"Х-фактор-4": "Триода" о певце Боссоне
Просмотров: 1662
24 січня 2014 18:51
«Боссон навіть цікавився, як за нас відправити смс зі Швеції», - колектив «Тріода»
За три місяці участі у шоу «Х-фактор» три хлопці з Тернопільщини — Андрій Гамбаль з села Лосяч Борщівського району, Олександр Алексєєв з Чернелівки Підволочиського району та Володимир Рибак зі Старого Скалата (теж Підволочиського району), а разом гурт «Тріода» — стали відомими на всю Україну та за її межами.
І не просто відомими, а улюбленцями багатьох — завдяки дивовижно милозвучному поєднанню голосів, вірності українській пісні, а ще щирості та порядності.
Коли Андрій, Володя та Сашко колядували нам у редакції «НОВОЇ…», я дивилася на їхні одухотворені обличчя, на яких відображалася занурена у прекрасні пісенні висоти душа, і спіймала себе на думці, що ці хлопці не прагнуть стати зірками.
Вони справді просто хочуть робити те, що вміють робити найкраще, і ділитися цією радістю з іншими. Якби таких людей у нас було більше, то і наша Україна була б іншою… Шкода, звичайно, дуже шкода, що вони не перемогли і не виграли два мільйони гривень. Та якщо Господь обдарував їх таким талантом і ще й звів разом докупи, то, впевнена, й допоможе гідно зреалізувати його.
— Хлопці, відіспалися нарешті, відпочили? Адже ви розповідали, що спали три-п’ять годин на добу. Такий режим упродовж понад трьох місяців — непросто…
Володя: — Я відіспався! Коли приїхав додому, до третьої години дня спав.
Андрій: — А я не спав. Спочатку зустрівся з рідними, потім вночі на Різдво був у церкві — у нас така традиція, що цілу ніч правиться. А потім почали дзвонити і приїжджати друзі, родичі. Та коли перебуваєш в такому емоційному стані, то три години на відновлення достатньо. Ми вже звикли.
Сашко: — «Х-фактор» трохи змінив наш внутрішній ритм: ми мало спали, багато працювали, тому, навіть приїхавши додому, хотіли побути з рідними на свят-вечір — і далі до праці.
— Як було повернутися на кілька днів у своє «доікс-факторівське» життя?
А: — Та ми у колишнє життя ще й не повернулися! Знову той самий ритм. Ми тільки приїхали, а знову потрібно їхати в тур (концертний тур фіналістів четвертого сезону «Х-фактор» розпочався 12 січня, зустріч у Тернополі — 25 січня, — авт.). Свята, батьки, Тернопіль, друзі… Всі хочуть зустрітися, всім цікаво. Поки що ми не відчуваємо зміни. Хіба є трішки туга за сценою, бо звикли, що багато співаємо.
В: — Мені, зізнаюся, хочеться вже до Києва. Навіть почалася якась ностальгія за тим життям, за друзями, адже уже встиг потоваришувати там з багатьма людьми.
— Ви плануєте залишатися в Києві?
С: — Це під знаком запитання. Закінчився один проект — конкурс-шоу «Х-фактор», і розпочинається інший — концертний тур.
А: — Все залежить від того, як ми будемо працювати і які у нас з’являться пропозиції.
— Наразі конкретних пропозицій ще немає?
С: — Все вирішиться після туру, під час якого ми будемо працювати у дещо іншому руслі і будемо розпізнавати шоу-бізнес сповна. Всі моменти стосовно подальшої співпраці будемо узгоджувати з нашим викладачем вокалу, з психологом, з Ігорем Васильовичем Кондратюком — вони просто в цьому обізнані і ми будемо радитися з тими людьми, яким довіряємо.
— Що на шоу було для вас найважчим?
С: — Ми дуже здружилися з усією «дванадцяткою» і найважчим був той момент, коли нас хтось покидав кожної суботи.
— Яка пісня з «х-факторівського» репертуару найбільше вам припала до душі і яка давалася найважче?
А: — «Ніч яка місячна». Вона простенька і геніальна водночас, та ми не знали, що нам трьом можна зробити з таким маленьким шматочком пісеньки. Аж у п’ятницю у нас з’явилася ідея. І, дякувати Богу, все вдалося. Тож ця пісня для нас стала і найважчою, і найкращою.
— А які враження від співпраці із шведським співаком Боссоном?
А: — Боссон — дуже хороша людина. Незважаючи на зірковий статус, він дуже простий.
— Особисто мені ваша поведінка на сцені під час виступу разом з ним найбільше сподобалася: ви були дуже розкуті та органічні.
С: — Розкутими ми стали тільки в прямому ефірі, тому що репетиція у нас тривала максимум 15 хвилин. Ми заспівали двічі, розставивши тільки ті місця, де співаємо ми і де співає він, — на цьому репетиція закінчилася. Все, що відбувалося на сцені в прямому ефірі — цілковита імпровізація. Після закінчення ефіру він сам підійшов до нас зі своїм фотоапаратом і хотів сфотографуватися. Тепер до нашого адміністратора групи телефонує його представник, хоче, щоб ми співпрацювали разом з ним. Ми думаємо, що це непогано.
— Дуже непогано!
А: — Він навіть дізнавався, як відправити за нас смс зі Швеції!
С: — Нам приємно, що саме така людина зацікавилася нами. Він справді зірка, але зірковості у нього зовсім немає.
А: — Він став для нас прикладом, яким повинен бути артист, як поводитися на сцені. Коли він став перед нами на коліна, я не знав, що робити: чи падати біля нього, чи піднімати його!.. У нього немає гордості. Він хотів нам по-справжньому допомогти.
— Що взагалі дав вам «Х-фактор» і що забрав?
А: — «Х-фактор» забрав спокій. Неможливо відіспатися, неможливо побути наодинці. Реально нема спокою, ти завжди комусь потрібен, і не можеш відмовити нікому, бо розумієш, що з твого боку це буде негарно.
С: — Дав дуже багато працелюбності і прагнення до мети.
В: — Можливо, забрав комплекс неповноцінності. Ми не думали, що є форматом «Х-фактору», що українську пісню будуть так сприймати і підтримувати.
— До речі, чи не почувалися на «Х-факторі» україномовною опозицією?
А: — Радше сіренькими мишками, але тільки спочатку. Всі довкола розмовляли російською, практично ми одні українською. Але коли люди біля нас почали переходити на українську мову, це свідчило про те, що нас поважають.
В: — Скажімо, хлопці з гурту «Two Voices» навіть не дозволяли собі розмовляти з нами російською мовою.
С: — Коли ми поспілкувалися з Ігорем Кондратюком, зрозуміли його позицію і коли люди почали писати в соцмережах: «Чудово, продовжуйте!», це дало нам натхнення і ми аж тоді почувалися нормально.
— Сергій Сосєдов не раз казав в ефірах, що так хоче почути російський хіт у вашому виконанні! На одному з ефірів тренерів поміняли. Як вам працювалося з Сосєдовим?
А: — Він дав нам великий список російських пісень і лише дві англійських. Ми знайшли вихід: все відразу відчімхали і взяли англомовну. Насправді він хороша людина, дуже музикальна, ми багато чого у нього навчилися, та у нього є своя ідеологія, у нас — своя. Він розуміє, що ми живемо тільки українською піснею, для нас це святе.
— У вас з’явилося багато шанувальників, особливо шанувальниць. Вони пишуть вам у соцмережах, хочуть, щоб ви їм відписали. Це вам подобається чи інколи дратує?
А: — До цього треба ставитися зважено і толерантно, з повагою та розумінням. Зрозуміло: чим більше в тебе шанувальників, тим популярнішою стає твоя творчість. Це нормально. Стараємося інколи відписати, інколи не можемо через дуже велику кількість повідомлень.
— Андрію, а дружина не ревнує?
— Ні. У мене свята дружина і дай, Боже, всім таку. Інших слів не маю.
— Сашко, Володя, хочу почути кілька слів про ваше особисте життя…
Сашко, обіймаючи Володю за плече: — А ми разом! (усі регочуть, — авт.)
А: — Хлопці у нас козаки.
С: — Скажемо так: в особистому житті у нас все нормально.
— Чи відчували ви у собі появу «зірочки»? Як з цим боретеся?
А: — Зірка для мене — це людина, яка досягла слави і поводиться хамовито. Я, коли тільки до мами дзвоню, завжди кажу: «Мамо, коли будеш бачити, що я якийсь не такий стаю, відразу кажи». Самому себе важко контролювати, бо то такий стан психологічний: коли тобі говорять, що ти класний, класний, класний, тебе це запалює, ти «злітаєш» і вже не бачиш нічого збоку. Ніхто від цього не застрахований. Через те я не можу казати, що не буду таким, бо можна засліпитися.
С: — Побачите на вулиці — бийте (сміється, — авт.).
— Та ж ви будете в Києві!
А: — Поки що в Тернополі.
