Як інші країни після воєн повертали своїх мігрантів і що робити Україні

Що спонукатиме біженців повертатися і як Україна та міжнародні партнери можуть цьому сприяти?

Відповідно до прогнозу Міжнародного валютного фонду, що міститься у звіті World Economic Outlook, воєнні мігранти почнуть повертатися в Україну у 2024 році, а в найближчі чотири роки населення України зросте на майже 3 млн осіб.

МВФ оцінював населення України у 2021 році 41 млн осіб, у 2022 році, за даними фонду, воно скоротилося до 35 млн осіб, у 2023 році становило 33,2 млн осіб.

МВФ прогнозує, що надалі чисельність населення України змінюватиметься так.

Поточна ситуація

У лютому 2024 року, за оцінками УВКБ ООН, загальна кількість зареєстрованих українських воєнних мігрантів з різним статусом захисту, які перебувають за кордоном, становила 6,48 млн осіб. З них 6,004 млн перебувають у Європі, у тому числі 1,25 млн осіб – у росії та Білорусі (добровільно або депортовані).

За межами Європи, переважно в США та Канаді, перебувають 475,6 тис осіб. Ця оцінка включає українців, які подали заявку на притулок як біженці, особи з тимчасовим захистом або іншими подібними статусами.

Дані Державної прикордонної служби, які збігаються з даними прикордонних служб країн Європи, дають значно менші цифри. У кінці 2023 року було зафіксовано 22,9 млн виїздів з України з початку великої війни та 20,1 млн в’їздів.

Різниця становила 2,81 млн осіб, тоді як наведена вище оцінка кількості українських воєнних мігрантів від УВКБ ООН значно її перевищує. Можна припустити, що тимчасовий прихисток отримала значна частина українців, які виїхали до лютого 2024 року з інших, переважно економічних причин.

Які потреби в мігрантів

Згідно з опитуванням УВБК ООН, у січні 2024 року планували повернутися в Україну 65% респондентів (на 12% менше, ніж рік тому), тоді як бажання не повертатися засвідчили 11% опитаних (на 6% більше, ніж рік тому).

Згідно з опитуванням Info Sapiens, основним фактором, який найбільше стимулює українців повернутися в Україну, є остаточне закінчення війни – 51,2%. Відсутність боїв або повітряних ударів – 34,1%, гідно оплачувана робота в Україні – 28,3%, вищий рівень життя в Україні – 20,7%, відновлення інфраструктури в регіоні проживання – 17,7%, закінчення дії тимчасового прихистку – 17,4%.

Згідно з опитуванням УВКБ ООН у справах мігрантів, на початку 2024 року основним фактором, що перешкоджає поверненню, більшість назвали безпекову ситуацію в Україні, а також брак фінансових ресурсів та відсутність житла. Водночас 55% мігрантів, які повернулися з-за кордону в Україну, сказали, що можливостей для працевлаштування виявилося менше, ніж вони очікували.

Світовий досвід

Фахівці аналітичних центрів ІСЕТ, CASE та КШЕ в рамках спільного проєкту з Help Hilfe zur Selbsthilfe за підтримки МЗС Німеччини провели дослідження світового досвіду та особливостей України і надали рекомендації щодо необхідних кроків для сприяння поверненню воєнних мігрантів.

Ірак

Протягом десятиліть конфлікту та масового насильства в Іраку мільйони іракців були переміщені. Міграція з Іраку характеризується кількома хвилями. Після 2003 року громадяни Іраку мігрували переважно до сусідніх країн – Йорданії, Сирії, Лівану та Ірану. Згодом вони опанували Туреччину та окремі країни за межами регіону – США, Канаду, Австралію, Німеччину, Грецію та Фінляндію.

До кінця 2023 року близько 5 млн іракців повернулися, 2,1 млн осіб – ні. У 2019-2024 роках для їх повернення реалізовувалися такі заходи.

1. Відкриття в посольствах офісів підтримки. Працівники супроводжували складні випадки: відсутність документів, відхилення прохань про надання притулку.

2. Створення громадських рад у Туреччині, Ірані та інших країнах, де проживає багато іракців, для координації та полегшення процесів повернення.

3. Особи, що поверталися, отримували безкоштовні курси професійної підготовки відповідно до їхньої кваліфікації, щоб полегшити реінтеграцію.

4. Угода про співпрацю між Євросоюзом та Іраком передбачала розширення діалогу щодо активізації добровільного повернення мігрантів. Бюджет реінтеграції становить до 1 800 євро для дорослого і 2 800 євро – для дітей.

На початку 2024 року схвалено додаткові рекомендації щодо повернення мігрантів: збільшення разової фінансової допомоги тим, хто повертається, запуск спеціальних програм для їх працевлаштування, виділення 2% асигнувань Міносвіти, інших міністерств та губернаторств на побудову малоповерхових будинків для репатріантів, виплата компенсації за втрачене житло.

Руанда

Населення країни ще від доколоніальних часів було розділене на дві етногрупи: тутсі та хуту. Політична криза, що почалася в кінці 1980-х років, поступово трансформувалася у відкриту громадянську етнічну війну 1990-1994 років.

У липні 1994 року повстанці тутсі завдали поразки режиму хуту і геноцид закінчився, але протягом війни 1,2-1,7 млн хуту втекли до сусідніх країн. Водночас близько 1 млн руандійців були внутрішньо переміщеними особами.

Зміна влади переконала близько 800 тис мігрантів, що давно перебували за кордоном, повернутися на батьківщину протягом 1994-1996 років. Ще 1,3 млн хуту вимушено повернулися в країну наприкінці 1996 року за різних обставин.

200 тис мігрантів хуту повернулися в Руанду протягом 1997 року. Понад 30 тис додаткових мігрантів хуту поступово репатріювалися протягом 1998-1999 років. За даними уряду, з 1994 року повернулися додому та успішно реінтегрувалися понад 3,5 млн мігрантів, за даними УВКБ ООН – 3,4 млн осіб.

У середині 1990-х років ключовою для реінтеграції була програма створення невеликих сіл на сто сімей, де репатріанти, які потребували землю та житло, безкоштовно отримували необхідне. Ця амбітна програма – umudugudu – привела до тектонічного перегрупування сільського населення країни.

З 2009 року Руанда реалізувала стратегію комплексних рішень (CSS) для мігрантів. З 2010 року уряд реалізує проєкт "Покращення соціально-економічних можливостей для репатріантів Руанди та інших уразливих груп".

Серед заходів – безкоштовне медичне страхування протягом року, харчування протягом трьох місяців і цільові грошові субсидії; програма "Прийди і подивися, піди і розкажи" (руандійців заохочують побачити на власні очі, чим живе їх батьківщина); щорічний День Руанди (відзначається в країнах з великою кількістю руандійців, які можуть поспілкуватися із співвітчизниками та урядовцями).

У 2018 році уряд приєднався до комплексної системи реагування на мігрантів CRRF у партнерстві з ООН, програми "Стійке повернення та реінтеграція репатріантів з Руанди", забезпечивши сприятливе середовище для повернення мігрантів: право на роботу, відкриті кордони, доступ до переселення, первинної медичної допомоги та національної системи медичного страхування.

Працюють алгоритми забезпечення продуктами харчування дітей віком до пʼяти років та інших соціально незахищених верств населення.

Ангола

Країна отримала незалежність від Португалії в 1975 році в умовах тривалого жорстокого конфлікту. Після здобуття незалежності країна поринула в громадянську війну, яка тривала майже 30 років (з 1975 року по 2002 рік) і мала кілька фаз інтенсивних боїв та відносного миру.

На момент завершення громадянської війни, яка тривала 27 років, було вбито понад 500 тис осіб, а кількість переміщених жителів та мігрантів становила 4 млн осіб – третину населення країни. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру, а систему державного управління – майже повністю.

Після мирної угоди у квітні 2002 року уряд Анголи, УВКБ ООН і дві країни, які прийняли більшість ангольських мігрантів (Замбія та ДР Конго), підписали річні тристоронні угоди щодо репатріації мігрантів. Ангола була чи не єдиною державою у світі на той час, яка включила керівні принципи щодо внутрішнього переміщення 1998 року до національного законодавства з квітня 2001 року.

У 2009 році, через сім років після укладення мирних угод, уряд під егідою УВКБ ООН розробив та ухвалив стратегію комплексних рішень для мігрантів (CSS). Вона набула чинності у 2010 році. Продовжила працювати під егідою Міжнародної організації з міграції ООН (МОМ) програма з добровільної репатріації, яку кілька разів припиняли через брак коштів та інші проблеми.

До кінця 2004 року репатріювалися 94 тис мігрантів. У 2005 році ООН здійснила репатріацію 53 тис мігрантів у табори та поселення в ДР Конго, Замбії та Намібії.

МОМ сприяє уряду Анголи в боротьбі з торгівлею людьми та підтримує її жертв, вирішує проблеми змішаних міграційних потоків, допомагає вразливим групам мігрантів, залучає діаспору до підтримки політики повернення.

УВКБ ООН допомагає оформляти документи шукачам притулку, надає їм гуманітарну допомогу, виступає за інтеграцію мігрантів, підтримує уряд в розробці законодавства, яке відповідає глобальним зобов’язанням щодо мігрантів.

Після прибуття до Анголи особи розміщувалися в девʼятьох транзитних центрах прийому і транзиту, побудованих в основних районах повернення Міністерством соціального забезпечення та реінтеграції Анголи (MINARS).

Уряд забезпечував репатріантів наборами для соціальної реінтеграції, продовольчими пайками, будівельними інструментами, плівкою, ковдрами, наметами, шукав місця для розміщення мігрантів. За даними УВКБ ООН, з 2003 року по 2015 рік у країну повернулися понад 523 тис мігрантів.

Фактори для повернення мігрантів

Відповідно до досліджень Світового банку, для повернення мігрантів додому після завершення конфлікту ключовими є такі фактори.

Безпека. Люди не почуватимуться впевнено, якщо доведеться жити й працювати в небезпечному середовищі.

Житло. Мігрантам потрібне місце, куди вони можуть повернутися після завершення конфлікту. Це можуть бути їхній дім або нове житло, яке їм нададуть уряд чи інші організації, чи яке вони можуть придбати за кошти компенсації.

Можливість заробляти. Люди повинні мати роботу, щоб утримувати себе та свої сім'ї. Це може включати відновлення довоєнного бізнесу, пошук нової роботи або отримання допомоги від уряду чи благодійних організацій.

Порівняння умов життя. Мігранти порівнюватимуть умови життя вдома з умовами життя в країні, де вони перебувають. Умови життя включають рівень безпеки, доступність їжі, води, житла, медичної допомоги та освіти.

Що варто зробити Україні

Відповідно до аналізу світового досвіду та з урахуванням специфіки України уряду та парламенту необхідно реалізувати такі заходи.

1. Забезпечити внутрішню та зовнішню безпеку, зокрема через реформу правоохоронних органів із значним підвищенням їхньої ефективності і водночас з убезпеченням законослухняних громадян та бізнесу від сваволі правоохоронців. Ідеться про комплекс реформ, спрямованих на встановлення верховенства права.

Це також буде мати суттєві економічні наслідки, оскільки верховенство права є наразі найслабшою ланкою серед державних інститутів України.

2. Розширити програму "єВідновлення", відшкодувати збитки за втрачене майно громадянам, підприємцям малого та мікробізнесу, а згодом – решті бізнесу.

3. Почати державні програми щодо безкоштовної перекваліфікації громадян для отримання ними професій, які на цей час будуть потрібні в Україні.

4. Сприяти фінансовим зв’язкам мігрантів з їх рідною країною. Серед заходів – перемовини про усунення подвійного оподаткування (гостра проблема в Польщі), сприяння інвестиційним потокам, зниження вартості грошових переказів.

5. Передбачити державну підтримку мігрантів, які планують повернутися: допомагати з пошуком роботи та безкоштовного житла на певний термін. Такі ж заходи необхідно впроваджувати для ВПО, які можуть стати мігрантами.

6. Стимулювати громадян, які повертаються в Україну, та ВПО починати власну справу. Для цього слід розширити програму "єРобота", спростити умови отримання грантів на початок власної справи, розширити можливості цільового призначення грантів, врахувати специфіку прифронтових регіонів.

7. Удосконалювати систему спрощеного оподаткування для мікробізнесу. Вона має бути привабливішою, ніж у країнах ЄС. Зокрема, слід звузити фіскалізацію тільки до ризикових категорій платників, запровадити надспрощений режим для самозайнятих, передбачити мораторій на ускладнення спрощеної системи.

8. Для сприяння підвищенню зарплат напрацювати проєкт змін до нормативно-правових актів щодо зниження навантаження на фонд оплати праці.

9. Удосконалювати шкільну освіту з особливою увагою на онлайн-навчання для дітей мігрантів, аби залишити їх в українському освітньо-культурному полі.

10. Підтримувати навчання української мови для дітей та молоді, щоб переконатися, що вони мають необхідні мовні навички та культурні зв’язки після тривалого періоду переміщення для повернення та успішної реінтеграції.

11. Реформувати вищу освіту з метою підвищення її якості. Спростити умови вступу до ВНЗ для українців, які в останні роки навчалися за кордоном.

12. Визнати навички і кваліфікації (проблема визнання дипломів).

13. Почати комунікацію з європейськими партнерами щодо поступової відмови від фінансової підтримки мігрантів у країнах ЄС і трансформування такої щомісячної підтримки в одноразову значну фінансову допомогу тим, хто повертається в Україну. За приклад доцільно взяти оптимальну концепцію, розроблену Державним секретаріатом з питань міграції (SEM) Швейцарії.

Сподіваюся, представники влади врахують ці пропозиції і реалізують необхідні для повернення мігрантів проєкти та зміни до нормативно-правових актів.

ОЛЕГ ГЕТМАН

координатор експертних груп Економічної експертної платформи

Джерело: Економічна правда