Вже без Пушкіна: у Запоріжжі пам'ятник російському поету демонтували за два рази

Переглядів: 428

3 листопада 2023 15:32

Вже без Пушкіна: у Запоріжжі памятник російському поету демонтували за два рази фото

Спочатку з пам“ятника Пушкіну прибрали барел’єф, а днями демонтували і весь монумент.

У Запоріжжі триває демонтаж пам'ятників, пов'язаних з росією. Запорізька міська рада підготувала перелік монументів, що містять символіку російської імперської політики, а отже підлягають демонтажу.

В переліку - і відомі пам'ятники. Крім пам'ятника російському поету Пушкіну, здемонують також пам’ятник Михайлу Глінці, який встановлений біля Запорізької обласної філармонії. Концертний зал філармонії, нагадаю, носить ім’я російського композитора. Підставою для демонтажу у міській раді назвали "прославляння російської імперської політики", а як приклад наводять оперу Глінки "Життя за царя".

Також планують знести пам’ятник Йосипу Гладкому біля спорткомплексу ЗНУ. Він був наказним отаманом та керівником козацького формування російської імперії.

Ще один об'єкт для демонтажу - меморіальна дошка на території заводу "Запоріжкабель" Проскурову, який був заступником наркома оборони срср.
 

Пам’ятник Пушкіну площі перед Центральним РАГСом було встановлено у 1999 році, до 200-річчя зі дня народження. Тоді багато запоріжців висловлювали своє незадоволення цією скульптурною композицією, деякі навіть відверто називали його “пам’ятником фалосу”.

Першим кілька місяців тому з пам’ятника прибрали барел’єф поета, його можна побачити у Музеї архітектури Запоріжжя. А днями комунальники демонтували і постамент. Тепер про колишній пам’ятник нагадує лише пісок, на якому він стояв.
 

Нагадаємо, що площу, яку раніше носила ім'я Пушкіна, перейменували на майдан вченого Володимира Вернадського.

Перейменування, я б сказала, спірне. Хоча б тому, що вчений не мав ніякого відношення до Запоріжжя. Площу поруч з центральним проспектом можна було б назвати ім’ям людини, яка пов’язана з нашим містом. А ще, як зазначається у Вікіпедії, Володимир Вернадський “не сприймав ідей відокремлення України від Росії». І називати під час повномасштабної війни з росією площу на його честь — це просто блюзнірство!

До того ж його життя було пов’язано не тільки з Україною, а й з Росією також. Народився 28 лютого [12 березня] 1863, Санкт-Петербург, Російська імперія, помер 6 січня 1945, Москва, Російська РФСР, СРСР.

Володимир Вернадський - один із засновників Української академії наук, її дійсний член (від 1918) та перший голова-президент (від 01.01.1919 до 31.12.1921). При цьому був академіком Імператорської Академії наук (від 1909 року) та професором Московського університету (від 1898).

Український науковець та філософ. Природознавець, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм.

Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Організатор та директор Радієвого інституту (1922—1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського Російської Академії Наук).

Почесний член багатьох академій (Паризької, Чеської, низки інших) та наукових товариств.

Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.

Ставлення Вернадського до «українського питання» було суперечливим. З одного боку, він визнавав необхідність розвитку української мови, культури, освіти, вимагав визнання наявності окремого українського народу, що йшло всупереч із позицією владної верхівки Російської імперії.

З іншого боку, Вернадський не сприймав ідей відокремлення України від Росії, заперечував проти швидкої українізації, запровадженої Центральною Радою, спочатку розглядав Українську академію наук як регіональне відділення Петербурзької АН (хоча потім перейшов на позицію незалежності УАН).

Перед смертю науковець передав до Академії наук України свої спогади, в яких зазначав: «Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук…».

 




Схожі новини: