Журнал Time: маленька неправда породжує велику недовіру

Через три доби, відколи вийшла ця резонансна публікація, набрав у Google «стаття time» і отримав  30 700 000 результатів! Число достатньо вражає, щоб виникла підозра – щось тут не так.

Отож, журналіст Саймон Шустер пише про Зеленського, війну та корупцію. Дуже насторожують ознаки тенденційності у тексті. Він здатен навіяти безнадію і навіть розпач. На жаль, помітити це здатен лише фаховий журналіст. Тому спробуємо візуалізувати ситуацію. Ось промовисте фото, яким проілюстровано статтю.

Гляньте на вираз обличчя президента Зеленського. Таке враження, наче щойно у нього відібрали найдорожче, що усі титанічні зусилля нагромадити ресурс для перемоги над агресором пропали надаремно. Для переконливості цього висновку збільшимо фрагмент фото.

Камера зафіксувала момент зустрічі Володимира Зеленського з лідерами Конгресу в Капітолії США 21 вересня цього року. Вона широко висвітлювалася. Та чомусь із величезної маси ілюстративного матеріалу журнал вибрав саме цю миттєвість розпачу. Для порівняння пропонуємо іншу ілюстрацію з цього ж ряду. Між ними кілька секунд дистанції у часі. Але Зеленський тут зовсім інший. Впевнений, зосереджений і навіть злегка хитруватий. Такий, яким його звикли бачити.

А тепер фрагмент самого спілкування у Капітолії. Тут президент України у доброму настрої, щиро усміхається. І так не схожий на того похмурого, що його побачили читачі журналу Time.

І ще не про зміст статті. А про миттєве масове реагування на нього. Десятки мільйонів згадок в Інтернеті ледь не одразу після публікації? Так не буває! З власного досвіду знаю, скільки часу займає процес аналітики та аргументований виклад висновків. Зовсім інша справа, якщо хтось попередить завчасно про об’єкт аналізу. Тоді прореагувати наперед заготованим текстом на вже доконаний факт можна практично одразу.

Ще з мішка соціальних мереж враз вилізло аж ніяк не одне шило. Мільйони! Так теж не буває. Зазвичай починається з кількох коментарів на які відгукуються інші користувачі й так наростає снігова куля. А тут усе нагадує миттєвий вибух. Врешті стиль коментування. Якщо бачите сарказм, гіперболізацію, риторичні запитання, будьте певні – це застосовано маніпулятивні технології. А їх методику добре освоїли на спеціально створених для діяльності у соцмережах структурах. Їх називають бото-фермами або фабриками тролів.

Тепер про текст статті. Саймон Шустер раз по раз цитує якихось неназваних людей з оточення Зеленського. Складається враження, що тих анонімних базікал кілька десятків. Але ж близьке оточення президента становить собою вузьке коли посвячених. Ці ніколи б не видадуть журналістпам компромату на свого шефа. А решта клеркобратії за визначенням не може мати такої інформації, яка наведена у статті.

Ось цитата від одного з таких неназваних: «У нас закінчилися варіанти. Ми не перемагаємо. Але спробуйте йому це сказати». Тут Зеленський постає самодуром, хоча відомо, що це не так. Він схильний прислухатися до людей, сприймає навіть почуте від телеоператора. Бо характер такий, а характеру не можуть змінити жодні обставини.

Врешті, який чиновник наважиться казати таке, за що його покарають, коли вичислять? Був один такий відважний. Називався Олексій Арестович. Де він зараз? Пішов у YouTube. Тепер сам мріє стати президентом.

Ще цікавий збіг. Стаття чомусь побачила світ саме у найбільш критичний момент протиріч між Білим домом і Конгресом з приводу того, чи виділяти допомогу Україні й Ізраїлю в одному пакеті. Хоч ж від часу описаного візиту Зеленського у Вашингтон минуло 40 днів. До моторошності симптоматичне число…

Не полишає думка, що ця публікація аж надто вигідна недругам Зеленського. З російським ворогами включно. Тут очікую звинувачень у конспірології. Мовляв, не можуть кремлівські правителі давати завдання американським журналам. По-перше, спецслужби знають, як домогтися свого так, щоб ніхто й не здогадався. А по-друге, усі редакції наголошують, що можуть не поділяти думку автора.

Отож, хто такий Саймон Шустер. Народився у Москві. Згодом з сім’єю емігрував у США. У 2006 році повернувся до Москви і працював журналістом. Те, що йому згодом заборонили в’їзд до Росії, дня мене не аргумент. Так часом роблять з метою щось приховати. Зате в Україні торік Саймон Шустер відкрито отримав орден «За заслуги».

Розумію, комусь може не сподобатися те, що пишу. Тоді гляньте, що кажуть інші: https://detector.media/infospace/article/218809/2023-11-01-stattya-zhurnalu-time-pro-ukrainu-manipulyatyvna/. Для тих, кому не захочеться шукати першоджерело, розповім. Журналіст Юрій Лукінов дав своїй публікації такий заголовок: «Стаття журналу «Time» про Україну – маніпулятивна». І, аргументуючи свої твердження, запитує читачів: «Вам це не нагадує російські пропагандистські наративи? Очевидно, що Шустер належить до тих журналістів, які дивилися на Україну російськими очима».

Цієї весни кілька іноземних розвідок попередили, що російські спецслужби підготували потужну ідеологічну диверсію проти України. Основні теми – бездарність політичного керівництва, конфлікт між ним і вищим військовим командуванням, корупція, безперспективність подальшого опору й необхідність укладення миру. Все, фінал, три крапки…

Але ні, зачекайте. Забув покритикувати Володимира Зеленського. Це ж зараз так модно. Пане Президенте, якщо наступного разу будете роздавати ордени, то думай-те!

Станіслав Камінський.