Ольга ПІВДЕННА, член НСЖУ: «Фашист»

- Бабусю, а я фашист?

Від такого запитання десятирічного онука Олена на мить отетеріла, а отямившись, запитала: «А звідки ти взяв?»

- Так я ж українець, а всі українці – фашисти! Так по телевізору казали. Я у татка дивився.

Олена знесилено присіла на стілець, пригорнула онука до себе, погладила по голові і тихо мовила: «Ні, Ромчику, ти не фашист. Фашисти – негарні люди, вони ображають інших. А ти добрий, вихований хлопчик. А те, що по телевізору бачив, то все неправда».

- А тато говорив, що так воно і є.

- То він, напевно, пожартував, а ти й повірив. Не думай про це. Ніякий ти не фашист!

- Правда?

- Звичайно, правда! Я українка, твоя мама українка, сам подумай, які ж ми фашисти? І ти теж справжній українець, а не фашист.

- А коли мама зателефонує? Я вже за нею скучив…

- Ось тільки запрацює зв’язок, і відразу ж подзвонить… А зараз ходімо вечеряти, а то вже пізно, скоро й спати пора.

Єдина донька Олени Ірина напередодні повномасштабного вторгнення росіян розлучилася з чоловіком. Не зійшлися характерами, пояснила тоді матері, не вдаючись у подробиці. А ось тепер ці «подробиці» і повилазили на світ божий. Іра працювала у військкоматі. Отож, коли їх отак зненацька окупували, в терміновому порядку, згідно наказу, евакуювалася в обласний центр, а сина залишила в матері і пообіцяла забрати його до себе, як тільки трапиться така нагода.

Спілкуватися з батьком Ромчику вона не забороняла. Той хоч і мав вже іншу сім’ю, на вихідні часто забирав сина до себе. Тож Олена і не перечила, коли колишній зять запросив хлопчика до себе на вихідні. Раз, другий… Після тих гостин Ромчик чомусь був невеселий. А коли запитувала його, чи не трапилось там бува чогось, ухилявся від відповіді. І тут на тобі – я фашист? Це ж надивився в гостях у тата російських пропагандистів.

Та й розмови у тій сім’ї ще ті… Напевне й не приховують своїх симпатій до загарбників, і дитину до того ж залучають. І що тепер робити? Не пускати його туди? Так вона не має права цього робити, бо як не крути, а він таки ж батько…

Скоріше б уже був хоч якийсь телефонний зв’язок, щоб поговорити з донькою, бо Ромчика тут залишати не можна, споганять дитину…

Ця історія має щасливий кінець. Бабусі вдалося відвезти онука до мами. І тепер вже вона пояснює сину, хто такі фашисти, хто такі рашисти і хто такі справжні українці. А сама Олена повернулася на окуповану територію, бо не гоже кидати на поталу окупантам свій дім. Бачила ж бо, що вони роблять, заселившись у будинки тих, хто виїхав на територію, підконтрольну Україні.