Синдром неспокійних ніг, хронічної втоми та ще 5, про які варто дізнатися

Синдром – це не захворювання, але це група симптомів, які належать до певних захворювань.

Так, наприклад, геморагічний синдром може бути пов’язаний з цирозом печінки, гемофілією, хворобою Верльгофа, цингою.

Є дуже серйозні синдроми, які можуть загрожувати життю та потребують дуже серйозного лікування, наприклад, вже згаданий геморагічний синдром або синдром Кушинга.

А є такі, які дозволяють жити звичайним життям

Ми відібрали сім, про які вам точно варто дізнатися.

В них нам допоможе розібратись:

• невролог Олександра Щебет,
• ендокринолог Марія Черенько.

Синдром неспокійних ніг

Вперше медичний опис цього стану з'явився ще у 1672 році.

Цей синдром проявляється тим, що у людини виникає сильне бажання рухати ногами. Це бажання виникає через неприємні відчуття в ногах, які полегшуються завдяки руху.

Найчастіше ці відчуття виникають ввечері або вночі, коли людина лягає та намагається розслабитись.

Часто цей синдром вперше проявляє себе в дитинстві та може погіршуватись з роками, впливати на сон та повсякденне життя.

Серед симптомів синдрому:

неприємні відчуття в ногах, які виникають під час відпочинку, коли ви нарешті присіли прилягли після виснажливого дня;

відчуття полегшуються, коли ви рухаєте ногами: витягуєте їх, пересмикуєте або просто пройдетесь; 

посмикування ніг вночі. 

Цей синдром може впливати й на руки, але такі випадки трапляються не так часто.

Неприємні відчуття, про які згадувалося вище, описують дуже по-різному.

Хтось каже про свербіж, хтось про відчуття потягування, хтось порівнює це з відчуттям електричного струму, але іноді цей стан навіть важко описати.

Іноді ці симптоми погіршуються настільки, що люди жаліються на неможливість заснути. 

За даними США, цей синдром має 5-10% дорослого населення.

Чи можна полегшити цей стан та як?

Як стверджує невролог Олександра Щебет, якщо цей синдром є вторинним (тобто спричиненим якимись хворобами чи факторами) – то важливо скоригувати цей стан.

"Наприклад, при дефіциті заліза – коригуємо анемію. 

Периферична нейропатія внаслідок діабету – коригуємо глюкозу крові та призначаємо лікування симптоматичне. 

Як правило, якщо це первинний діагноз, тобто самостійне захворювання, препарати для полегшення стану призначаються на постійний прийом. 

Єдиного протоколу немає, застосовуються в основному препарати офф-лейбл, тобто ліки, які схвалені для інших хвороб, але в окремих випадках можуть призначатись і під час станів, для яких вони не випробовувались, але лікар припускає, що вони все одно можуть мати ефект", – пояснює Щебет. 

Синдром хронічної втоми

Перші описи симптомів, які б нагадували синдром хронічної втоми, з'явились ще 200 років тому.

Центр з контролю та профілактики захворювань США визнав цей синдром серйозним захворювання в червні 2006 року і запустив кампанію, яка мала підвищити усвідомленість людей щодо синдрому.

Знову ж таки за даними США, на цей синдром страждає приблизно 1 мільйон американців й приблизно 17 мільйонів людей у світі страждає на синдром. 

Його діагностують тоді, коли пацієнт шість місяців поспіль жаліється на сильну втому, яку не можна пояснити жодним медичним станом.

Втома погіршується через фізичне та ментальне навантаження, але не минає після відпочинку.

Серед інших характерних симптомів:

людина не відновлюється після сну;

має проблеми з концентрацією, пам'яттю та увагою;

має запаморочення, які погіршуються, якщо людина з положення лежачи встає або сідає. 

Як стверджує ендокринолог Марія Черенько, іноді стан хронічної втоми пояснюється порушенням роботи щитоподібної залози або нестачею вітаміну Д. 

Є також припущення, що хронічну втому можуть викликати:

Вірусні інфекції. Багато людей жаліється на появу хронічної втоми саме після перенесення вірусної інфекції. Під підозрою – вірус Епштейна-Барра, але поки чіткого зв'язку наука ще не виявила. 

Проблеми з імунною системою. Дослідження показали, що імунна система людей, які мають синдром хронічної втоми, має певні відхилення від норм, наприклад ознаки аутоімунних процесів. 

Але поки не відомо, чи цих відхилень вже достатньо, щоб запустити захворювання. 

