Олександр АНДРУЩЕНКО: Самовиховання

Поетичною строкою 

Коли немає виправдання вчинку

В своїх очах, а не в очах людей,

Йдеш, наче босоніж по снігу взимку,

Хоча мороз від спогадів росте.

Виховувати себе є бажання.

Із совістю спілкуюсь тет-а-тет.

Так в лісі відчуттів береза крайня

В оточенні кущів бридких росте.

У часі змінюється значення події.

Ми здалеку все бачимо не так.

І напрочуд по-іншому душа радіє.

Все глибше в спокій проникає жах.

Тож розвертаю тоді душу проти вітру.

Хай винесе він залишки сміття.

Залишить тільки у добро незмінну віру,

Прозорим зробить лейтмотив життя.