Старше за піраміди і Стоунхендж «місце сили». Таємниці Кам’яної Могили

Що таке Кам’яна Могила? Як цей об’єкт визначають науковці, а як знавці «місць сили»? Який вік наскельних зображень, які залишили у гротах стародавні люди? Та чому люди з усього світу їздять доторкнутися до каменів The Stone Tomb? Про це у день літнього сонцестояння Радіо Свобода розпитало Ірину Лобанову, головного зберігача фондів музею Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила».

– Кам’яна Могила, або The Stone Tomb – унікальна пам’ятка геології і археології світового значення, розташована у Запорізькій області неподалік Мелітополя. Ви їдете українським степом і раптом перед бачите пагорб,схожий на могилу, обкладену велетенськими каменями. Камені ці химерної форми, вони лежать на «подушці» із жовтого піску, що іскриться золотом під промінням сонця.

Перед вами – мов на долоні степу – височенний пісковиковий пагорб, за яким ледь видно верхівки дерев. У його гротах і печерах є тисячі петрогліфів – наскельних малюнків стародавніх людей, які жили і кочували в приазовських степах багато тисячоліть тому.

Це єдине місце в світі, де на невеликій площі зосереджені малюнки, датовані настільки широким історичним діапазоном: від епохи пізнього палеоліту до середньовіччя (20-16 тисячоліття до н.е. – 11-13 століття н.е).

Люди, які жили тут, назвали пагорб Кам’яною Могилою.

Чому могилою? Бо, очевидно, для стародавніх мисливців, скотарів та землеробів високі насипи у степу – це могили пращурів. Втім, в Україні «могилами», згадайте Шевченка, називають і усі великі пагорби, у яких навіть ніхто ніколи не був похований.

Учені вважають Кам’яну Могилу природним утворенням. Вони кажуть, що коли 14-12 мільйонів років тому тут було Сарматське море, яке займало територію сучасних Чорного, Азовського та Каспійського морів, тут була пісковикова мілина. Море пішло, запанувала пустеля. З’явилися червоно-бурі глини, які містили залізо та марганець. Згодом тут утворилася впадини річки пра-Молочної, води якої проходили вглиб землі, а оксиди заліза та марганцю виходили на поверхню, утворюючи кам’янисту породу.

Так поступово виник на цьому місці пісковиковий моноліт. У період танення Дніпровського льодовика на півночі «велика вода», стікаючи на південь, утворила долини річок. Внаслідок природного поглиблення русла річки Молочної величезний острів опинився на поверхні долини. Під дією води та вітру первинний щит піщаника розколовся, а його уламки сповзли по піску – виник своєрідний кам’яний пагорб.

З часом, під дією вітру та води, плити набули дивовижних форм та обрисів. Сьогодні на багатьох з них можна побачити відбитки молюсків Сарматського моря. Однак це не хаотичне нагромадження плит, а кам’яний панцир, у якому утворилися гроти та печери, які виявилися дуже зручними для стародавніх людей і для здійснення ними обрядів своїх древніх культів.

– Окрім наукової, є й інші точки зору на Кам’яну Могилу. Сьогодні день літнього сонцестояння, день, особливий для язичників та представників багатьох релігійно-філософських течій. Як знавці «місць сили» визначають The Stone Tomb?

– Так, справді, багато людей вважають Кам’яну Могилу «місцем сили» і відчувають її потужну енергетику. Сюди приїжджають отримати зцілення, загадати бажання, зарядитися позитивними емоціями. Представники різноманітних енергетичних практик, язичники, уфологи, біоенергетики – усі вважають це місце «своїм», таким, «що надає силу».

Це підтвердив один із найвищих тибетських лам із Непалу лінії Карма Каг’ю, Рінпоче Лопон Цечу, який відвідав Кам’яну Могилу влітку 1995 року. І це не дивно, бо ще 20 тисяч років тому люди почали проводити тут релігійні обряди, встановлюючи через них, як вони вважали зв'язок з усім живим і неживим, з Природою і Космосом.

Кам’яна Могила стала святилищем для древніх жителів приазовських і причорноморських степів, а кожен грот пам’ятки відігравав роль своєрідного вівтаря, де проводилися обрядові дії і жертвопринесення.

– З якими відомими у світі місцями можна порівняти Кам’яну Могилу?

– Якщо говорити про наскельний живопис, то багато аналогій малюнкам Кам’яної Могили з різних епох можна знайти у таких відомих об’єктах культурної спадщини, як Тамгали (Казахстан), Валь-Камоніка (Італія), Леванто, Альтаміра, Сьєга-Верде (Іспанія), Гобустан (Азербайджан), Богуслен (Швеція), Альта (Норвегія) та інші.

Кам’яна Могила виконувала функції «світової гори», як Олімп у Стародавній Греції. Вона (як природний утвір, на відміну від значно пізніших культових об’єктів, створених людьми – ред.) давніша за Стоунхендж, єгипетські піраміди та всі зікурати (східчасті культові споруди Межиріччя – ред.) Сходу.

Цей степовий пагорб, ця The Stone Tomb – це своєрідна модель Світу з відображенням сутності космічного устрою, тобто вхід у нижній, потойбічний світ. З іншого боку, Кам’яна Могила – це своєрідний храм, який об’єднує три світи – небесний, земний та підземний. Й цю роль пісковиковий пагорб виконував багато тисячоліть.

– Що цікавого камені Кам’яної Могили можуть розповісти нам – людям 21-го століття нової ери?

– О, багато чого. Тільки треба уміти слухати. Кам’яна Могила – храм нашої загальнолюдської культури й духовності, який зберігся на півдні України, де зосереджені не тільки петрогліфи й живописні рисунки – міфологемні твори, а й збережені перші зразки писемності, які свідчать про високу культуру наших пращурів. Все, чим ми сьогодні володіємо, чого ми досягли у добу технічного прогресу, було закладено у ту глибоку давнину.

– Хто з учених визначає написи Кам’яної могли як підтвердження зв’язку з індоаріями? Що пов’язує Кам’яну Могилу з Ведами?

– Наприкінці 4–3-го тисячоліття до нашої ери на землях південно-східної Європи – від Дунаю до Уралу – розселились індоіранці, які входили до групи індоєвропейських народів і називали себе аріями. У Північному Приазов’ї представники Ямної культури були носіями індоарійських мов.

У гротах і печерах Кам’яної Могили відображено складний комплекс вірувань та звичаїв ямних племен. Серед численних лінійно-геометричних петрогліфів зустрічаються і найдревніші писемні знаки.

Один з дослідників The Stone Tomb, засновник і перший директор заповідника Борис Михайлов під час вивчення та інтерпретації малюнків побачив багато аналогій різноманітних сюжетів та персонажів з всесвітньовідомою Ріґведою: дракон Врітра, зображення людських рук і стоп, коні й собаки, Древо Життя та інше.

А культ биків і корів, що був одним з основних у багатьох прадавніх народів (Індія, Єгипет, Вавилон, Крит, Греція), яскраво відображено у гроті Бика.

– Які унікальні речі є у Музеї первісного мистецтва Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила»?

– Музей «Первісного мистецтва Кам’яної Могили» має унікальну колекцію експонатів з історії жителів південних степів від епохи пізнього палеоліту до часів бронзи і середньовіччя.

Якщо захочете, то через цю колекцію можна простежити історію людства – від появи перших малюнків і розвитку наскельного живопису. Адже ми маємо багато зразків стародавнього мистецтва і матеріальної культури, що характеризують господарство і побут наших предків: знаряддя праці, керамічний посуд, зброю, чуринги-скульптури, антропоморфні стели, а також наскельні малюнки.

Особливе місце у колекції посідають петрогліфи Кам’яної Могили. Кожен у них бачить своє, але науковий факт, що образи тварин, які залишили для нас стародавні мисливці, скотарі і землероби – це не лише свідчення про те, яким був світ кілька тисячоліть тому, а й підтвердження здатності стародавньої людини до творчості і передачі інформації.

– Так у чому ж головна таємниця The Stone Tomb?

– Таємниця, може, сьогодні мені розкриється, бо нині літнє сонцестояння. Раптом цвіт папороті трапиться!

А якщо серйозно, то для мене головна таємниця Кам’яної Могили полягає у тому, що на тлі безкрайнього степу вона була і є лише невеличкою піщинкою. Але при цьому впродовж багатьох тисяч років вона була святилищем для різних і, здавалося б, таких далеких народів. І головне – продовжує ним бути. І це майже диво.

Особисто для мене – це одне з тих місць, де можна повною мірою відчути, що ми, як і тисячі років тому, лише маленька частинка великої Природи.

І усі ми пов’язані між собою, і з світом, у якому живемо…