Питання руба від Білого дому

Ну от і все: чекати закінчення війни не доводиться: або починаємо реформи просто зараз, або підтримка нашої країни й нашої війни згортається, Україна передбачувано програє все: війну, державність...

Партнери вирішили розпочати український план Маршала просто зараз. Чи приречений цей план на успіх? Ні. Нам дають шанс й лише від нас залежить чи ми здатні його реалізувати.

"УП" виклала листа, який Білий дім щойно надіслав очільникам України із чітким переліком реформ й термінами виконання плану. Не буде виконання – не буде грошей. План чіткий – по галузях й конкретних інституціях.

Загальне враження після першого прочитання не викликає захоплення. Багато загальних побажань в форматі "углубити й посилити". Все це ми вже бачили. Виникає підозра, що значною мірою текст укладений рідненькими грантоїдами, які раніше долучалися до реформи МВС з відомим результатом. Щодо власне Нацполу викликає запитання вимога змічнити службу внутрішньої безпеки та посилити її незалежність. Структура ця внутрішньовідомча й за визначенням не може бути незалежною. Але не це головне у вимогах партнерів, на утриманні яких ми перебуваємо.

З неприємних новин для пересічних українців: ціни на елктро- й газопостачання підстрибнуть. А ще нас спонукають проводити отой сумнівний "енергоперехід", значить тарифи зростуть революційно. Хоча доля самого енергопереходу навіть у розвинутих країнах викликає стурбованість...

А ще зміст вимог не викликає сумніву: виконаємо – будемо в НАТО.

Назагал, майже в кожному рядку – згадка про граничне посилення боротьби з корупцією. Скажімо, протягом півроку слід зміцнити Вищий антикорупційний суд із можливістю розгляду справ не колегіально, а одноосібно – через прогнозоване зростання кількості справ. Ну що тут не зрозумілого?...

Загальний настрій – фактичне керування ключовими інституціями силами західних інспекторів, членів наглядових рад й незчисленних громадських активістів. З останніми – найбільші сумніви щодо ефективності. Український громадський сектор у переважній більшості фіктивний. Здебільшого активність громадян в нашій бідній країні виникає за наявності грантової підтримки: ніхто з українців не бажає сплачувати внески чи спонсорувати утримання громадських організацій.

Майже в кожному рядку сенсаційного листа – вказівка на необхідність законодавчих змін. Фантазії не вистачає аби уявити як недолугі весільні фотографи зможуть протягом півтора року виконати цю силу силенну роботи.

Але найбільша небезпека – то саботаж. Кожному рядку цих поки що паперових реформ чинитиметься відчайдушний спротив на всіх владних сходинках. Бо очевидно, якщо все це запрацює як представляють собі американські та європейські розумники, розваляться всі корупційні схеми, на яких тримається існування нашої держави.

Напевно, українські очільники за звичкою спробують з усім погодитися, пообіцяти все зробити як слід, аби забути про обіцяне одразу після отримання грошей. Але цього разу напевно такого шансу їм не залишать: все виглядає доволі жорстко, конкретно, без приховування хто власне керуватиме реформами у цій державі. Кому ще не зрозуміло, пояснимо: ті хто платить ці страшні мільярди – той й керуватиме. І це добре, бо самі ми поки що не спроможні. А от коли й якщо всі процеси цивілізованого існування нашої костурбатої держави вдасться запустити, отоді заживем! Врешті-решт, українські емігранти зазвичай доволі успішно інтегруються у суспільство країни, до якої вони приїздять на все готове. А у власній державі, коли нам її як слід оформлять, точно зможемо господарювати.

Одним словом: в України з'явився шанс реалізувати ці кляті реформи, про які ми мріємо три десятиріччя, длубаючись в носі. Поки одні здобуватимуть перемогу в бою, інші мають зробити домашнє завдання від заокеанських вчителів в тилу. Якщо не зроблять – тоді й перемоги на фронті не вибороти, й права на незалежне існування не відстояти – все дуже просто.

Олег Єльцов, Українська правда