Час нового самостійного Уряду реформ

Цікаво спостерігати мовчання владних спікерів після наполегливої пропозиції Заходу розпочати давно обіцяні реформи.

Втомившись вислуховувати дурню в діапазоні від "корупція в Україні закінчилася, всі корупціонери виїхали" до "корупціонери в Україні не крадуть американські позики, крадуть лише українські кошти", західні союзники виставили конкретний календарний план дій.

Чи мають вони на це право?

Так, мають. Хоча б тому, що фінансують 2/3 українського бюджету.

Чи потрібний такий план дій саме зараз?

Так, потрібен. Бо корупція і мародерство тилових щурів є не меншою загрозою, ніж окупація орків.

Воювати в окопах між двома ворогами – вдвічі важче.

Чому мовчить у відповідь влада?

Бо у неї шок після показової екзекуції слуг народу по відновленню відкритих декларацій. І це ж владу заганяють лише в норми підзвітності, що діяли до 2019 року! А як же жити, якщо треба йти далі?

Що не можна робити?

Не можна знову намагатися сачконути в стилі віце-спікера, який заговорив про "тестування президентської республіки".

Розчарування союзників все сильніше, а імідж корумпованої України грає на руку проросійським опонентам західного антипутінського Альянсу.

Що робити?

Очевидно, що із такою радикальною зміною поведінки нинішня влада не в стані впоратися.

Але й проводити вибори під час смертельної битви на фронті – нем ожна.

Тому вважаю єдиним виходом зміну виконавчої влади. Повірити, що Кабмін Шмигаля, цього зайця в овечій шкурі на чолі овець в заячих шкірках, на щось здатна – не може напевно ніхто.

Отже, Президент має продовжити керувати військовою і зовнішньою політикою.

Одночасно він має припинити ручне керування Кабміном зі свого Офісу і відновити роботу нового самостійного Уряду реформ.

Як це і передбачено Конституцією.

Є політика левів. Є політика лисиць. Але ніколи не була ефективною політика страусів, які засунули голову в асфальт і слухають кротів.

Юрій ЛУЦЕНКО