Гормональний дисбаланс. В крові пацієнтів з синдромом хронічної втоми помічали патологічні показники гормонів, які виробляють гіпоталамус, гіпофіз та наднирники.

Але наскільки значущими є ці патологічні показники для розвитку синдрому достеменно невідомо.

Фізична або емоційна травма. Деякі люди вказують на те, що почали помічати симптоми хронічної втоми незабаром після сильного емоційного стресу, травми або хірургічного втручання.

Проте науковці припускають, що тригером для початку захворювання може бути комбінація декількох факторів.

Синдром Котара або синдром ходячого мерця

Уявіть собі чоловіка років 65. Він був вчителем, але вийшов на пенсію.

В родині у нього не було психічних захворювань. З особливостей – 30-річна залежність від куріння.

Звичайна людина, яка одного дня почала себе незвично поводити.

Все почалося з поганого настрою вранці, підвищеної тривожності, поганого апетиту та сну. Неприємні речі, з якими всі ми зустрічались на якомусь етапі життя.

Надалі стан чоловіка погіршується і він починає казати, що його органи більше не працюють, а мозок – перестав функціонувати.

Ще каже, що будинок, де він живе – скоро завалиться.

Потім ексвчитель намагається повіситись, але його вдається врятувати. У передсмертній записці пише, що боїться розповсюдити смертельну інфекцію іншим жителям села, де живе. І що вони через цю інфекцію можуть страждати на рак.

Чоловік намагається вкоротити собі віку ще двічі й в результаті його госпіталізують до психіатричної лікарні.

Це реальний випадок діагностованого синдрому Котара, який описали в Journal of Neuroscience in Rural Practice.

Суть цього психічного розладу полягає в тому, що людина вірить, що вона мертва, або в її тілі немає крові, або органів.

Одним з найяскравішим симптомів є так зване нігілістичне марення, коли людина вірить, що світ зруйновано чи його тіла взагалі не існує.

"Якщо хтось з лікарів таке бачив – ніколи не забуде. 

Те, як людина з синдромом бачить світ, схоже на опис картин Босха вперемішку з роботами Далі", – розповідає невролог Олександра Щебет. 

Синдром був описаний французьким неврологом Жулем Котаром у 1880 році.

Критичним для лікування синдрому, є розуміння, який саме неврологічний стан цей синдром провокує.

А провокувати цей синдром може купа інших станів та захворювань:

• розсіяний склероз;
• хвороба Паркінсона;
• травми мозку;
• шизофренія;
• пухлина тім'яної частки мозку тощо.

"Пацієнтів переводять до ремісії за допомогою нейролептиків та антипсихотичних препаратів, проте не завжди успішно", – каже Щебет.

Як стверджує Олександра Щебет, цей синдром не можна назвати дуже рідкісним.

"Він являється основним проявом психічних розладів типу шизофренії та психозів", – пояснює вона. 

Синдром сплячої красуні або синдром Клейна-Левіна

Красива назва, проте нічого красивого в цьому синдромі немає. 

Вперше синдром описали у 1815 році.

Це дуже рідкісний синдром, який частіше спостерігається у дорослих чоловіків і проявляється епізодами тривалого сну, які періодично повторюються. 

Частота випадків – 1 на мільйон. 

Також люди зазначають про змінені стани свідомості під час бадьорості. 

Людина відчуває себе ніби у тумані, зазначають вчені Стенфордського університету.

 Але, звичайно, синдром спостерігається й у жінок.

Наприклад, такий випадок був описаний у 43-річної домогосподарки. 

За розповідями її чоловіка, вона спала інколи по 20-22 години, а бажання спати було таким сильним, що одного разу жінку знайшли сплячою на підлозі ванної кімнати.

Їй було вкрай важко підводитись зранку,  якщо ж вона не спала, то була вкрай дратівливою і навіть проявляла агресію, якщо їй заважали заснути.

Також жінка була апатичною, не хотіла ні з ким спілкуватись, дикція була нечіткою. 

Все почалося, коли їй було 27 років, після народження другої дитини.

Загалом хвороба тривала 16 років, перш ніж її змогли діагностувати.

Зазвичай синдром Клейна-Левіна виникає у молодому віці, й вчені фіксували випадки, коли він повністю зникає після досягнення людиною зрілого віку. 

Науковці розглядають як причини синдрому вірусні та аутоімунні захворювання. Не виключають також і генетичні причини.

Наприклад, через два роки після того, як в адвоката Дені Фарбера розвинулось це захворювання, його молодша сестра Аріель теж почала переживати епізоди тривалого сну.

"Разом ми з моєю сестрою пережили 40 епізодів протягом 10 років", – розповідає Фарбер.

Це перший зафіксований випадок, коли синдром діагностували у брата та сестри. 

Наразі причини синдрому вивчаються, так само як і методи боротьби з ним.

"Препаратів, які стовідсотково ефективні, немає. 

Використовують в основному групу психостимуляторів, щоб "збадьорити", або антидепресанти. 

Насправді навіть і доказова література дає мало даних, оскільки захворювання вкрай рідкісне і навіть неможливо провести адекватні клінічні дослідження", – додає Олександра Щебет.

Синдром чужої руки

У 1908 році до німецького невролога та психіатра Курта Гольдштайна звернулась жінка.

Жінка перенесла інсульт, який вплинув на рухливість лівої частини її тіла.

Хоча потім ліва частина тіла відновилась, ліва рука поводила себе так, ніби їй не належала – хапала якийсь предмет, а жінка не могла змусити її його відпустити; рука сама поправляла її волосся чи чіпала обличчя.

Треба було докласти багато зусиль, щоб кінцівка виконувала саме те, чого бажала жінка.

І навіть якщо це вдавалось, контрольовані дії були повільніші та менш впевнені.

Синдром чужої руки – це суто неврологічне захворювання, яке не має психіатричного компоненту.

Це дуже рідкісне захворювання: лише декілька випадків зафіксовано в медичній літературі. 

Олександра Щебет каже, що цей синдром є вторинним – виникає або після інсульту, або після травм, тобто коли є органічне ураження певних зон мозку.

"Лікується синдром симптоматично, за допомогою психотропних препаратів", – каже вона. 

Синдром Аліси в Дивокраї

Його діагностували ще у 1950-х роках. 

До лікаря тоді звернувся 30-річний чоловік зі скаргою на сильний пульсуючий головний біль в лівій частині голови, який виникав раз на тиждень та міг тривати до 24 годин.

Також він помітив, що за 30 хвилин до початку болю, предмети, що оточували його, ставали більшими, ніж зазвичай, а його власні пальці – меншими.

У молодого пацієнта був синдром Аліси в Дивокраї – стан, коли людина деформовано сприймає розміри власного тіла та світу навколо.

Олександра Щебет стверджує, що цей синдром може бути й неврологічним, і психіатричним. 

На цей синдром страждає приблизно 10-20% популяції.

"Так може проявлятись мігрень. Але іноді так проявляється і шизофренія", – каже вона.

Хоча неправильне сприйняття розмірів власного тіла – один з найбільш розповсюджених симптомів, іноді люди можуть мати галюцинації та хибне сприйняття часу – їм може здаватись, що час або повзе як равлик, або несеться занадто швидко. 

Також на цей синдром можуть скаржитись ті, хто має епілепсію чи пережив мозкову травму.

На жаль, специфічного лікування цього синдрому немає.

Але дуже важливо полегшувати ту хворобу, яка провокує синдром.

Синдром Хікікоморі

Цей синдром проявляється важкою соціальною фобією.

Його часто діагностують серед молодих дорослих людей.

Вперше його діагностували в Японії на початку 1990-х років.

Серед основних проявів:

людина більшу частину часу проводить вдома;

втрачає інтерес в роботі чи навчанні та інших повсякденних справах. 

Синдром діагностують, якщо така соціальна відчуженість триває понад 6 місяців.

Серед найчастіших ментальних патологій, які спричинюють цей синдром, лікарі виокремлюють особистісний розлад уникання. Це один з типів тривожних розладів особистості. 

Але також цей синдром може провокувати депресія та шизоїдні розлади особистості.

Дослідження показали, що приблизно 1% дорослих людей в Японії мають синдром Хікікоморі. 

Спочатку вважалось, що це суто японська ментальна проблема, проте цей синдром вже діагностували й в інших країнах, серед яких Гонконг, Китай, Іспанія, Індія, Південна Корея та США. 

Дуже важливо зрозуміти, який саме стан спричинює синдром, адже від цього залежить і лікування.

Пацієнти з синдромом проходять психотерапію. 

***

Це лише невелика частка дивних станів, з якими зустрічаються люди.

Синдроми потребують подальшого вивчення.

Наразі вчені активно намагаються зрозуміти, як допомогти людям з синдромом хронічної втоми.

Рідкісність синдрому Сплячої красуні заважає проводити якісні клінічні дослідження, проте це захворювання намагаються дослідити науковці Центру нарколепсії Стенфордського університету.  

Про інші цікаві синдроми та стани розповімо в подальших матеріалах.

Наталія Бушковська, УП.Життя