Як врятувати Харків: Європа знає рецепт, але боїться образити Росію
Зрозуміло, як діяти, щоб запобігти варварським обстрілам Харкова, пише військовий аналітик Олексій Копитько. Потрібна лише західна зброя і політична воля союзників, які мають зрозуміти, що Харків — теж Європа.
До 2022 року Харків входив до числа 20-ти найбільших міст Європи за кількістю офіційно зареєстрованого населення — 1,4 млн+ осіб. Реальне населення було ближче до 2 млн.
Серед не-столиць у Європі більшими за Харків були тільки Стамбул, Санкт-Петербург, Гамбург, Барселона і Мюнхен. Власне, Харків знаходився між Мюнхеном і Міланом.
Коли Росія стріляє по Харкову, я намагаюся момент порівняння згадувати для наочності. Тому що Харків — це незрозуміло, а Барселона — зрозуміло.
Так от. Якщо позначити на карті рубіж, куди були прильоти, то щонайменше третину Харкова (Барселони, Мілана, Мюнхена) може бути перетворено на руїни з території РФ без застосування крилатих/балістичних ракет.
Боєприпас, яким Росія тренується вбивати дітей у Харкові, поки що сируватий, але має більшу руйнівну силу, як порівняти зі С-300 і — головне — за деякий час (місяці) може вироблятися в товарних кількостях.
Заходи для нейтралізації зрозумілі. Перше — це удари по пускових на території РФ. Друге — це засоби проти російської тактичної авіації. І одного, і другого достатньо у наших партнерів. Ба більше, частина засобів уже передана й освоєна українською армією, але є бан на використання на території Росії.
Справа за малим — політичне рішення. Усі, хто ухиляються від ухвалення такого рішення, сприяють Кремлю у знищенні Харкова і кличуть біду в Європу.
Закінчиться це тим, що російські бомби почнуть падати на міста ЄС і НАТО. Тому що Кремль удосконалює свою зброю в бойових умовах, поки західні країни чухаються. Плюс демонстрація страху — найкраща провокація для Кремля.
Якщо Путін може безкарно руйнувати одне з найбільших міст Європи, питання часу, коли він вирішить іти далі.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Ймовірним, як на мене, операційним напрямком наступу противника протягом літа – осені 2024-го року, може стати умовний Слов’янсько – Краматорський напрямок.
Виходячи з формальних, напівофіційних "цілей війни", які періодично вкидує у інформаціний простір Кремль, вони "стремятся защитить народ Донбасса". Тобто, принаймні, формально – вийти на адміністративні межі Донецької та Луганської областей України.
З цієї точки зору, на даний момент, Слов’янсько-Краматорська агломерація залишається єдиною більш-менш крупною міською агломерацією Донбасу під контролем України.
Іншими словами, виходячі, навіть, з політичної доцільності, пуйлу "треба брати" міста Слов’янськ та Краматорськ, щоб формально аргументувати розв’язання кількарічної кривавої бійні в Україні.
Звісно, що із реальними прагненнями кремлівського режиму у війні в Україні, це – лише привід. Але, якщо трохи спуститися вниз, на військово-стратегічний рівень, то сенс та логіка таких дій буде також цілком зрозумілою.
Можливе зайняття противником району міст Слов’янськ та Краматорськ, очевидно, у цьому сенсі, різко погіршить становище СОУ як у Харківській області, так і по дирекції Павлоград – Дніпро. Тобто, зробить подальші перспективи ведення війни Україною загалом – достатньо складними.
Однак, оцінюючи перспективи противника щодо можливості спланувати, організувати та провести значну за масштабами оперативно-тактичну наступальну операцію саме на цьому напрямку, треба врахувати цілу низьку факторів, які безпосередньо впливають на ці спроможності нашого ворога.
Їх можливо, умовно, поділити на дві великі групи – фактори загального (стратегічного) характеру й фактори, які визначаються конкретної обстановкою на даному напрямку.
