Інсайдерський погляд: Як Кремль формує свої наративи через молодь і медіа

У "Хроніках війни" Тетяна Попова записала інтерв'ю з Маратом Касемом – колишнім головним редактором "Sputnik Литва", що входить до групи "Sputnik".

- Попова: "Sputnik Литва", що входить до групи "Sputnik" – це новинне агентство, що охоплює веб-сайт і мобільний додаток "Радіо Sputnik", засноване міжнародним інформаційним агентством "Россия сегодня". Новинні сайти агентства працюють більш ніж 30 мовами. Агентство має понад 16 мільйонів підписників у соцмережах. Попередником агентства "Sputnik" є міжнародний відділ російського державного інформаційного агентства "РІА Новини", про роботу якого досить багато розповів перебіжчик на захід 1970 року Юрій Безменов. І ось перед нами, можна сказати, ще один такий, як повернення, так би мовити, у свою країну.

- Касем: Я єдине трохи додам, що, напевно, за часів Безменова, наше агентство, ну те, в якому я працював, називалося ПН "Агентство печати новости", потім в 1991 році воно стало вже" РІА новини", і відповідно, міжнародний відділ був уже в" РІА новинах", а до цього була ПН, ще до цього "Совінформбюро". Тобто, ось ці традиції пропаганди, вони беруть свій початок буквально 80-90 років тому.

- Попова: Марате, спершу, оскільки ви в нас перший раз на каналі, ви не надто відомі ще в медійній спільноті України, якщо можна, розкажіть взагалі, як вони вас завербували чи найняли на роботу? Чи правда, що це був шантаж?

- Касем: спочатку це не був шантаж, усе почалося 2011 року, коли я поїхав навчатися в російську федерацію, у Москву в університет "Дружби народів", колишній університет "Патріса Лумумби", потім він перестав бути "Патріса Лумумби", зараз йому ось знову повертатися до Радянського Союзу, і знову він став "Патріса Лумумби". Я займався, напевно з 2013 року активно, якоюсь такою, близько політичною діяльністю. Якщо це можна назвати вербуванням, то все це почалося в університеті. При всіх університетах, практично російських, є відділи спеціальні в деканаті, які займаються ось таким добором талановитих студентів, і з ними проводять роботу в тому плані, що їм пропонують різні варіанти вступу до якихось прокремлівських рухів, або практика на якихось пропагандистських ресурсах, тобто різні варіанти в залежності від профілю. І загалом, у 2013 році я потрапив у рух "мережа", це колишній рух "наше", після розформування "нашистів", значить, з'явилася ось така організація "мережа", вона об'єднувала 10 найбільших міст росії: від Калінінграда до Владивостока. Скрізь були філії, до того ж філії в найдорожчих бізнес-центрах цих міст, виділяли досить багато грошей з адміністрації президента, там, отже, були і заняття, була підготовка, тобто були викладачі, фактично приходили люди, читали лекції, таким молодим людям, як і я, серед таких читців.

- Попова: А на яку тему вони читали?

- Касем: На політичні теми здебільшого. Тобто це був Дмитро Пучков, він же "Гоблін", Микола Стариков, тобто вони приходили прямісінько в офіс і буквально там сиділо 15-20 осіб, їм платили якісь гонорари, до того ж дехто прямісінько відкрито передавав конверти. Особисто бачив там уже Вассермана Анатолія, теж туди приходив, ну й багато-багато таких ось, нібито, культових із погляду створення кремлівських наративів людей. І від цієї організації я їздив до Сирії, під час уже бойових дій, у Дамаск. Це був кінець 2013 року. Відібрали 10 осіб туди для поїздки, начебто офіційною метою було привітати з прийдешнім Новим роком сирійських дітей, багато з яких втратили своїх батьків під час військових дій.

- Попова: А насправді, навіщо вони вас туди відправили?

