Голоси окупації: "Не всі, хто залишились в Мелітополі, колаборанти"

У Мелітополі на 16-му місяці війни панують дуже різні настрої - від надії на скоре звільнення до зневіри, від бажання бути осторонь подій та жити "мирне" життя до тихого спротиву режиму. 

Одна з мешканок Мелітополя поділилась своїми думками про таке тривале життя в окупації. Далі наводимо її пост без змін: 

"1 рік і 4 місяці Великої війни. 1 рік і 4 місяці окупації.

Не всі, хто виїхав, патріоти...

Не всі, хто залишився, колаборанти... Мої особисті думки, можете не погоджуватись...

Випадково почуті розмови людей:

На базарі: "Знакомая работает в банке. Сначала зарплаты были большими, а сейчас уменьшают, начали задерживать выплаты, поговаривают о сокращении..."

"Ой, представляешь! Я в кармане пиджака нашла 50 гривен! Спрятала, а вдруг пригодятся!" -  "Порви и выбрось! Ты что, из ждунов?" -"А мне все равно, в какой стране жить, под каким флагом".

На вулиці: "Что Украина так медленно наступает??? Столько техники подбитой... Нас точно не освободят" - "Там же кожний день люди гинуть...стільки поранених...чого ти панікуєш?"

В бібліотеці: Мама привела сина-третьокласника, щоб вибрати казки для читання. Хлопчик любить читати книжки.Добре читає українською, а російською гірше. В школі дали завдання на літо: навчитись добре читати російською. Він довго вибирав собі книжки. Взяв дві: одну на російській мові, другу українською.

В реєстратурі поліклініки : "Нужен русский паспорт и СНИЛС. Как нет??? А что Вы делали все это время??? Без паспорта не приходите."

Знайомий: "Утром были бабахи. Аж настроение лучше стало!"

Сумніви, переживання, очікування... Всі живуть з різними настроями, з різними сподіваннями. Війна показала, чого вартий кожний з нас.

Одні відразу побігли служити окупантам. Вони не хочуть витрачати нові можливості, великі гроші, нести відповідальність за колаборацію.

Інші якийсь час пристосовувались і підлаштовуватися до нинішніх подій, вже звикли до такого життя, і тепер бояться знову щось змінювати.

Багато й тих, які думають, мріють, чекають, зціпивши зуби, ковтаючи сльози, моляться про звільнення, про деокупацію.

Війна - страшний час, постійний стрес, постійний вибір: що робити? як вчинити? Вибір і відповідальність індивідуальна...у кожного...як на суді Божому....

З вірою і надією до Перемоги!"