Плюс-мінус п’ять мільйонів: як маніпуляції довкола кількості жертв Голодомору шкодять Україні?

Чотири, сім і навіть десять мільйонів. Кількість загиблих під час Голодомору 1932-1933 років за різними підрахунками має великий розкид цифр. 

Досудове розслідування СБУ в кримінальному провадженні за фактом організації штучного голоду спирається на дані Миколи Герасименка і оперує цифрою в 10 з половиною мільйонів жертв. Натомість нове керівництво Музею Голодомору, на базі якого ці дослідження Герасименком проводилось, цю цифру заперечує.

На чому ґрунтуються ці обчислення, у який спосіб деякі з них можуть нашкодити вивченню важливої для України теми в міжнародному науковому світі, та врешті - скільки ж насправді загинуло людей від голоду? Своїми дослідженнями і думками поділились кандидат історичних наук, доцент Олександр Салтан, демограф з Університету Північної Кароліни у США Олег Воловина та докторка, доцентка Університету Кеннесо в штаті Джорджія Крістіна Гук.

Степан Сосновий та перші підрахунки  

8 листопада 1942 року. Вже понад рік Харків живе під окупацією німців. У щоденному номері місцевої окупаційної газети "Нова Україна" виходить стаття фахового агронома-економіста Степана Соснового "Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках". 

Це не перша згадка у періодиці того року про трагедію, яку доводилось замовчувати протягом майже десяти років, аж поки Червона армія тимчасово не була витиснута Вермахтом з України. Та саме Сосновий, крім опису жахливих картин сіл, які перетворились на цвинтарі, та божевілля, в якому люди починали їсти один одного, вперше подає і науково обґрунтовує кількість жертв, причини та механізми створення штучного голоду. Крім цього, він напряму звинувачує в його організації "диктатора", "кровожерного пса Сталіна з його большевицькою наволоччю". 

Степан Сосновський, фото з карної справи.

Після вимушеного звільнення з Харківського землевпорядного інституту за "антирадянські ухили", протягом 1932-1940-х років вчений Степан Сосновий працював агрономом у провінційних сільгоспустановах Харківщини, які спеціалізувались на вирощуванні каучуконосних рослин. "Він працював у сільській місцевості, а як відомо, саме село найбільше потерпало від голоду, тому він не міг не бути його свідком", — розповідає дослідник біографії Соснового, кандидат історичних наук, доцент Олександр Салтан. "Він бачив, як обробляється земля, як і що на ній вирощується, спілкувався з людьми, які приходили з сусідніх сіл та, можливо, сам їздив і міг бачити багато на власні очі". Саме це разом з репресіями проти членів родини Соснового, на думку дослідника, зміцнило антирадянську позицію вченого. 

Під час наступу німців, Сосновий відмовився виїжджати з Харкова, посилаючись на кількісний склад сім’ї та хворобу дружини. Тож з кінця 1941 року по середину 1943 він разом з нею, двома синами та літньою тещею жив в окупованому німцями місті. Там вчений очолював Економіко-статистичний відділ Обласної земельної управи, щоб прогодувати родину, і співпрацював з газетою "Нова Україна", у якій з вересня 1942 по січень 1943 рік опублікував шість статей. Вони були частинами його наукової роботи "Що дали большевики українському селянству". У ній він проаналізував аграрну політику більшовиків в УСРР часів колективізації і піддав її нищівній критиці. Ця праця, на жаль, не збереглася. Ймовірно, Сосновий міг сам її знищити, побоюючись можливого арешту після відступу німців. Втім збереглися статті, зокрема, вже згадана про голод у 1932-1933 роках. 

Володіючи інформацією про посівні площі, погодні умови і їхній вплив на врожай, агроном-економіст Сосновий вказує у матеріалі на те, що зібраного збіжжя вистачило б для того, щоб прогодувати як населення, так і худобу. Втім, намагаючись придушити спротив селянства проти колективізації і змусити їх працювати в колгоспах, Сталін вдався до штучного голоду. Як статист, вчений обґрунтував цифри демографічних втрат, які стали відправною точкою для майбутніх досліджень подій Голодомору 1932-1933 років українських та закордонних вчених.

