влаштувала пікет і заворушення біля Генштабу ЗСУ. Вони палили шини і протестували проти рішення військового командування призначити в "Айдар" нового комбата замість Мельничука.

"Це спланована провокація, спрямована на бійців одного з найкращих підрозділів у зоні АТО", - так називав дії генштабу Мельничук.

В це самий час його через порушення "партійної дисципліни" і "дискредитацію" також виключили з фракції Радикальної партії Ляшка.

Через пару місяців парламент проголосував за зняття недоторканності з Сергія Мельничука, оскільки генпрокуратура висунула йому та п'яти його підлеглим "айдарівцям" підозру в створенні бандитського угруповання, викраденні і побитті людей. Свою провину вони не визнали.

За майже 10 років вироку в цій справі так і немає, згідно з даними на сайті Шевченківського районного суду, це провадження досі розглядається, наступне засідання призначене на 21 березня 2024 року.

Мельничук під час депутатства відзначився також проблемами з декларуванням. Він жартома у своїй декларації за 2016 рік вказав наявність "трильйона гривень". Пізніше він виправив свій "жарт", коли йому почало загрожувати покарання за подання неправдивих даних.

Вже після завершення депутатської каденції в березні 2020 року екскомбата "Айдару" затримали співробітники Інтерполу в Греції. Виявилось, що Мельничук, як і більшість українських військових командирів, перебуває в розшуку за поданням Росії.

Україна закликала Інтерпол не задовольняти такі "політично вмотивовані" запити РФ. Провівши декілька днів у грецькій в'язниці Мельничук був звільнений з-під варти.

Після початку повномасштабної війни в 2022 році екскомбат добровільно приєднався до тероборони ЗСУ. Зв'язатися з Мельничуком, щоб дізнатися більше про обставини його служби, ВВС Україна не вдалося.

Юлій Мамчур

Юлій Мамчур під час роботи депутатом Верховної Ради. З початком повномасштабної війни він повернувся до Збройних сил

На момент окупації Криму російськими військами 42-річний український полковник Юлій Мамчур вже рік очолював 204-ту Севастопольську бригаду тактичної авіації.

Кінець лютого - початок березня його підрозділ зустрів в оточені ворожих військ. Тоді російські армійці без розпізнавальних знаків швидко переміщувались по території півострова і брали під контроль військові частини ЗСУ. Більшість українських військових здавались противнику без жодного опору.

Дії полковника Мамчура суттєво відрізнялись на цьому фоні. Вдень 4 березня 2014 року він зі своїми бійцями взяв прапор України і бойовий стяг бригади та вирушив прямо на озброєного противника на аеродромі Бельбек. Росіяни відкрили стрілянину в повітря, українські військові у відповідь заспівали гімн.

Розблокувати свій аеродром військовим Збройних сил України так і не вдалося, наприкінці березня росіяни взяли його штурмом, а полковник Мамчур потрапив в полон на декілька днів. Попри погрози ФСБ РФ відмовився зрадити присягу.

Після звільнення з полону він і частина його підлеглих виїхали з півострова, а 204-та бригада тактичної авіації передислокувалась в Луцьк.

Мамчур став героєм в українських ЗМІ, щоправда, дехто, відзначаючи патріотизм полковника, критикував його за те, що він здав свою частину противнику без бою.

"Ви знаєте, коли я зараз дивлюсь відео, де ми йдемо під нашим прапором на штурм, я сам не вірю, що я зміг це зробити. Але в мене просто не було вибору. - розповідав пізніше Мамчур журналістам. - Повторюся, я давав присягу: захищати свою Батьківщину і, якщо треба, то і вмерти за неї".

Вже наприкінці 2014 року полковник авіації змінив сферу діяльності і став депутатом Верховної ради від "Блоку Петра Порошенка". Був в першій десятці списку.

З початком повномасштабного російського вторгнення Мамчур повернувся в Збройні сили. Він повідомив ВВС Україна, що станом на зараз є чинним військовослужбовцем і служить в Повітряних силах.

Полковник зауважує - ще 10 років тому бачив можливість повномасштабного вторгнення РФ.

"Керівництво Росії, ймовірно, вирішило підготуватися. Всі ці вісім років вони не шкодували коштів, щоб модернізувати свою армію, доукомплектувати", - казав Мамчур у квітні 2022 року в інтерв'ю Gazeta.ua.

"На кінець 2021 початок 2022 року вважали, що досягли свого максимум. А події в Україні показують, що їхній максимум переоцінений".

Юрій Федаш

Квітень 2014 року, капітана Юрія Федаша з почестями зустрічають в Черкасах після виходу з Криму

На початок березня 2014 року майже всі українські військові кораблі в Криму виявилися заблокованими в затоці Донузлав. Російський флот спеціально затопив на виході із затоки два судна, щоб не допустити передислокації кораблів ВМС.

Один за одним екіпажі українських кораблів почали здаватись і переходити на бік Росії. Єдиним, хто спробував прорвати блокаду, був мінний тральщик "Черкаси" під командуванням капітана Юрія Федаша.

Він двічі робив спроби вийти у відкрите море, але обидва рази війська РФ атакували українське судно і перешкоджали цьому. Російський буксир протаранив "Черкаси" і посадив його на мілину.

Попри це більшість екіпажу і капітан Федаш не здалися ворогу і стали тримати кругову оборону. Станом на кінець березня 2014 року "Черкаси" залишались останнім українським кораблем, який не захопила Росія. Однак в ніч на 26 березня війська РФ здійснили потужну атаку на тральщик. В двогодинному штурмі брали участь військові гелікоптери і озброєний десант. Український корабель намагався маневрувати, але був суттєво пошкоджений і не мав шансів відбити потужну атаку противника.

Капітан Юрій Федаш і частина екіпажу відмовились перейти на бік РФ і згодом відбули на материкову частину України.

За цими подіями був знятий фільм "Черкаси", а командир корабля отримав орден Данила Галицького за "особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі". В 2019 році вийшла книга про Федаша.

Український капітан не пішов в політику, а залишився на флоті. Спочатку в Очакові він став начальником штабу бригади надводних кораблів, потім формував тактичну групу ВМС в Маріуполі, займався бойовою підготовкою українських моряків і організацією міжнародних навчань.

Станом на 2023 рік капітан першого рангу Федаш очолював флотилію ВМС і командував українським угрупованням під час навчань Sea Breeze у Великій Британії.

Саме там перебувають два передані Україні протимінні кораблі класу Sandown, які поки що не можуть бути переправлені в Чорне море. Один з кораблів отримав назву "Черкаси", як той самий легендарний тральщик під командуванням Юрія Федаша.

Капітан не відповів на прохання ВВС Україна про коментар щодо подій 2014 року.

Однак в інтерв'ю Радіо Свобода в лютому 2020 року Юрій Федаш зізнався, що є одна річ, яку він змінив би тоді.

Капітан наголосив: він би краще затопив тральщик "Черкаси", щоб не дістався росіянам.