- Касем: Насправді це був такий пропагандистський крок показати, що росія і молоді люди росії, вони разом із Сирією і разом із режимом Моссада. Це закінчилося зрозуміло, чим там буквально за рік, 2000-го, не пам'ятаю, якого року, 15 -го чи 16-го почалося вже вторгнення росії в Сирію. Тобто це була така, зараз називають, мені не подобається цей вираз, народна дипломатія. Тоді це називалося так. Ми були першопрохідцями, потім у 2014 році, нам потрібно було поїхати до Криму для того, щоб роздавати людям російські прапори, ось ті прапори, які масово з'явилися в людей із вікон, якщо ви пам'ятаєте ці кадри, якраз під час появи цих, так званих людей, "зелених чоловічків". Усе це теж волонтери, молоді люди з руху "мережа" ввозили літаками просто тонни цих прапорів, але туди я вже не потрапив із різних причин. У мене є думка, офіційно тому що я іноземець, мене туди не взяли, але як мені здається, там причини були дещо інші, бо ті молоді люди, яких я бачив, які поїхали, вони не були присутніми на наших так званих зборах, де все це навчання проходило, це були якісь інші, мені здається, це були, знову ж таки...

- Попова: Представники спецслужб, які прикрилися рухом "мережа"?

- Касем: Я думаю, що це були теж студенти, тільки спеціалізованого вишу, який розташований на Мічурінському проспекті в Москві, Академії ФСБ, і які виступали від імені тієї організації.

- Попова: А як ви потрапили, власне, в "Sputnik"?

- Касем: Після цього я працював на виборах, це все було поступово, не в один момент я там опинився, на виборах в Мосміськ Думі, я був сектором керівником, виборчого штабу Олександра Мілявського. Є такий Олександр Борисович Мілявський, був депутатом тривалий час, "Іди на Росію", мільярдер. Був навіть такий жарт, він не родич Лоліти Мілявської, тому що Лоліта Мілявська набагато бідніша. За якийсь час я зовсім випадково побачив оголошення в групі "Латиші в Москві" або "Латвіци в Москві", якось так у Фейсбуці, що потрібна людина, яка володіє латиською мовою для роботи в мультимедійному проєкті на території росії, на території міста Москви. Я подивився опис, тільки-тільки з'явився "Sputnik" буквально в 14-му році, і мені, в принципі, все стало зрозуміло, за великим рахунком, але я ще ніяк не розумів усіх нюансів. Я прийшов на співбесіду, мене практично одразу взяли, з огляду на ось той мій послужний список, про який я вам, Тетяно, розповідав до цього. Спочатку це була робота на радіо, тобто ми дзвонили комусь із спікерів у Латвії, брали їхні інтерв'ю, все це виставляли, звісно, у тому ключі, який був поставлений нашим роботодавцем, і потім ретранслювали, все це на одній із радіохвиль Латвії. Тобто було викуплено тригодинний вечірній ефір, три з половиною навіть години кожен день на хвилі "Авторадіо Латвії", і туди це все кожен день, підкреслюю, сім днів на тиждень, з 8-ї години вечора до пів на дванадцяту, транслювалося, упереміш із якимись суто російськими темами, але здебільшого це були теми латвійські. Ну і там я вже, звісно, зрозумів, я ж мав контракт, я бачив, що це не написано "Авторадіо", там було написано конкретно, значить, "Россия сегодня", "Радио Sputnik". І там я вже почав знайомитися з тим, як це все влаштовано, зокрема, там я вперше побачив, це був 2017 рік, що є спеціалізовані, кодовані, значить, телефони, стаціонарні, але водночас можна ввести певний набір цифр, і людина, якій ми дзвонимо, наприклад, до Латвії, або в будь-яку іншу країну, неважливо, можна було навіть дзвонити на російський номер людини в Москві, але в неї буде висвічуватися латвійський номер. Я припускаю, що така система є не тільки на латвійські номери, так і така система є, напевно, зокрема і на українські, і на багато інших. Ось так почалася моя кар'єра в цьому "кораблі пропаганди", як вони самі його називають, між іншим, тобто вони самі роздруковують стікери, дарують один одному на Новий рік. Там будівля і написано "корабель пропаганди", тобто це я зараз не від себе навіть кажу, це те, що там заведено у вжитку.

- Попова: А в який момент вони вас почали шантажувати, я тоді не зовсім розумію.

- Касем: Ні, але це вже після початку війни, коли в нас досить багато людей звільнилося, зокрема, з нашої редакції, з інших редакцій, які були не згодні з діями Російської Федерації, і, звісно ж, коли не тільки в мене, а й у багатьох інших моїх колег, які мають європейське громадянство, виникли такі думки, тобто про те, щоб виїхати, але ось були такі натяки, буквально практично прямим текстом сказано, що ти жив у службовій квартирі, не забувай увесь цей час. Ти розумієш, що таке службова квартира, мені так сказали. Але це і так зрозуміло, що вони напхані напевно всілякою різною апаратурою, і записувальною, і прослуховувальною, і чого тільки, ну і з огляду на те, що я зараз кажу там без зайвої скромності, мій статус справді був доволі високим, я був керівником редакції, входив до тієї когорти вищої за середню ланку звичайних працівників, то це, напевно, навіть логічно було з їхнього боку все-таки придивлятися за такою людиною.

- Попова: ну вони і намагалися вам завадити виїхати потім, як вам взагалі вдалося виїхати в кінцевому підсумку до Європейського Союзу з Росі?

- Касем: Ну багато в чому вплинула ситуація з бабусею, царство їй небесне, у неї теж виявили онкологію, їй було 86 років, я просив дозволу з нею попрощатися, так воно, загалом-то, і сталося, мені вдалося з нею попрощатися, мене з в'язниці вивозили до моргу з нею на прощання, мені це дозволила латвійська влада, так склалося, ну не знаю.

- Попова: Вони вас випустили до бабусі, умовно кажучи, коли вона захворіла?

- Касем: На тиждень, так, для того щоб я попрощався.

- Попова: "Sputnik" дозволив вам виїхати попрощатися з бабусею?

- Касем: Так.

- Попова: І що сталося далі на кордоні, розкажіть якщо можна?

- Касем: Так, звісно, 30 грудня я перетинав кордон Терехово-Бурачкі, латвійсько-російський, але я не збирався, жодними манівцями, хоча мені радили, що ти можеш через Пітер до Фінляндії, наприклад, потім із Фінляндії до Латвії нема жодних кордонів, ти спокійно долетиш, ну інкогніто чи не знаю там, перепливеш до Естонії, потім машиною, і жодним чином там не світитимешся, але в мене були інші плани. Тому я хотів їхати напряму, жодним чином не ховаючись, так воно і сталося на кордоні. Мене запросили на так зване інтерв'ю, як це називається на сленгу прикордонників, я чекав десь приблизно 3 години, доки приїхав із найближчого міста Резек представник служби держбезпеки нашої країни, автобус, звичайно ж, уже поїхав, і ми прийшли на кордон...

- Попова: І сказали там, я злочинець, хочу вам усе...

- Касем: Ні, я не сказав, я нічого не встиг сказати. Я дав свій паспорт, по-перше, мене на російському кордоні всього обшукали, тобто такого ніколи не було, мабуть, у них якась галочка стояла, щодо мене, що мене не чіпати, що це лояльний європеєць, якого ну не треба там ніяк, вибачте за такий вираз "шмонать". Тобто мене завжди пропускали, усіх перевіряють, а у мене просто печатка одразу проходь, моментально. Тут був доволі ретельний обшук усіх речей, отже, запитували: "Ви надовго їдете?" "Коли приїдете?", тобто це дуже дивно, зазвичай запитують у російських громадян, так, я громадянин Латвії, "Коли приїду?", "Ви надовго виїжджаєте?", "Коли приїдете?". Тобто це дуже дивно, зазвичай запитують у російських громадян, так, я громадянин Латвії, і ніколи не було російського паспорта, тільки посвідка на проживання, але потім, уже опинившись на лояльному кордоні, я тільки дав паспорт, не встигнувши нічого сказати, мені сказали, ось до того кабінету, будь ласка, на інтерв'ю, чекайте, але минає година, минає дві-три, я кажу, а коли буде розмова, уже автобус їде. Прийшла людина в цивільному, і там у нас уже відбулася така більш ґрунтовна бесіда, яка закінчилася доволі добре. Тому що я кажу, на наступний день Новий Рік, 31 грудня, уже пора салати різати, я нікуди не збираюся виїжджати, я буду знаходитись удома, у місті Саласпілс, поряд із Ригою, воно зовсім поруч розташоване, ви можете в будь-який час там або викликати мене повісткою, або я прийду за вашим дзвінком, залишив номер телефону. "Ти точно будеш удома?". Кажу "сто відсотків, я нікуди більше не збираюся". Усе, на цьому нашу розмову було закінчено, він мене підкинув до найближчого міста навіть машиною, до міста Резекне, там я вже автобусом, внутрішнім, мається на увазі, не російським, латвійським автобусом, дістався свого міста, відсвяткував Новий Рік і 3 січня, уже виходячи з під'їзду, познайомився з іншими представниками цієї самої спецслужби, тільки вже Ризького головного відділення.

