Чому я проти Булгакова

Просмотров: 331
6 квітня 2024 13:55

Міф про "вєлікую рускую культуру" – один із найсильніших антиукраїнських інструментів у США і на Заході загалом, який досі щедро фінансується

Я закінчила середню школу в 1993 році, більшість років пройшли в радянському союзі з усіма гнобленнями української літератури, дозованої і сильно цензурованої зарубіжної літератури і агресивного насаджування російської.

Мені теж в той час сподобались 2 твори Булгакова "Майстер і Маргарита" і "Собаче серце" (в решті його творів антиукраїнськість реально ранила), які посеред решти депреснякових Достоєвського/Купріна/Горького та інших Шолохових здавались чимось геніальним і фрондою.

Захоплення цими двома творами Булгакова існувало рівно доти, поки після падіння совка я не відкрила для себе цілий всесвіт заборонених раніше/знищених українських творів та ще більший всесвіт світової літератури, якої нас позбавляли в радянському союзі. Хоча скажу чесно, знайти українську літературу для себе і дітей був той ще челендж у вже незалежній Україні. Низький уклін всім видавництвам, які видають українське й українською.

Коли я здобувала магістерський ступінь в Indiana University, який не тільки з публічних фінансів у топі американських ВУЗів, але й має величезні програми з art, зокрема літератури і російської, я ще раз переконалась у тому, що російська література – взагалі реально дуже специфічна і має невелике місце в світовій літературі.

А якщо виокремити те, що вони присвоїли українського й інших поневолених народів, то взагалі все, що вони настворювали від Пушкіна до зараз – досить сумна картина. Водночас фінансування на російські студії російськими олігархами і прямо РФією через всілякі програми були настільки щедрим, що досі в університетах США масштабно тортутують себе "Войной і міром" і Онєгіними, хоча нічого нового ні тоді, ні зараз Росія творчому світу не може запропонувати.

Класифікація Булгакова УІНПом – це не заборона, а важлива частина деколонізації через припинення глорифікації і витрачання коштів платників податків на глорифікацію українофоба, трішки плагіатора/компілятора і зрештою досить посереднього письменника (якщо почитати трішки більше, ніж радянський список літератури). 

Але рішення про кваліфікацію – правильне. Бо міф про "вєлікую рускую культуру" – це один із найсильніших антиукраїнських інструментів у США і на Заході загалом, який досі щедро фінансується і який є невіддільною складовою міфу про "вєлікую і непабєдімую расію" разом з "загадочной терористической душой". А цей другий вже міф є дуже небезпечним, і саме він лежить в основі багатьох страхів та нерішучості, з якими ми боремося, особливо останні роки.

Ми з командою всі 3 роки моєї каденції посла активно займаємося деколонізацією освіти і культури, підтримкою українських студій та розвінчанням міфів про російські (навіть коли ховаються під євразійськими/європейськими тощо) і зараз активізуємося в цьому напрямку ще більше.

А не як посол, а як просто громадянка України і багаторічний платник податків, я категорично заперечую проти витрачання навіть копійки з моїх податків на музеї Булгакових і друки шкільних підручників з його творами. В решті ж – у нас демократія. Ті ж, хто хоче купувати далі і читати російські твори – нічого і ніхто не

Оксана Маркарова, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США




Похожие новости: