Терпець урвався. Частина третя

Чому посол України в Ізраїлі намагається посварити наші держави.

Початок - тут. Продовження - тут.

Політичний діяч

Євген Корнійчук двічі нардеп. Як це сталося? А ось як.

В Раду 5-го скликання він пройшов від «БЮТ», № 113 в списку. На час виборів: старший викладач Дипакадемії при МЗСУ, член УСДП (яку створив і очолив його тесть Василь Онопенко). Там став першим заступником голови Комітету з питань правової політики (з липня 2006 р.).  

У листопаді 2006-го на партійному з'їзді обрано головою УСДП, після того як лідера партії, колега Корнійчука з фракції БЮТ і водночас його ж тесть Василь Онопенко (пройшов у ВР під №4 списку БЮТ) обійняв посаду голови Верховного суду України 15 червня 2007 р. достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до ВР.

В зв’язку з викладеним питання, що я вже задав Корнійчуку:

- Як ви стали нардепом 5-го скликання від «БЮТ»? Як стали членом УСДП і чи було це пов’язано з родинними зв’язками з Онопенко?

- В чому була ваша робота на посту першого заступника голови Комітету з питань правової політики?

В Раду 6-го скликання він пройшов також від «БЮТ», № 10 в списку. На час виборів: старший викладач Дипакадемії при МЗСУ, член УСДП. Заступник голови «БЮТ» (з листопада 2007 р.). Член Комітету з питань правосуддя (з грудня 2007 р.).

З грудня 2007-го до березня 2010 р. Корнійчук був першим заступником міністра юстиції України Миколи Оніщука. Відповідно до наказу міністра, відповідав за взаємодію міністерства з Верховною Радою, Кабінетом міністрів та Секретаріатом президента, курирував Держдепартамент з питань виконання покарань, забезпечував подання інтересів держави в судах України та за кордоном, контролював діяльність низки структурних підрозділів Мін'юсту.

В зв’язку з цим чергові питання, що вже йому задані:

- Як ви стали нардепом 6-го скликання від «БЮТ», № 10 в списку?

- Як це пов’язано з батьком вашої дружини Василєм Онопєнком? А з групою Мєдвєдчука-Суркісов?

- В чому була ваша робота на посту заступника голови «БЮТ» (з листопада 2007), член комітету з питань правосуддя (з грудня 2007).

- Чому ви склали депутатські повноваження 23 травня 2008-го.

- З чого складалася ваша робота з квітня 2005-го, коли ви очолили київську міську організацію УСДП?

- Чи є тут зв'язок з Василем Онопенком?

- У листопаді 2006-го на партійному з'їзді вас обрали головою УСДП, після того як лідер партії, ваш колега по фракції БЮТ і одночасно ваш тесть Василь Онопенко  (під №4 списку БЮТ) обійняв посаду Голови Верховного Суду України. Чи не вбачаєте ви конфлікту інтересів?

- Ви прийняли УСДП від тестя Василя Онопенка, а передали Наталії Королевській (яка очолювала партію «Украіна Вперед!» і брат якої працював в уряді Москви). Це нормально?

- Які ваші відношення з Соціал-демократичною партією України (об'єднана), яка була створена в 1990-му під назвою Соціал-демократична партія України, сучасна назва - з 1996 року? Адже з  цією партією пов'язана діяльність Василя Онопенка, Леоніда Кравчука, Петра Порошенка, Віктора Медведчука, Михайла Папієва, Нестора Шуфрича.

Державний службовець

У грудні 2010 року Корнійчука затримали за звинуваченням у зловживанні службовими повноваженнями під час проведення держзакупівель. Він був взятий під варту і вийшов із Лук'янівського СІЗО 15 лютого 2011-го, коли ознайомився із матеріалами справи. 

За сукупністю звинувачень за ч. 3 ст. 365 (перевищення влади та посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) та ч. 3 ст. 366 Кримінального кодексу (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) йому загрожував до десяти років позбавлення волі.

У грудні 2011 р. справу стосовно колишнього першого заступника міністра юстиції закрито у зв'язку із застосуванням акту амністії. Сам Корнійчук охарактеризував рішення суду як "найкраще із того, що він міг отримати".

Після цього Корнійчук відсторонився від політики та передав свою партію УСДП (перейменовану потім на Україна-Вперед!) Наталії Королевській.

В грудні 2012 року балотувався по списку «Украина-Вперед!» (№31) в Раду VII скликання, але партія не пройшла   пятивідсотковий бар’єр.

11 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України ухвалив виправдувальний вирок у справі Євгена Корнійчука. Колегія суддів ВССУ відхилила касаційну скаргу на вирок Печерського райсуду.

У січні 2018 року Європейський суд з прав людини у справі "Korniychuk v. Ukraine (no. 10042/11)" прийняв бік Євгена Корнійчука, визнавши незаконним його арешт у грудні 2010 року, оскільки його було проведено без судового ордера. ЄСПЛ також зобов'язав Україну виплатити Корнійчуку 6,5 тисячі євро нематеріальних збитків.