- Попова: Розумію, зараз вас засудили за пособництво іноземній державі, ви заплатили штраф, пройшли перевірки, довго тривали перевірки, наскільки вона була складна, наприклад, навіть поліграф проходили, так?

- Касем: Так, я зараз трошки уточню, після того, як я заплатив штраф, я жодних перевірок більше не проходив. Відтоді, як тільки прокурор мені виніс припис про покарання, відтоді все, моя нібито кримінальна історія закінчилася, але в той момент, коли я розповідав представницьким спецслужбам про свою щирість, ну нібито намагався переконати у своїй щирості, ясна річ, що я їх розумію, що це викликало в них недовіру. По-перше, це не пересічний випадок, по-друге, ну, зазвичай люди, які сидять настільки, прямо скажемо, відверто на посадах, можливо, не стільки в плані грошей, але в плані впливу, в плані якихось інших бонусів, вони так просто не виїжджають. І так, були перевірки всякого різного штибу, там, із психолога, і такі, значить, по-перше, на те, наскільки психічно адекватні, по-друге, на те, наскільки я щирий. Так, це все, що ви перерахували, все це було, і ну, тут ще безліч чинників, я ж не тільки словами, я ще й справою свою позицію позначав. Тобто після початку війни я жертвував, так, через наш фонд на допомогу українським біженцям у Латвії, на допомогу українським науковцям і представникам академічного середовища, які були змушені виїхати, на такі гуманітарні речі, і ці всі платіжки їх видно в інтернет-банку в моєму. Мені проходилося через VPN на них заходити, якби хто-небудь із ФСБшників або з внутрішньої країни...

- Попова: Ну, ми бачимо зараз, як американку заарештували в Єкатеринбурзі

- Касем: Абсолютно вірно... Ось, просто кінець був би дуже сумний. Розкажіть для того, щоб вам пояснити, які чинники стали визначальними в тому, що мені винесли не кримінальну справу, не реальний термін тюремний, а припис про штраф, бо навіть у президента Латвії це викликало таке здивування, він щойно вступив на посаду, і, отже, обурився, чому всього лиш 15500 євро, хоча це, я вважаю, доволі велика сума.

- Попова: Ну, я так розумію, що виїхали ви, виходить, наприкінці 22 року, в принципі, у перший рік війни?

- Касем: У перший рік війни, так, ну, напевно, потрібно було зробити це раніше, я це розумію, усвідомлюю, але, Тетяно, тут був і страх, і були, ну, сумніви щодо того, що буде тут, так, тобто, все-таки 5 років, 6 років у в'язниці, ну, можливо, нібито це все, може бути, це все швидко закінчиться, але наприкінці року я для себе вирішив, у жовтні, я можу чесно сказати, це був початок жовтня, я зрозумів, що до кінця року потрібно якимось чином це зробити, я не знав, як на той момент, я не знав, під яким приводом я це зроблю, я просто почав посилено про це думати щодня, і випадок просто, це цинічно так казати, звичайно, про життя близького і дорогого тобі родича, але просто випадок підвернувся сам, так, і не знаю, я думаю, що моя бабуся "царство їй небесне", а напевно мною б пишалася, вона, до речі, прийняла громадянство Латвії, і моя бабуся, і сестра, тобто вони були не громадянами, вони свідомі, здали іспит, пройшли всі, отже, натуралізаційні ось ці документаційні важливі моменти і стали громадянами Латвії, теж були їхні усвідомлені вибір і виховували вони мене, в принципі, без якоїсь ненависті, хоча виріс у російськомовному середовищі, без якоїсь ненависті щодо своєї країни, це все те, що зіграло роль, усі ці нібито деталі, вони в кінцевому підсумку складають у такий великий пазл.

ТЕТЯНА ПОПОВА, екс-зам министра инфорполитики, советник министра обороны (2014-2015)

Джерело: Українська правда