До першої групи відносяться:
ситуація із формуванням та розгортанням стратегічних резервів противника. Я вже писав про них, тому більш детально зупинятися на цьому не буду. Якщо коротко, то ситуація із цим у ворога достатньо, скажімо так, складна. В першу чергу, із "технічним фактором", й відповідно із – "термінами та строками". Цілком можливо, що "прийняти участь" у наступальній операції зможуть далеко не всі стратегічні резерви противника;
очевидно, також, військово-політичному керівництву РФ поки що не вдається повністю та "окончательно" зупинити військово-технічну співпрацю України із рядом її країн-союзників, як передумову їхнього "успешного большого наступления" цим літом. Хоча, звісно, значні складнощі у відносинах із головним нашим союзником (США) Кремлю таки вдалося створити;
зірвати процес подальшого мобілізаційного розгортання українського війська як фактор попереднього зниження спроможності ЗСУ чинити ефективний опір на визначеному напрямку(ах) Кремлю також повністю не вдалося, хоча ну-у дуже значні перепони у цій сфері він таки створив. Не в останню чергу, через значний табунок "кротів" та прихованих "воздыхателей Кремля", яким вдалося окопатися у вітчизняних структурах та формуваннях, які мають пряме відношення до заходів мобілізаційного розгортання в Україні. Ще один фактор – достатньо дивна позиція нашого вищого військово-політичного керівництва держави у цьому питання, яке явно "профілоніло усі строки", ворушитися тут потрібно було скоріше та активніше;
очевидно, що у сенсі оперативного розгортання своїх стратегічних резервів (які ще треба "доформувати" належним чином) на цьому напрямку й загалом, підготовки майбутнього району дій до власної крупномасштабної наступальної операції, командування військ противника зіткнеться із певними складнощами. Існуюча у нього на сьогоднішній день система управління (в першу чергу, на оперативному рівні) явно не відповідає майбутнім завданням (про це поговоримо трохи нижче). Тим більше, що саме зосередження та розгортання наступальних угруповань не таке легке завдання, як декому здається на перший погляд;
також очевидно, що гіпотетична наступальна операція у бік Слов’янська та Краматорська повинна бути "ув’язана" із цілим рядом інших кроків на стратегічному рівні. Адже сама по собі вона навряд чи буде здатна докорінним чином переломити хід війни. Тому її вплив та наслідки, у цьому сенсі, противнику треба буде "значно розширити". В першу чергу, вписавши її у своє стратегічне планування (іншими словами – ворогу потрібно буде ЗАЗДАЛЕГІДЬ визначитись із тим – для чого він її буде проводити, які дії він здійснить в рамках цього наступу на ІНШИХ напрямках й що він буде робити після її "умовно вдалого" завершення у сенсі своєї загальної стратегії ведення війни).
Портосівський підхід – "я дерусь, тому що я дерусь", тут явно не спрацює. Ворог вже був "під Слов’янськом", займаючи Ізюм, й спроба "взяти Слов’янськ" нахрапом лише тому, що "так треба", вже закінчилась для нього Харківським погромом. Саме небажання (ну, або невміння) ув’язувати сенс своїх дій на одних операційних напрямках з діями на інших й веде до такого роду "погромів"…
Для Слов’янсько-Краматорського напрямку це стає ще більш актуальним, бо очевидно, що такого роду операція потребуватиме достатньо високого рівня взаємодії між, принаймні, двома угрупованнями військ противника – "Запад" та "Юг" (адже операція явно буде відбуватися\якщо буде на їх суміжних флангах), при цьому головні сили УВ "Юг" оперують значно південніше вказаного напрямку (якраз на Кураховсько – Вугледарському).
Тепер, щодо конкретної ситуації на даному напрямку.
Першим, й на мій погляд, визначальним фактором є існування Сіверського виступу (ну, або плацдарму, якщо комусь так більше подобається) ЗСУ. Іншими словами, приступити до практичного вирішення завдань на Слов’нсько-Краматорському напрямку противник без попереднього вирішення "проблеми Сіверського виступу" просто не зможе. В цьому, власне, й полягає головна відмінність цього напрямку від Курахівсько – Вугледарського. Допоки передові підрозділи ЗСУ знаходяться у 8-и км від західної околиці м.Лисичанськ, утримують район м.Часів Яр, Костянтинівка та рубіж Лиман – Ямпіль,"брати" Краматорськ або Слов’янськ противник явно не може…
Тобто, у командування противника є два шляхи (метода) проведення наступальної операції у бік Слов’янська та Краматорська – зробити проблему ліквідації Сіверського виступу частиною її загального плану (й відповідним чином діяти поетапно, спочатку ліквідувавши його), ну або спробувати не звертати уваги на це й наступати через Лиман та Костянтинівку, обходячи агломерацію з північного та південного сходу й сподіваючись відрізати наші війська у Сіверському виступі "чуть позже".
