Сум, образа і провина. Як вберегти стосунки на відстані попри суперечки

Попри технології та можливості говорити з будь-якої точки світу, розлука все одно вносить корективи у спілкування.

Туга за домом, сум за партнером та друзями, втома, відстань можуть "підняти" старі образи чи породити відчуття провини. 

Про те, як розібратися з цими емоціями, виокремити їх та не розсваритися, ми поговорили з:

• сімейною психотерапевткою Інною Гарбуз;
• психологинею Іриною Юськовою;
• психологом Романом Зіненком.

Стосунки на відстані – випробування для пари. 

"Рядки пісні "Кохання у телефоні приречене недовго прожити" чітко описує стосунки на відстані. Бо люди мають здатність відвикати – така наша психіка.

Тому стосунки на відстані – це дуже індивідуально-інтимний варіант, бо в кожної пари вони будуть відбуватися по-різному. Залежить від багатьох обставин: рівня довіри, кредиту довіри одне до одного, себецінності та впевненості в собі", – зазначає психолог Роман Зіненко.

Таке розставання є стресом: в обох партнерів змінюються звички, пріоритети, режим дня тощо. У кожного з пари окремо відбувається адаптація, тобто пристосування до нових умов.

В цей час партнери можуть віддалятися один від одного, сумувати, злитися та ображатися один на одного та на відстань, або – відчувати провину. Трохи згодом – приходить усвідомлення, що життя і стосунки змінились.

Може складатися враження, що в кожного тепер своє життя, тривожитиме самотність та страх, що партнер звикне жити без вас.

Ще одним стрес-фактором є невизначеність тривалості розставання.

"Для людини важливо знати, що вона від’їжджає на конкретний період. Тобто мати "світло в кінці тунелю".

В українських реаліях війни ніхто не може сказати, коли він чи вона повернеться у додому. І це чи не найбільший стрес, спричинений невідомістю", – додає Роман. 

Найчастіше в розлуці людина відчуває сум, спричинений відсутністю партнера, певною нестабільністю, тугою за домом та особистими переживаннями.

Що відчуває людина під час розлуки

Психотерапевтка Інна Гарбуз зазначає, що інколи сум варто просто розділити з партнером.

"Часом достатньо сказати партнеру: мені потрібно, щоб ти мене  послухала, або – проявила співчуття. Тобто жодних дій чи порад – просто побудь поруч.

Бо іноді люди можуть реагувати злістю на розмови про сум. За нею стоїть їхня безпорадність: близькій людині погано через те, що мене зараз немає поруч. Або відсторонюються – припини нити, давай зупинимо цю розмову. Не тому, що їм байдуже, а тому, що вони просто не знають, як реагувати", – пояснює психотерапевтка.

Ірина Юськова радить запитати себе про причину суму та про які потреби він сигналізує.

"Сум і смуток – це нормально, природно, тому що нам всім важко. Але треба чесно признатися, за чим саме я сумую. Не комплексно за людиною, а роздробити на складові. За його обіймами, за його словами, за нашими спільними якимось процесам, що ми разом робили. Чи просто я втомилася і хочу на ручки або щоб хтось за мене прийняв якесь рішення", – розказує психологиня Ірина Юськова. 

Вона додає, що відстань показує усі нездорові моделі поведінки. Тому не так боляче перебувати далеко один від одного, як дивитися правді в вічі та зрозуміти, що все не здорово в парі.

"Наприклад, відчуваю, що зі мною все в порядку, коли партнер поруч. А коли його немає – починаю сумувати, сумніватися в собі, ревнувати тощо. 

Тож тут треба знайти спосіб підняти свою самооцінку підняти не через партнера. А ще – зізнатися собі, що самооцінка не ок", – зазначає психологиня.

На відстані, коли партнер не отримує підтримки та має опори на себе та самооцінку, починають виринати старі та "оновлені" образи або відчуття провини.

 Образи

"Образа – це комплексне почуття, часто з елементами злості. Вона сигналізує про незадовільнену потребу", – каже Інна Гарбуз. 

Люди з різним життєвим досвідом та темпераментом можуть свою образу висловлювати по-різному. Хтось буде, наприклад, робити незадоволене обличчя і демонструвати партнеру:  "Ти мене образив". Але дехто ніяк її не показуватиме, і це ще гірше. Бо інша людина бачить, що щось не так, але не може нічого зробити. 

"Тож коли людина починає звинувачувати когось в чомусь, в перекладі з психологічної на людську це означає "оціни який я класний і як я багато роблю для сім'ї чи для наших стосунків. І я хочу, щоб ти це побачив чи похвалив". Тобто це про нереалізовані потреби," – каже Ірина. 

Наприклад, чоловік не хвалить жінку, що вона молодець, бо зараз заробляє гроші чи все робить сама, бо для нього це очевидно. А для неї важливо почути це.

Тож психологічно здорова людина прийде і скаже: "Я так втомилась! Мені так важливо почути, що ти це цінуєш". 

Але зазвичай люди не вміють говорити прямо. Тому починаються різні маніпуляції. Мовляв, як ти не розумієш, то я нічого не буду пояснювати. 

Якщо партнери можуть розпізнати ці "сигнали", то можуть і зупинити потік образ. Треба знайти сміливість запитати партнера: "Що ти робиш? Навіщо ти це кажеш? Я бачу, що ти маніпулюєш. Мені не подобається, що ти проявляєш до мене пасивну агресію".

Тобто якщо ви можете її розпізнати – розкривайте її. Наприклад, можна сказати: "Я бачу, що ти злишся, але діло не в мені. Ти злишся на війну, на відстань між нами чи на певні обставини, які ми зараз подолати не можемо. Мені не приємно, що ти виплескуєш це на мене. Не роби цього". І дати трошки часу подумати, усвідомити та признати. 

Психотерапевтка Інна Гарбуз радить після сварки, коли злість і агресія заспокояться, запитати себе: "Чого я ображаюсь?". І зробити висновки для себе.

Вона також зауважує, що більшість сварок через образу лишаються нерозв'язаними.

"Частіше за все, коли знову наступає примирення, партнери не говорять про сварку – типу проїхали, вже все ж добре, не будемо про це говорити, нащо це підіймати цю тему знову.

Але при тому образа та не висловлена, не задоволена потреба лишається. Вона не зникне – буде накопичуватися поки знову не вибухне. Саме так потрохи і руйнуються стосунки", – пояснює Інна. 

Провина

Люди на відстані можуть відчувати провину через незліченну кількість факторів. Наприклад, один з партнерів може "гризти" себе через те, що перебуває у безпечному місці чи живе звичним життям. Або – через безпорадність до ситуації, до того, що відпустив партнера за кордон абощо. 

"Українцям простіше, знайоміше, природніше якоюсь мірою скотитися в провину, ніж взяти на себе відповідальність. Оскільки переважна більшість населення – емоційно діти. А дитина, що, ну поставлять в куточок, тому я краще буду відчувати провину, я ж такий поганий. Звідки ми це беремо? Зазвичай з виховання і школа, вони так оцінюють не вчинок, а людину", – пояснює Ірина Юськова. 

Вона додає, що церква, культурні інституції, сім'я, фільми, література – усі вони апелюють до почуття провини. Щонайменше кіно та книги про здорові стосунки ніколи не матимуть продажів. Через це люди звикають себе картати почуттям провини змалечку. А у стосунках на відстані це "підсвічується", бо людина покидає звичну зону комфорту.

"Провина – це в першу чергу скрупульозне ставлення до себе. 

Бо провина – це помилка, я щось зробив не так. Людині може подобатись копатися в собі, тому що себе тоді можна і жаліти, і сварити, влаштовувати емоційні гойдалки", – зазначає психолог Роман Зізненко.

Найчастіше відчуття провини, а також прояви нервозних станів люди намагаються чимось "заглушити" – від алкоголізму до трудоголізму. Але такі втечі носять короткотривалий ефект, бо під час відпочинку або сну мозок знову і знову починає аналізувати ситуацію або проблему.

Тому перш за все, треба визнати, що є відчуття провини і віднайти її першоджерело. Найкраще обговорити з партнером, бо сприйняття ситуацій у кожної людини своє. Не варто посипати голову попелом у випадку, де можна перепросити.

"Провина і вибачення завжди йдуть поруч. Одразу зазначу, що вибачатися – дуже вразливо, це не всі можуть зробити", – пояснює Інна Гарбуз.

Вона додає, що через це також руйнуються стосунки. Людям притаманно робити висновки у своїй голові, заплутуючи та надумуючи ситуації. Тоді все затягується у складний клубок образ та провини, розплутати який під силу лише за допомогою психолога. 

Як зберегти стосунки на відстані

На думку психологів, зберегти стосунки можна лише за умови постійного щирого спілкування та обговорення почуттів й відчуттів.

Говорити з партнером варто про все: про своє задоволення, незадоволення, переживання, страхи, почуття, любов, злість, заздрість, образу тощо.

"Придумайте спільні ритуали, які ви могли дотримуватись їх на відстані. А коли зустрінетеся, перенесете в реальне життя так само. 

Мені важливо рефлексувати в день зі своїм чоловіком. Коли ми разом - гуляємо, розказуємо, в кого, як день пройшов. Коли на відстані, гуляємо нарізно, але телефоном рефлексуємо день. Це імітація, що ми гуляємо разом", – радить психологиня Ірина. 

Але крім мінусів, у такого формату вимушеної близькості є й плюси.

"Коли відносини будуються на відстані, то люди мають менше повсякденних побутових дотиків один до одного. Тобто зникають списки продуктів та перелік обов'язків. Завдяки цьому можна спробувати відновити певну романтику, згадати перші побачення", – додає Інна.

Ірина теж запевняє, що за певних зусиль обох партнерів відстань може перерости в щось класне. Наприклад, якщо продовжувати власний розвиток, а не "тонути" в негативних емоціях чи очікуванні.

"За можливості, віднестись до стосунків на відстані як до шансу на розвиток. Тобто бути не просто двома роз'єднаними половинками, але й зайнятися собою та якимось своїми інтересами; зробити те, на що зазвичай в парі не вистачало часу", – радить фахівчиня.

Вона також радить тримати фокус на тому, заради чого ви це робите. Наприклад, якщо це спільне рішення, щоб жінка була в безпечному місті, а чоловік виконував свій обов’язок. 

Варто пам'ятати, що ні ви, ні ваш партнер не обирали стосунки на відстані. Причиною цьому є війна.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя