Відновлення людського капіталу: виклики для реабілітації українських військових

Просмотров: 249
14 квітня 2024 08:20

Агресія Росії проти України спричиняє руйнівні наслідки в економічній, соціальній і гуманітарній сферах. Демографічна криза, яка триває вже багато років, значно поглибилася.

За різними оцінками, від шести до дев’яти мільйонів українців, які вимушено залишили свої домівки, сьогодні проживають за кордоном. Рівень народжуваності не зростає. Є багато загиблих і поранених.

Українських дітей примусово вивозять за кордон. Тому питання відновлення людського капіталу стоїть дуже гостро.

Під час війни особливої уваги потребує реабілітація військовослужбовців. Це важливий внесок як для Сил безпеки й оборони сьогодні, так і для відновлення людського капіталу країни в майбутньому.

Як сприймають реабілітацію військових?

Важливість реабілітації іноді може бути недооцінена суспільством або неправильно трактована. Протягом багатьох років, коли йшлося про реабілітацію, суспільство асоціювало це поняття з відпочинком і санаторно-курортними процедурами: масажем чи мінеральними водами.

У сьогоднішньому світі реабілітація є окремою стратегією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), поряд із лікуванням, профілактикою, паліативною допомогою та популяризацією здорового способу життя.

Активна доказова реабілітація є основою сучасного бачення процесу відновлення поранених у більшості країн світу. І в Україні також ця сфера вже суттєво змінюється. Війна значно прискорила розвиток реабілітаційної галузі, а наші лікарі набувають величезного досвіду.

Реабілітація – це комплексний процес, який має відбуватися в мультидисциплінарних командах. Це визначено на законодавчому рівні. Такі команди очолює лікар фізичної реабілітаційної медицини, а входять до них фізичні терапевти, ерготерапевти, терапевти мови й мовлення та багато інших фахівців, які залежно від травми пацієнта долучаються до команди. Але головним у цьому процесі є пацієнт, адже ефективна реабілітація може відбуватися лише за умови його чи її наполегливої роботи.

Як відбувається реабілітація в Україні сьогодні?

Реабілітація в усіх державних медичних закладах, зокрема в мережі реабілітаційних центрів RECOVERY, є безоплатною. Мінімальний цикл реабілітації розрахований на період від двох тижнів. Кількість таких циклів може варіюватися залежно від індивідуальних особливостей і ступеня травматичних пошкоджень.

Деякі випадки можуть вимагати значно більшого часу й зусиль. Тобто для когось достатньо одного-двох циклів, після чого пацієнти повертаються на фронт. Для багатьох же питання реабілітації буде актуальним усе життя.

Безумовно, фізичне відновлення – важлива частина, але не менш значущими є психологічна й соціальна реабілітація. Найчастіше саме психологічний компонент визнається стартовим, оскільки пацієнт має пройти через внутрішній конфлікт і прийняття нової реальності.

Сприйняття реабілітації самими військовими може бути абсолютно різним. Важливо враховувати індивідуальні особливості кожного, оскільки психологічний стан пацієнта визначається його унікальним досвідом і особистим підходом до реабілітації.

Медики повинні ще й знайти правильний підхід до пораненого бійця. І це може виражатися в дрібницях. Наприклад, із власного досвіду знаю, що деякі військові не сприймають, коли їх називають Героями, і навіть можуть ображатися на це, бо вважають, що вони просто виконували свою роботу.

Інші ж очікують цього й обурюються, коли не чують. Багато пацієнтів-військовослужбовців, навіть зі складними психологічними станами, демонструють вражаючу внутрішню мотивацію і готовність до активної участі в реабілітаційних програмах: вони виконують вправи понаднормово й залишаються дуже енергійними.

Підтримка родини відіграє важливу роль у позитивному перебігу процесу відновлення. Ми бачили багато випадків, коли родичі "витягували" захисників після важких поранень. Але, звісно, цьому має бути межа, адже надмірна турбота й намагання зробити все для пораненого іноді стають на заваді. Ми бачили випадки, коли сім'ї у своєму бажанні допомогти просто не давали пораненому бійцю освоїти потрібні навички.

Звичайно, бувають випадки, коли з різних причин військові переживають втрату внутрішньої стабільності й надії, що впливає на рівень їх залученості в реабілітаційний процес. Працюючи з такими пацієнтами, уся медична команда перебуває в зоні ризику вигорання та іноді потребує психологічної підтримки.

Які виклики стоять перед Україною в галузі реабілітації?

Галузь реабілітації в Україні стрімко розвивається, і результати вже помітні. Проте говорити про те, що питання доступності вирішено, поки що зарано. Кількість людей, які потребують реабілітації, зростає з кожним днем.

Реабілітаційна галузь в Україні є відносно молодою. Вона не була готова до викликів, з якими зіткнулася через війну. Я переконана, що жодна медична система в Європі не була б готова до такого стрімкого збільшення потоку пацієнтів.

Якщо взяти досвід, наприклад, Латвії, Литви, Естонії, які теж були в Радянському Союзі й мали схожі медичні заклади, то вони поступово перейшли на більш сучасні методи реабілітації і робили це протягом 20 років.

У нас цього часу немає. Ситуація ускладнена ще й тим, що ми не маємо достатньої кількості потрібного медичного персоналу. І саме це є найбільшим викликом галузі – брак якісно підготовлених фахівців.

Очевидно, що вирішення проблеми військової реабілітації в Україні потребує комплексного підходу та співпраці всіх зацікавлених сторін.

Розроблення десятирічної стратегії може стати ефективним інструментом, який допоможе вирішити це питання й покращити якість життя військових ветеранів. І це не лише завдання для держави, а й виклик для громадських організацій, приватного сектору та міжнародних партнерів. Адже це боротьба за наш найцінніший капітал — людей.

Світлана Гриценко, членкиня оргкомітету Українського дому в Давосі, керівниця проєкту RECOVERY, членкиня правління "Фонду Віктора Пінчука"

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.




Похожие новости: