Яка модель розвитку військово-промислового комплексу корисна для України?
Через затримку постачання зброї, для України гостро постало питання – що може зробити вітчизняний військово-промисловий комплекс (далі ВПК) для перемоги над агресором, і досвід яких країн може бути нам корисним?
Маємо те, що маємо
В Україні десятиліттями знищувався військово-промисловий комплекс. Підприємства ВПК виживали переважно завдяки зовнішньоекономічним контрактам, які дозволяли частково задовільняти власні потреби. До того ж, були розпродані залишки радянської техніки, переважно в країни третього світу. Через це ще десять років тому Україна входила до десятки країн-експортерів, з обсягом продажів близько 1 млрд доларів.
Створення масового озброєння для ЗСУ, проведення науково-дослідних робіт та розробка нових видів озброєнь були практично неможливими. Через обмежені можливості, виробництва державного сектору ВПК випускали лише поодинокі зразки та малі серії озброєння й військової техніки. Відсоток зношеності обладнання подекуди сягав 70 %.
Лише перед початком повномасштабного вторгнення у вітчизняному військово-промисловому комплексі почалися позитивні зрушення. Зокрема, відбулося поступове нарощування виробництва власних самохідних артилерійських установок (САУ) "Богдана", нових бронетранспортерів (БТР), колісних бойових машин піхоти, ракетних комплексів "Грім" та "Нептун".Однак, Україна ніяк не могла досягти військового паритету з Російською Федерацією, через різницю військових, економічних, людських потенціалів. Бюджет країни не передбачав таких витрат.
Під час війни підприємства ВПК найбільше постраждали від російської агресії. Приблизно третина, з майже 100 підприємств, які потрапили під обстріли, перебували у зонах бойових дій, або були повністю знищені. Попри це, війна зробила цю галузь пріоритетною й стала стимулом для впровадження інноваційних технологій. Українські винахідники та підприємці успішно відкривають стартапи та реалізовують унікальні проєкти. Крім того, вимальовуються обриси післявоєнного майбутнього, а саме – створення спільних, з провідними міжнародними компаніями, виробництв.
Однак пріоритетом має бути розвиток саме власного ВПК. Бо маємо такого сусіда, який навіть після поразки заспокоїться років на десять, а потім знову візьметься за старе. Ймовірно наші європейські партнери через десять років теж заспокояться, не вважатимуть "московію" (або її залишки) загрозою і знову втратять інтерес до оборонного виробництва. Відповідно, знову не зможуть своєчасно надати необхідну допомогу.
Україні необхідно застосувати вдалий досвід розбудови оборонної промисловості та організації оборони інших країн. Дуже корисним може бути досвід Ізраїлю та Швеції. Вони, як і Україна, мають не надто потужні економічні спроможності, натомість володіють зразковими оборонно-промислові комплексами. Ізраїль, як і Україна, ділить кордони з ворожим "сусідом". Тож, ці дві держави мають схожу мотивацію. У Швеції подібних проблем не було, хіба московити мають вологі мрії про десант на острів Готланд.
Отже, чим може бути корисний досвід цих країн для нас?
ВПК як складова тотального захисту. Досвід Швеції
Розпочнімо зі Швеції, оскільки про оборонний потенціал цієї країни, на відміну від Ізраїлю, мало що відомо широкому загалу.
Унікальність Швеції у тому, що її військово-промисловий комплекс виробляє весь спектр озброєнь: літаки, кораблі, бронетехніку, артилерію, боєприпаси тощо. Навіть Ізраїль не спромігся зробити власний бойовий літак. Швеція має велику площу (450 тис. кв. км), чим схожа на Україну. Відповідно ВПК країни орієнтований на виробництво для забезпечення захисту такої території.
Системний розвиток шведського військово-промислового комплексу розпочався після Другої світової війни. Країна запровадила курс, спрямований на самозабезпечення, укладання довгострокових контрактів з виробниками зброї. П’ята частина науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у країні проводилась в оборонній промисловості. 1952 року було укладено угоду зі США, яка сприяла придбанню ліцензій на виробництво складного іноземного обладнання. Такий крок дозволив створити власні потужності, навіть з виробництва реактивних двигунів та ракет "повітря-повітря".
Вже на початку 1970-х шведський ВПК на 90% почав задовольняти потреби збройних сил. Було налагоджено виробництво всього спектру озброєнь та військової техніки. До того ж, 80% виробництва продукції було забезпечено завдяки внутрішнім замовленням. У подальшому на оборонну промисловість вплинули процеси глобалізації. Однак, до 70% потреб оборони забезпечує вітчизняна промисловість.
Важливим чинником виявилась концепція "шведськості". А конкретно: розробка обладнання для збройних сил, враховуючи їхні особливі потреби. Прикладами є здатність літаків Viggen і Gripen здійснювати посадку та зліт з коротких злітно-посадкових смуг. Цей спосіб використовували в тактичній доктрині для переміщення літаків на спеціальні бази, використовуючи звичайні дороги як злітно-посадкові смуги. Іншими складовими були здатність систем озброєння добре працювати в зимових умовах і потреба в простоті, оскільки обладнанням повинні керувати військовослужбовці обов’язкової служби, які становили основну частину збройних сил Швеції.
Після Холодної війни протягом 1990-х було ухвалено кілька рішень щодо лібералізації експорту, зі спрощенням процедури військових закупівель. Нова стратегія передбачала, що оборонно-промислове самозабезпечення далі не є бажане, і що європейська промислова інтеграція відповідає довгостроковим інтересам країни. Однак, були дотримані домовленості, що імпорт повинен залежати від сприятливих умов, утворених в інших країнах для шведського експорту.
Були сформовані умови для залучення іноземних інвестицій, але в непріоритетних галузях: йдеться про виробництво військових кораблів, вибухових речовин, боєприпасів. Для таких виробництв уряд гарантував довгострокові замовлення. Завдяки цьому, через іноземних власників, шведські виробники вийшли на ринки, куди не могли потрапити в інший спосіб.
Оборонні виробництва, якф були визнані життєво важливими, в 2006 році були об’єднані в корпорацію на базі SAAB AB (аерокосмічні, радіоелектронні і ракетні підрозділи SAAB, Ericsson і Bofors). SAAB здійснив продаж автомобільних заводів і за отримані кошти придбав закордонні оборонні компанії, через які отримав доступ на нові ринки. В подальшому було створено стратегічне партнерство з BAE Systems, за умовами якого британська компанія отримала 35% акцій SAAB і почала просувати його продукцію на американський, британський та нідерландський ринки. У підсумку, Швеція опинилася другим у світі експортером зброї з розрахунку на душу населення (після Ізраїлю). На експорт припадає половина продукції ВПК.
До вступу в НАТО Швеція покладалась лише на власні сили. Для України, крім досвіду шведського ВПК, також є корисним використання системиоборони під назвою "тотальний захист". Ця система передбачає ефективне використання всіх ресурсів, не заважаючи на економічне зростання та процвітання нації. Повну оборону розроблено для ефективної протидії будь-якій можливій формі нападу, атомної загрози, вторгнення з моря чи землі, а також наступальних рухів літаків або керованих ракет, взято до уваги навіть психологічний та економічний аспекти війни.
Такий підхід вимагає безпрецедентної співпраці між військовими службами, урядом, промисловістю та, що найголовніше, населенням. Крім того, ці зусилля підтримуються надійною та регульованою державною програмою військових досліджень, розробок і закупівель.
Наприклад, коли ВПК взаємодіє з Департаментом автомобільних доріг, щоб шляхи будувались з параметрами для зліту-посадки літаків, включаючи мережу АЗС уздовж доріг, де літаки можуть заправляти паливо на випадок війни. Навколишнє фермерське населення керує зенітними гарматами, які захищають ці "аеродроми". А спеціалісти з ремонту телевізорів залучаються до обслуговування найближчих радарів. Подібна система має і економічний ефект, тому що відсутня потреба в утриманні великих збройних сил.
Також у Швеції було створено потужну оборонну інфраструктуру. Глибоко під землею функціонує авіаційна промисловість: заводи з виготовлення планерів, ракет, двигунів та електроніки. Вздовж узбережжя та всередині країни в гранітних скелях було зроблено укріплення. Есмінці, підводні човни та катери зберігаються невидимими, добре захищеними та готовими до використання у печерах, вибитих із прибережної скелі. Тоді як літаки готові до зльоту в підземних підвісах. У підземних сховищах розміщені гігантські паливні баки, боєприпаси та інші військові припаси, запаси їжі та одягу.
Звичайно все це було створено протягом багатьох років, проте слугує хорошим прикладом. Україна теж намагалась гратись у нейтральність, проте, на відміну від Швеції, виявилась не дуже готовою до війни.
Досвід Ізраїлю
На відміну від Швеції, що не брала участь у війнах понад 200 років, Ізраїль перебуває у перманентному стані війни з моменту утворення держави. Подібно до України сьогодні, Ізраїль теж перебував на межі знищення у 1973 році під час війни Судного дня. Але встояв і переміг сили ворога, що переважали втричі.
Ізраїль протягом всього існування має одні з найбільших у світі витрат (частку ВВП) на оборонну промисловість. Також велику економічну та військову допомогу держава отримує від США. Останніми роками військові витрати країни становлять близько $15 млрд.
З початку створення оборонної промисловості в 1950-х роках, уряд наголошував на дослідженнях і розробках, пов’язаних із військовими, оскільки Ізраїль мав порівняльну перевагу в людському капіталі. У 1958 році військові науково-дослідні підрозділи Міністерства оборони були організовані як окремий підрозділ під назвою Rafael Advanced Defense Systems Ltd (або Управління розвитку озброєнь), який через шість десятиліть став центральною організацією Ізраїлю з виробництва, технологій і досліджень оборонних систем.
Сьогодні ізраїльська оборонна промисловість є однією з найрозвиненіших у світі. Rafael має можливість одночасно проєктувати, розробляти та виготовляти широкий спектр високотехнологічних оборонних систем для повітряного, наземного, морського та космічного застосування. Ізраїль також є великим експортером зброї (70% ВПК) з показником у $12,5 млрд в 2022 році.
Ця урядова структура також є великим інвестором у дослідження та розробки, пов’язані з обороною, майже 10% доходу якого реінвестовано в дослідження. Реалізуються партнерські угоди з цивільними компаніями для розробки комерційних програм на основі передових технологій, на які він має патентні права. Така співпраця є високоефективною та призводить до позитивної конверсії.
Загалом сектор оборонної промисловості Ізраїлю налічує до 150 фірм, які з метою класифікації поділяються на три категорії. Великі державні або контрольовані державою оборонні компанії утворюють першу групу – це Israel Aerospace Industries, Israel Military Industries і Rafael Advanced Defense Systems Ltd. Друга група включає підприємства середнього розміру, всі вони є у приватному секторі, що покладаються на оборонне виробництво для своєї життєздатності, але також мають широкомасштабне цивільне виробництво, зокрема у галузі телекомунікаційного обладнання. Третя група – малі та середні підприємства, кожне з яких виробляє вузький асортимент продукції, переважно призначеної для оборонного сектору.
Понад 30% працівників ізраїльських оборонних стартапів є ветеранами, чий польовий досвід сприяє актуальності інновацій. До них приєднуються резервісти та військовозобов’язані, які також безпосередньо стикаються з реаліями бойових дій. До 2019 року близько 1000 стартапів було створено колишніми співробітниками ізраїльської військової розвідки.
Дослідження та розробки в оборонному секторі приносять користь усій ізраїльській економіці. Технологія дронів використовується у сільському господарстві, громадській безпеці та логістиці. Ізраїльський сервіс Flytrex розробляє БПЛА для доставки посилок у віддалені або важкодоступні райони Ізраїлю. Аграрна компанія Asaf Seeds розробляє стійке до комах насіння томатів, а використання безпілотних літальних апаратів допомагає їм контролювати сільськогосподарські угіддя та виявляти заражені території.
Передачею патентів із військового сектору до цивільного організовує Міністерство науки і технологій. Воно визначає технології, розроблені Армією оборони Ізраїлю, що мають великий потенціал для цивільного застосування у цивільному господарстві. Звертаються до компаній, пропонуються проєкти співпраці (за фінансової підтримки у разі потреби), а також технічна допомога для вирішення будь-яких проблем, що можуть виникнути під час військово-цивільної передачі. Згідно зі звітом Глобального центру трансферу технологій за 2020 рік, фінансовий обсяг, отриманий від цих передач патентів, оцінюється у межах від 5 до 10 мільярдів доларів США на рік.
Що нам робити?
Отже, який досвід розвитку ВПК може запозичити Україна від Ізраїлю, що постійно воює, та від Швеції, що не воює вже понад 200 років?
У середньостроковій перспективі Україна отримуватиме міжнародну допомогу для післявоєнної відбудови. Сектор ВПК станеодним з найважливіших для подальшого економічного розвитку.
В Україні можуть бути створені спільні виробництва для виготовлення нескладної зброї та боєприпасів. Такий крок стане вигідним як для поповнення власних запасів, так і для країн, що надавали нам допомогу.
Перевагами буде те, що міжнародна допомога буде контролюватись і вочевидь корупція буде мінімізована. Також у середньостроковій перспективі рівень оплати праці в Україні буде значно нижчим, ніж у країнах ЄС, що також може стати привабливим для інвесторів. При цьому Україна має багато висококваліфікованих працівників та, попри системний розвал ВПК протягом минулих років, залишилась виробничу та конструкторську базу. Важливо також згадати, що під час війни з’явились нові унікальні розробки зброї та військові технології, що були винайдені українцями.
Серед пріоритетів мають бути розвиток власних протиповітряних та ракетних технологій, дрони різних типів, артилерійські системи, стрілецька зброя та боєприпаси. Звичайно, все виробництво має відповідати стандартамНАТО.
Вже є перші приклади міжнародної співпраці – проєкт з турецькою Baykar Makina з випуску загальновідомих"Байрактарів" та з німецькою Rheinmetall з налагодження виробництва танків, систем ППО та боєприпасів.
Невдовзі британська BAE Systems має відкрити свій офіс в Україні, після чого планується створення виробництва та ремонтних цехів. Компанія виготовляє танки, винищувачі, БМП та є виробником авіаносця HMS Queen Elizabeth.
Важливо створити сприятливі умови для таких інвестицій.. В якості одного з перших кроків може стати утворення структури на кшталт ізраїльського Rafael Advanced Defense Systems Ltd (Управління розвитку озброєнь). Проте варто ретельно підійти як до стратегії роботи цієї структури, так і до кадрового наповнення, щоб не повторювати помилки попередніх років і не потонути в бюрократії та корупції.
Родіон Кудряшов, майор, заступник командира 3 ОШБр ЗСУ
Джерело: Українська правда