— Але все-таки хотіли би залишитися там?
А: — Звичайно, адже там перспективи більші, можливості себе реалізувати.
— А сім’ї, рідні готові до цього? Їм, мабуть, нелегко?
С: — Чому нелегко? Коли ми працювали в ресторанах, де були п’яні та неадекватні люди, траплялися бійки, і поверталися додому під ранок — оце було нелегко і приносило батькам більше хвилювання. До того ж ми і з Тернополя не дуже часто їздили додому, при тому, що наші домівки за 50-100 км. Через те, що ми були зайняті, навіть на свята не було можливості приїжджати.
А: — Мрії наших батьків здійснилися. Саме вони заклали в нас любов до пісні, а тепер бачать, якщо можна так сказати, результат своєї праці. Батьки, звичайно, раді за нас, а ми щасливі, що вони нами пишаються.
С: — В Києві інше життя. Машини швидше їдуть, люди швидше думають, значно швидший ритм життя і люди не встигають думати про сенс життя, вони просто працюють, як машини. Ми навчилися там працювати, але не навчилися насолоджуватися там життям. У Тернополі це можна.
А: — Наш постановник Костянтин Томільченко сказав, що ми — діамант, який загубився в Україні. Він вже думав, що такого справжнього українського у нас немає. Ми йому відповіли: «Приїжджайте у Тернопіль, у нас справжнього українського дуже багато».
— З яким артистом і на якій сцені хотіли б виступити?
А: — Байдуже де, тільки з колективом «Il Divo».
С: — Вони є нашим кумиром з давніх-давен. І за поведінкою, і за виконанням композицій, і за стилем. Хочемо також працювати і приносити радість та задоволення для глядача.
А: — Мріємо видати альбом українських пісень у своєму баченні, включити авторські пісні, яких маємо багато. Є мрія зробити гідну концертну програму і поїздити країнами, щоб донести світові українську культуру. Ми переконалися, оскільки дійшли до суперфіналу, що українська пісня може існувати на телебаченні, вона потрібна людям.
— Так би вам згодилися ті два мільйони, за крок до яких ви були!.. Не розчаровані від того?
А: — Так, гроші — це круто. Та ми їхали додому не з багатьма мішками грошей, а з переповненими серцями душевного багатства.
С: — Стартовий капітал — це важливо. Це було би непогано, бо раз — і є, ми можемо працювати, писати альбом. А тут ми просто повинні заробити. Та нас працею не злякаєш, і рано чи пізно ми досягнемо своєї мети.
Источник: xfactor.stb.ua
І не просто відомими, а улюбленцями багатьох — завдяки дивовижно милозвучному поєднанню голосів, вірності українській пісні, а ще щирості та порядності.
Коли Андрій, Володя та Сашко колядували нам у редакції «НОВОЇ…», я дивилася на їхні одухотворені обличчя, на яких відображалася занурена у прекрасні пісенні висоти душа, і спіймала себе на думці, що ці хлопці не прагнуть стати зірками.
Вони справді просто хочуть робити те, що вміють робити найкраще, і ділитися цією радістю з іншими. Якби таких людей у нас було більше, то і наша Україна була б іншою… Шкода, звичайно, дуже шкода, що вони не перемогли і не виграли два мільйони гривень. Та якщо Господь обдарував їх таким талантом і ще й звів разом докупи, то, впевнена, й допоможе гідно зреалізувати його.
— Хлопці, відіспалися нарешті, відпочили? Адже ви розповідали, що спали три-п’ять годин на добу. Такий режим упродовж понад трьох місяців — непросто…
Володя: — Я відіспався! Коли приїхав додому, до третьої години дня спав.
Андрій: — А я не спав. Спочатку зустрівся з рідними, потім вночі на Різдво був у церкві — у нас така традиція, що цілу ніч правиться. А потім почали дзвонити і приїжджати друзі, родичі. Та коли перебуваєш в такому емоційному стані, то три години на відновлення достатньо. Ми вже звикли.
Сашко: — «Х-фактор» трохи змінив наш внутрішній ритм: ми мало спали, багато працювали, тому, навіть приїхавши додому, хотіли побути з рідними на свят-вечір — і далі до праці.
— Як було повернутися на кілька днів у своє «доікс-факторівське» життя?
