Чому Україна не має шансу на процвітання
Ні, я не розганяю зраду. Я констатую факт станом на сьогодні. Бо процвітання — це продукт наполегливої праці щодо системного досягнення наших стратегічних цілей
Днями розмовляв із шановною мною людиною, від якої значною мірою залежить майбутнє нашої країни. І вона сказала, що розмови про наше майбутнє, поки йде війна і її результат невідомий — недоречні.
Приблизно такі відповіді я чув і у 2015 році після усвідомлення, що частину території окуповано та повернеться вона нескоро. Чув подібні тези і раніше, в 2009 році в розпал шоку від фінансової кризи, що прокотилася світом.
Час іде, а в нас нічого не змінюється.
Про майбутнє ми не говоримо, стратегічні цілі є абстрактними, стратегій у нації немає. А ті, що є в державі — не є стратегіями за методологією від слова «зовсім». Ми не вчимося на помилках, а банально побудований процес стратегування допоміг би більшості їх уникнути. Але хто про це думає?
До чого призвела відсутність стратегії та стратегічного мислення у лідерів країни (мова про 32-річну історію України)
1. Країна досі не має чітко визначених пріоритетів. Які наші цілі? Куди та чому ми ідем і з ким? І мова не про участь у НАТО чи ЄС.
— Мова про якість життя основних бенефіціарів країни (згідно з Конституцією) — громадян. Ми не сформулювали досі амбітних цілей. Наприклад, упродовж 10 років досягти середньої зарплати не менше ніж у країнах Східної Європи — 1500 євро.
— Мова про економічну та технологічну міць України. З 1991 року ми системно втратили всі переваги — наукову школу, наукові розробки, авіацію, космос.
Україна сьогодні займає 57-е місце зі 132 у Global Innovation Index, поступаюсись Румунії, Словаччині, Польщі, Латвії, Литві, Чеській республіці.
— Мова про партнерства. Нагадаю, партнерства будуються на взаємних інтересах, а звідки їм взятися, якщо Україна за всю свою історію не мала довгострокової стратегії та пріоритетів? Навколо чого партнеритися? Цей аспект стосується не лише економіки, але й безпеки…
2. Пам’ятайте: «Країни не мають стратегії розвитку — є для країн, які мають стратегію, ресурсом?» 1991 року частка ВВП України у світовому була 0,3%, сьогодні це 0,16%.
Не поглиблюватимуся, можете переглянути звіт за 30 років незалежності України. Ми з індустріальної країни перетворилися на сировинний додаток інших країн. Агросектор (з низькою переробкою) займає сьогодні 60% всього експорту. Частка несировинного експорту нижче 30%. Відсутність стратегії призвела до того, що ми стали сировинним придатком інших країн, де з нашої сировини виготовляють готову продукцію. Саме там залишається додана вартість, там створюють робочі місця та там сплачуються податки для наповнення бюджету цих країн.
3. Наші політики кажуть «нам ніколи думати стратегічно, ми вирішуємо важливі оперативні завдання». Відсутність довгострокового стратегічного планування призводить до того, що:
— Ми не розуміємо тренди і не створюємо свої.
— Ми не оцінюємо адекватно ризики і не працюємо над їхнім зниженням (питання вторгнення в країну в 2022 році і наша готовність до цього була очевидна).
— Ми не оцінюємо можливості і не реалізуємо їх (перетворення країни на сировинну «бананову республіку» яскраве тому підтвердження).
— Ми не розуміємо роль і важливість інвесторів (у яких цикл інвестування від 5-ти років), цілимося на короткострокові проекти і в результаті маємо вбиту інфраструктуру, відсутність стимулів для інвесторів та 200 змін до податкового законодавства лише за 10 років.
— Ми наповнюємо бюджет за принципом «бізнес потрібно менше годувати та більше доїти».
Економіка не має ресурсів для розвитку, бізнеси мігрують до Європи, а ті, що залишилися, або закриваються або йдуть у тінь.
Українська економіка не є конкурентною.
4. Ми втрачаємо людей. Коли людина не цінність, а ресурс (або голос) — люди їдуть. Молоді пари не бачать перспектив — не хочуть заводити дітей. У нас негативна демографія, найнижча порівняно із сусідами фертильність. Нація вироджується. Міграційної політики немає. Мотивацій повертатися тим, хто виїхав, немає (роботи немає, іпотеки для купівлі житла немає). Молодим сім'ям у вихованні дітей підтримки немає (вартість виховання дитини до 18 років — не менш ніж $100 тис., держава дистанціювалася).
І це теж питання розмови про завтрашній день і проектування майбутнього. Хто працюватиме в країні через 10−15 років? Хто буде споживачем та яким буде споживчий ринок? Це важливі питання, відповіді на які потрібні й українцям та інвесторам.
5. Ми програємо конкуренцію за капітал. У 2022 році Україна опустилася на три позиції у рейтингу економічних свобод, посівши 130 місце серед 177 країн. Перед нами є 130 країн, у яких економічні свободи вищі. Чому інвестор має йти до нас? 2023 року Україна потрапила до п’ятірки країн з пекельними податковими системами. Україна посідає 122 місце у рейтингу країн із залучення інвестицій у 2022 році. У 2021 році ми посідали 45 місце. Що не легше. Ми не цінуємо інвесторів. В Україні державне рейдерство замінило корпоративне.
У країні немає захисту приватної власності. Чиновники грабують, прикриваючись законом, не несучи жодної відповідальності.
— У нас постійно змінюються правила. Тільки податкове законодавство за 10 років змінилося 200 разів.
— У нас немає презумпції невинності бізнесу.
— У нас немає стимулів для інвесторів. Ви спробуєте щось сказати про інвестняню чи індустріальні парки? Просто подивіться на наших сусідів. У Польщі 14 вільних економічних зон (без податку на прибуток), що діє податок на виведений капітал, вам компенсують до 75% капітальних інвестицій при будівництві нового заводу.
У Туреччині понад два десятки вільних економічних зон і ще кілька десятків індустріальних зон без податків. Ми програли конкуренцію, бо думаємо тільки про сьогоднішній день.
Це дуже короткий список прикладів. Я можу ще з десяток навести, але навіщо? Якщо люди, від яких залежить майбутнє країни, всі 32 роки незалежності повторюють одну й ту саму мантру «нам ніколи думати про майбутнє, є інші пріоритети», то звідки взятися успішному майбутньому?
Я не розганяю песимізм, я сподіваюся почути від читачів, що я неправий і почувши їхні аргументи, змінити свою точку зору.
Анатолій Амелін
Співзасновник та директор економічних програм Ukrainian Institute for the Future
Джерело: NV