P. S.

Василь Онопенко, ЛЮБЛЯЧИЙ ТЕСТЬ

Народився у селі Великі Крушлинці Вінницької області. У 1969 р. закінчив Львівський електротехнікум зв'язку, у 1975-му - Харківський юридичний інститут за спеціальністю правознавство. Кандидат юридичних наук (1994).

Кар'єра. 1969-1971 рр. - служба в армії; 1975-й – стажер Вінницького та Літинського районних народних судів.

1976-й – народний суддя, голова Літинського районного народного суду Вінницької області; 1981-1985 рр. – заступник голови Чернівецького обласного суду; 1985-1991 рр. – суддя цивільної колегії Верховного суду УРСР.

1991-й – заступник міністра юстиції України з питань законодавства. З листопада 1991 року по серпень 1995 року. - міністр юстиції у п'яти Кабмінах поспіль (у тому числі в урядах Леоніда Кучми, Юхима Звягільського, Євгена Марчука).

1998-2002 рр. - нардеп ІІІ скликання від СДПУ(о). Член фракції "об'єднаних есдеків" з травня до червня 1998-го, потім член групи Незалежні, член фракції Батьківщина Юлії Тимошенко. Голова підкомітету з питань законотворчості, систематизації законодавства України та погодження його з міжнародним правом комітету ВР з питань правової реформи.

2002-2006 рр.- депутат Ради IV скликання від Блоку Юлії Тимошенко, голова комітету ВР з питань правової політики.

З жовтня 2002-го по 2016 рік – суддя Верховного суду України.

З травня до жовтня 2006 року – нардеп V скликання від БЮТ, член комітету ВР з питань правосуддя. З вересня 2006-го – голова Верховного суду України.

У 1994-1995 pp. Онопенко очолював Партію прав людини. У 1996-1998 роках. Був головою Соціал-демократичної партії України.

1998-го, після розколу СДПУ на СДПУ(о), головою якої став Віктор Медведчук, та УСДП (Українську соціал-демократичну партію) очолив останню.

У 2006 році після призначення Онопенка головою Верховного суду головою УСДП став його зять Євген Корнійчук - на той момент керівник юридичної компанії Магістр та Партнери, нардеп-бютівець, а згодом – перший заступник міністра юстиції Миколи Оніщука (до березня 2010 року).

Восени 2011 року залишив посаду голови ЗСУ у зв'язку із закінченням терміну повноважень. Нині - старший партнер у юридичній фірмі "Онопенко та Партнери".

Робота на громадських засадах. З 2006 року – член Вищої ради юстиції за посадою. Член Ради з питань реформування судової системи України (з 2004 року). Член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (з 2005-го).

Наукова діяльність - автор понад 70 наукових праць, книги "Знаю як" (1998). Регалії - Заслужений юрист України (2005).

Сімейні узи - дружина Лариса Георгіївна (педагог), дочки Ірина та Лада, брат - Петро Онопенко, з лютого 2008 по січень 2011 рр. обіймав посаду заступника голови Держмитслужби України.

Микола Онищук, дбайливий керівник

Працював стажером-дослідником, молодшим, потім старшим науковцем, докторантом Інституту держави та права Академії наук України. Кандидат юридичних наук. Автор понад 40 наукових праць із питань правового регулювання економічних відносин. Володіє німецькою та англійською мовами. Заслужений адвокат України.

Оніщук – народний депутат України IV та V скликань. 2002-го, будучи членом Партії промисловців та підприємців України, прийшов до парламенту під №13 списку пропрезидентського блоку «За єдину Україну!». Потім у складі групи "промисловців та підприємців" входив до об'єднаних фракцій з Трудовою Україною, з НДП, до інших депутатських об'єднань. Був першим заступником голови комітету ВР із питань правової політики, уповноваженим представником фракції ПППУ. Неодноразово доводилося виступати членом тимчасових слідчих комісій. У тому числі, пов'язаних із гучними скандалами (наприклад, з розслідуванням обставин можливого фінансування російським олігархом Борисом Березовським, який втік з Москви до Лондона в 2004 році виборчої кампанії кандидата в президенти Віктора Ющенка). 2006 року Оніщук став народним депутатом від блоку «Наша Україна» (знов-таки пройшов під щасливим для нього списковим номером 13).

Політик також обіймає посади віце-президента Всесвітнього конгресу українських юристів та голови Київської міської організації Спілки юристів України. З лютого 2005 року – член ради Національного банку України.

З грудня 2007 до березня 2010 р. - міністр юстиції України.

Член президії партії "Наша Україна". З 2010 р. – президент Інституту правової політики.

Восени 2012 р. балотувався у народні депутати до Верховної Ради VII скликання від партії «Наша Україна» (№18 у списку), проте партія не подолала 5-відсотковий бар'єр.

Ректор Національної школи суддів.

З 7 серпня 2019 року - член Комісії з питань правової реформи.

Навесні 2007-го виявився єдиним із групи представників ПППУ у фракції «Наша Україна», хто засудив перехід лідера партії Анатолія Кінаха до уряду Віктора Януковича (на посаду міністра економіки) та відмовився поповнити лави правлячої антикризової коаліції.

Заслужений адвокат України. Нагороджений Орденом "За заслуги" І-ІІІ ступенів. Одружений, має трьох доньок.