А: — Та ми у колишнє життя ще й не повернулися! Знову той самий ритм. Ми тільки приїхали, а знову потрібно їхати в тур (концертний тур фіналістів четвертого сезону «Х-фактор» розпочався 12 січня, зустріч у Тернополі — 25 січня, — авт.). Свята, батьки, Тернопіль, друзі… Всі хочуть зустрітися, всім цікаво. Поки що ми не відчуваємо зміни. Хіба є трішки туга за сценою, бо звикли, що багато співаємо.
В: — Мені, зізнаюся, хочеться вже до Києва. Навіть почалася якась ностальгія за тим життям, за друзями, адже уже встиг потоваришувати там з багатьма людьми.
— Ви плануєте залишатися в Києві?
С: — Це під знаком запитання. Закінчився один проект — конкурс-шоу «Х-фактор», і розпочинається інший — концертний тур.
А: — Все залежить від того, як ми будемо працювати і які у нас з’являться пропозиції.
— Наразі конкретних пропозицій ще немає?
С: — Все вирішиться після туру, під час якого ми будемо працювати у дещо іншому руслі і будемо розпізнавати шоу-бізнес сповна. Всі моменти стосовно подальшої співпраці будемо узгоджувати з нашим викладачем вокалу, з психологом, з Ігорем Васильовичем Кондратюком — вони просто в цьому обізнані і ми будемо радитися з тими людьми, яким довіряємо.
— Що на шоу було для вас найважчим?
С: — Ми дуже здружилися з усією «дванадцяткою» і найважчим був той момент, коли нас хтось покидав кожної суботи.
— Яка пісня з «х-факторівського» репертуару найбільше вам припала до душі і яка давалася найважче?
А: — «Ніч яка місячна». Вона простенька і геніальна водночас, та ми не знали, що нам трьом можна зробити з таким маленьким шматочком пісеньки. Аж у п’ятницю у нас з’явилася ідея. І, дякувати Богу, все вдалося. Тож ця пісня для нас стала і найважчою, і найкращою.
— А які враження від співпраці із шведським співаком Боссоном?
А: — Боссон — дуже хороша людина. Незважаючи на зірковий статус, він дуже простий.
— Особисто мені ваша поведінка на сцені під час виступу разом з ним найбільше сподобалася: ви були дуже розкуті та органічні.
С: — Розкутими ми стали тільки в прямому ефірі, тому що репетиція у нас тривала максимум 15 хвилин. Ми заспівали двічі, розставивши тільки ті місця, де співаємо ми і де співає він, — на цьому репетиція закінчилася. Все, що відбувалося на сцені в прямому ефірі — цілковита імпровізація. Після закінчення ефіру він сам підійшов до нас зі своїм фотоапаратом і хотів сфотографуватися. Тепер до нашого адміністратора групи телефонує його представник, хоче, щоб ми співпрацювали разом з ним. Ми думаємо, що це непогано.
— Дуже непогано!
А: — Він навіть дізнавався, як відправити за нас смс зі Швеції!
С: — Нам приємно, що саме така людина зацікавилася нами. Він справді зірка, але зірковості у нього зовсім немає.
А: — Він став для нас прикладом, яким повинен бути артист, як поводитися на сцені. Коли він став перед нами на коліна, я не знав, що робити: чи падати біля нього, чи піднімати його!.. У нього немає гордості. Він хотів нам по-справжньому допомогти.
— Що взагалі дав вам «Х-фактор» і що забрав?
А: — «Х-фактор» забрав спокій. Неможливо відіспатися, неможливо побути наодинці. Реально нема спокою, ти завжди комусь потрібен, і не можеш відмовити нікому, бо розумієш, що з твого боку це буде негарно.
С: — Дав дуже багато працелюбності і прагнення до мети.
В: — Можливо, забрав комплекс неповноцінності. Ми не думали, що є форматом «Х-фактору», що українську пісню будуть так сприймати і підтримувати.
— До речі, чи не почувалися на «Х-факторі» україномовною опозицією?
А: — Радше сіренькими мишками, але тільки спочатку. Всі довкола розмовляли російською, практично ми одні українською. Але коли люди біля нас почали переходити на українську мову, це свідчило про те, що нас поважають.
В: — Скажімо, хлопці з гурту «Two Voices» навіть не дозволяли собі розмовляти з нами російською мовою.
С: — Коли ми поспілкувалися з Ігорем Кондратюком, зрозуміли його позицію і коли люди почали писати в соцмережах: «Чудово, продовжуйте!», це дало нам натхнення і ми аж тоді почувалися нормально.
— Сергій Сосєдов не раз казав в ефірах, що так хоче почути російський хіт у вашому виконанні! На одному з ефірів тренерів поміняли. Як вам працювалося з Сосєдовим?