На даний момент, противник силами угруповань військ (УВ) "Запад" та "Юг" намагається, по суті, створити зручні попередні умови для обох варіантів:
веде наступ на Лиманському напрямку військами(силами) 20-ї та 25-ї загальновійськових армій (ЗВА), сподіваючись, очевидно, не тільки витіснити наші війська західніше р.Ч.Жеребець, а й "зачистити" усе Серебрянське лісництво;
наполегливо силами УВ "Юг" (2-й та 3-й АК + 98-а повітряно-десантна дивізія\пдд) намагається пробитися у м.Часів Яр та у бік Костянтинівки.
На сьогоднішній день, противник ще дуже далекий від досягненнях цих "проміжних" результатів. Бої на нашому плацдармі р.Ч.Жеребець та західніше й південно-західніше м.Бахмут носять "крайне ожесточенный характер". Темпи просування передових підрозділів противника на вказаних напрямках такі, що сподіватися на те, що вони "встигнуть у встановлений термін" (тобто, за певний час ДО початку оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань), противник поки не може…
По суті, зараз командування противника (УВ "Запад" та "Юг") намагаються зайняти найбільш зручні райони оперативного розгортання своїх майбутніх наступальних угрупувань для проведення гіпотетичної Слов’янсько – Краматорської наступальної операції . Приблизно це:
Зелена Долина – Колодязі – Лиман – Дробишеве (для північного фасу);
Стінки – Новодмитрівка – Костянтинівка – Осикове (для південного фасу)
Але те йому, поки що, не вдається.
Вийти у вказані райони й взяти їх під свій контроль противник, поки що, не може…
Наскільки я розумію, у сенсі проведення будь-яких наступальних дій у бік Краматорська та Слов’янська, у командування противника існує й так званий "спрощений", ну або "альтернативний" план.
Його зміст полягає у поступовому витісненні наших військ з самого Сіверського виступу (вихід на рубіж Сіверськ – Званівка зі сходу та південного сходу).
Над цим зараз "працюють" частини та підрозділи 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) противника, а також його 2-го армійського корпусу (АК) зі складу 8-ї ЗВА. Їх останні спроби наступати на с.Виїмка, по дирекції Золотарівка – Верхньокам’янське, а також "зачистити" Білогорівка (верхн.) явно про це свідчать.
З одночасним проривом у бік м.Лиман зі сходу та північного сходу, над чим зараз "працюють" війська 20-ї та 25-ї ЗВА зі складу УВ "Запад".
Я так розумію, що на думку російського командування це також "суттєво його наблизить" до Слов’янська та Краматорська й створить зручні "стартові" умови для організації та проведення більш широкого наступу у вказаному напрямку.
Ще одним вирішальним фактором для противника щодо проведення гіпотетичної наступальної операції на Краматорсько-Слов’янському напрямку стане визначення її розмаху та "глибини охвату".
Й зрозуміло, чому саме – це суттєво вплине на обсяг та розмір наступальних угрупувань, які потрібно буде розгорнути у відповідних районах.
Так би мовити, програма "максимум", із спробую максимально широко охопити (обійти) район Краматорсько-Слов’янської агломерації – через Костянтинівку та Дружківку з півдня та Святогорск й Лиман з півночі.
Ну й програма "мінімум" – просто "ломитися" вздовж дороги Е-40 через Привілля та Ніканорівку у бік Краматорська, а також зачистити усе Серебрянське лісництво й спробувати взяти Ямпіль та вийти на Сіверськ з півночі.
Обидва варіанта потребуватимуть зосередження наступальних угрупувань різного обсягу та розміру.
Якщо у другому випадку можна буде обмежитись 1-2 мотострілецькими дивізіями (мсд), якими треба буде посилити 25-у ЗВА та однією ЗВА, яку потрібно буде розгорнути у смузі наступу північної частини УВ "Юг", то у першому, за досвідом Бахмутської та Авдіївської операцій, потрібно буде ДОДАТОВО, як мінімум, 2-3 загальновійськових армії та й ще передбачити певні війська(сили), наприклад у вигляді 1-2 мсд (ну або цілого АК) для забезпечуючих дій у південно-західному напрямку…
Я, звісно, допускаю, що противник "якісь" стратегічні резерви наштампує до літа, але, ще раз повторюсь – не факт, що вони у повній мірі набудуть бойових та оперативних спроможностей. Й потім, треба врахувати, що й на інших операційних напрямках – навряд чи наступить "благодать и благолепие"…
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.