А: — Він дав нам великий список російських пісень і лише дві англійських. Ми знайшли вихід: все відразу відчімхали і взяли англомовну. Насправді він хороша людина, дуже музикальна, ми багато чого у нього навчилися, та у нього є своя ідеологія, у нас — своя. Він розуміє, що ми живемо тільки українською піснею, для нас це святе.
— У вас з’явилося багато шанувальників, особливо шанувальниць. Вони пишуть вам у соцмережах, хочуть, щоб ви їм відписали. Це вам подобається чи інколи дратує?
А: — До цього треба ставитися зважено і толерантно, з повагою та розумінням. Зрозуміло: чим більше в тебе шанувальників, тим популярнішою стає твоя творчість. Це нормально. Стараємося інколи відписати, інколи не можемо через дуже велику кількість повідомлень.
— Андрію, а дружина не ревнує?
— Ні. У мене свята дружина і дай, Боже, всім таку. Інших слів не маю.
— Сашко, Володя, хочу почути кілька слів про ваше особисте життя…
Сашко, обіймаючи Володю за плече: — А ми разом! (усі регочуть, — авт.)
А: — Хлопці у нас козаки.
С: — Скажемо так: в особистому житті у нас все нормально.
— Чи відчували ви у собі появу «зірочки»? Як з цим боретеся?
А: — Зірка для мене — це людина, яка досягла слави і поводиться хамовито. Я, коли тільки до мами дзвоню, завжди кажу: «Мамо, коли будеш бачити, що я якийсь не такий стаю, відразу кажи». Самому себе важко контролювати, бо то такий стан психологічний: коли тобі говорять, що ти класний, класний, класний, тебе це запалює, ти «злітаєш» і вже не бачиш нічого збоку. Ніхто від цього не застрахований. Через те я не можу казати, що не буду таким, бо можна засліпитися.
С: — Побачите на вулиці — бийте (сміється, — авт.).
— Та ж ви будете в Києві!
А: — Поки що в Тернополі.
— Але все-таки хотіли би залишитися там?
А: — Звичайно, адже там перспективи більші, можливості себе реалізувати.
— А сім’ї, рідні готові до цього? Їм, мабуть, нелегко?
С: — Чому нелегко? Коли ми працювали в ресторанах, де були п’яні та неадекватні люди, траплялися бійки, і поверталися додому під ранок — оце було нелегко і приносило батькам більше хвилювання. До того ж ми і з Тернополя не дуже часто їздили додому, при тому, що наші домівки за 50-100 км. Через те, що ми були зайняті, навіть на свята не було можливості приїжджати.
А: — Мрії наших батьків здійснилися. Саме вони заклали в нас любов до пісні, а тепер бачать, якщо можна так сказати, результат своєї праці. Батьки, звичайно, раді за нас, а ми щасливі, що вони нами пишаються.
С: — В Києві інше життя. Машини швидше їдуть, люди швидше думають, значно швидший ритм життя і люди не встигають думати про сенс життя, вони просто працюють, як машини. Ми навчилися там працювати, але не навчилися насолоджуватися там життям. У Тернополі це можна.
А: — Наш постановник Костянтин Томільченко сказав, що ми — діамант, який загубився в Україні. Він вже думав, що такого справжнього українського у нас немає. Ми йому відповіли: «Приїжджайте у Тернопіль, у нас справжнього українського дуже багато».
— З яким артистом і на якій сцені хотіли б виступити?
А: — Байдуже де, тільки з колективом «Il Divo».
С: — Вони є нашим кумиром з давніх-давен. І за поведінкою, і за виконанням композицій, і за стилем. Хочемо також працювати і приносити радість та задоволення для глядача.
А: — Мріємо видати альбом українських пісень у своєму баченні, включити авторські пісні, яких маємо багато. Є мрія зробити гідну концертну програму і поїздити країнами, щоб донести світові українську культуру. Ми переконалися, оскільки дійшли до суперфіналу, що українська пісня може існувати на телебаченні, вона потрібна людям.
— Так би вам згодилися ті два мільйони, за крок до яких ви були!.. Не розчаровані від того?
А: — Так, гроші — це круто. Та ми їхали додому не з багатьма мішками грошей, а з переповненими серцями душевного багатства.
С: — Стартовий капітал — це важливо. Це було би непогано, бо раз — і є, ми можемо працювати, писати альбом. А тут ми просто повинні заробити. Та нас працею не злякаєш, і рано чи пізно ми досягнемо своєї мети.
Источник: xfactor.stb.ua