"За допомогою формули складних відсотків, використовуючи відкриті статистичні джерела та дані двох переписів населення Радянської України 1926, 1939, а можливо і 1937 років, Сосновий встановив гіпотетичний природний приріст населення між 1933 та 1939 роками і вивів нестачу населення України внаслідок голоду", — пояснює Олександр Салтан. "Ця цифра становила 7 465 000 мільйонів осіб станом на 1939 рік. Приблизно чверть усіх жителів тогочасної УСРР". 

Втім, у своїй статті вчений зазначає: виведена ним цифра не значить, що загинули всі 7,5 мільйонів. "Таким чином висновок, до якого ми приходимо, аналізуючи офіційні матеріали, такий: з загальної кількості зумовленої голодом нестачі населення в 7,5 мільйонів людей, 4,8 загинуло з голоду (1,5 мільйонів в 1932 р. і 3,3 мільйонів в 1933 р.) і 2,7 мільйонів — зменшеними в наслідок зниження приросту населення після голоду", — пише Степан Сосновий в своїй "Правді про голод". Тобто, цифра 7,5 мільйонів складається не тільки із кількості загиблих під час Голодомору, але й з ненароджених протягом п’яти років після нього. 

Шлях дослідження Соснового на Захід

Статтю Степана Соснового "Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках" передрукувало кілька українських періодичних окупаційних видань. І лише 2 і 5 лютого 1950 року її опублікував емігрантський тижневик у німецькому Новому Ульмі "Українські вісті", створеного з ініціативи письменника Івана Багряного. 

Примітно, що через 16 днів після цієї публікації Соснового арештували співробітники УМДБ. Йому інкримінували колабораціонізм, членство у націоналістичній організації "Просвіта", надання матеріалів для виставки "Україна у совєцькому ярмі" та написання статей антирадянського змісту.

Його засудили до 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, з повною конфіскацією майна і пониженням у правах на п’ять років. У часи хрущовської "відлиги" термін ув’язнення скоротили до шести років. Постановою Верховної Ради УРСР від 11 квітня 1958 р. пониження у правах по відношенню до нього було скасовано, а судимість знято. 

Стаття Степана Сосновського про голод в Україні.

Попри внесок вченого в процес вивчення Голодомору 1932-1933 років, фактичну відсутність провини і юридичне зняття судимості, Степана Соснового й досі не реабілітовано. 

Поки вчений відбував термін, його стаття про голод подолала океан і в 1953 році з’явилась в англійському перекладі у першому томі збірника документів і свідчень про масове знищення українського селянства у кінці 1920-х – на початку 1930-х років "The Black Deeds of the Kremlin" у США.

Як стаття потрапила на Захід – невідомо. Дослідник Степана Соснового – Олександр Салтан припускає, що її міг вивезти за кордон рідний брат вченого – Тимофій Сосновий, який емігрував спочатку до Німеччини, а згодом до Америки. За кордоном він спеціалізувався на антирадянській пропаганді і співпрацював з українськими емігрантськими колами, займаючись науковою роботою, в якій аналізував національну політику Радянського Союзу. Зокрема, до 20 роковин з голоду 1932-1933 років Тімоті Сосновий під псевдонімом Петро Долина, який часто використовував, опублікував наукову працю "Голод як знаряддя політики". Вона вийшла англійською мовою у другому томі згаданої вже "The Black Deeds of the Kremlin". 

Мертві та люди присмерті біля паркану Озерянської церкви у Харкові, 1933 року. Фото: Alexander Wienerberger / Samara Pearce Archive

"У статті він описує репресивні заходи більшовицького режиму, вкотре довівши штучний характер голоду. А також наводить цифру кількості смертей, яка дорівнювала за його оцінкою 4.8 мільйонів осіб — висновку, до якого його брат прийшов роками раніше", — розповідає Олександр Салтан. 

Через 30 років стаття Тимофія Соснового з наведеними розрахунками була однією з тих, які проаналізувала Комісія Конгресу США з розслідування голоду 1932–1933 років в Україні на чолі з Джеймсом Мейсом. Її результатом стала публікація у 1988 році тритомного збірника із 204 свідчень про голод та доповідь, у висновках якої зазначалося, що Йосип Сталін зі своїми поплічниками вчинили геноцид українців. Також Комісія організувала громадські слухання в семи штатах США, під час яких виступили 57 свідків голоду 1932-1933 років.

Сучасні підрахунки 

Під час наступу німецької армії у 1941 році, радянська влада встигла знищити значну частину статистики населення України в період голоду, аби нікому не дістались свідчення, які вони роками намагались сфальсифікувати. Ці найбільш достовірні першоджерела, не міг використати і Степан Сосновий. 

Втім сучасні дослідники знайшли копії знищених документів в Російському державному архіві економіки. Під час російської анексії Криму науковиця Наталія Левчук з Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи вивозила останню частину цих документів з Москви, які їй разом з колегами вдалось отримати впродовж останніх двох років. Саме вони разом із американськими науковцями зробили перше комплексне дослідження демографічних втрат від Голодомору у 1932-1933 роках. 

У вивезених архівних документах містилась інформація про смертність і народжуваність в Україні за віком і статтю в період голоду. Ця інформація дозволила зробити більш точні розрахунки кількості жертв. 

Черга за їжею, 1932 рік. Фото: James Abbe / James Abbe Archive

Як саме була обчислена кількість втрат, розповів один з авторів дослідження, демограф Олег Воловина з Університету Північної Кароліни у США: "Наші оцінки втрат Голодомору базуються на методології реконструкції населення. Спершу ми перевірили дані переписів населення 1926, 1937 і 1939 років, та зробили відповідні поправки. Також внесли поправки до річних чисел народжуваності, смертностей та сальдо міграції. Реконструкція базується на демографічній та формулі: до кількості населення кожного року додається народжуваність того ж року, віднімається смертність і додається сальдо міграції. Так ми отримали населення по кожному наступному року. Населення 1937 та 1939 років має сходитися з відповідним населенням цих переписів. Нові поправки та ітерації робляться, аж поки населення не сходиться".

Найбільша проблема обчислення втрат полягала в тому, що великий відсоток народжуваності і смерті під час голоду не був зареєстрований. 

Братські могили померлих від голоду на околицях Харкова. Фото: Alexander Wienerberger / Samara Pearce Archive

"Система не могла дати ради з такою великою кількістю смертей, — каже Олег Воловина. — Трупи лежали по вулицях, їх кидали на візок і ховали у загальній могилі. Люди часом не мали фізичних сил піти до РАЦСу і засвідчити смерть члена родини. Були випадки, що навіть відповідальні за реєстрацію, померли. Тож ми намагалися обчислити і цю недореєстрацію. Адже згідно з нашими розрахунками, на 1933 рік більш як половина смертей не була зафіксована. Реконструкція населення — це механізм, котрий дозволяє уточнити рівень недореєстрації смертностей та народжувань". 

Завдяки цим обчисленням вдалось визначити, що через надсмертність від Голодомору у 1932 році загинули 250 тисяч людей, у 1933 — 3 мільйони 530 тисяч, у 1934 — 160 тисяч. Всього близько 3,9 мільйонів. Також через голод не народилися ще близько 600 тисяч людей. Тобто загальна кількість втрат складає — 4,5 мільйонів. 

Звідки взялась цифра у 10,5 мільйонів?

Два роки тому Національний музей Голодомору-геноциду спільно з Національною академією правових наук України презентували дослідження, яке увійшло до їхньої книги "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань". Упорядники видання, серед яких і тогочасна очільниця музею Голодомору Олеся Стасюк, оголосили нову кількість жертв, яка за їхніми підрахунками сягає сенсаційних 10,5 мільйонів. З них 9,1 мільйон — на території УСРР, інші – в місцях компактного проживання українців в межах СРСР. До таких висновків вони прийшли користуючись власними обчисленнями, методологією та комплексними судовими експертизами. Нескладно підрахувати, що нова цифра вдвічі більша за обчислення зроблене раніше демографами. 

Низка провідних українських вчених та істориків миттєво розкритикували цю роботу, знайшовши у ній численні спотворені дані. Понад 200 науковців та представників громадськості після презентації видання звернулись з відкритим листом до влади, в якому зазначили, що "матеріали, викладені у експертизі, підібрані тенденційно, окремі — відверто фальсифіковані, а методика визначення втрат викладена описово та не пройшла жодної наукової апробації".

Голодні селяни на залізничних коліях. Фото: James Abbe / James Abbe Archive

Одна з суттєвих проблем, яка викликала дискусію довкола Голодомору — це що саме мають на увазі, коли говорять про нього. Вчені з Інституту демографії, які вивели цифру смертностей у 4 мільйони, визначають Голодомор за прийнятою в науковому світі дефініцією усіх епідемій і голоду. Тобто це смерті, спричинені голодом в 1932-1934 роках на території України. А от автори дослідження про втрати в 10,5 млн рахували втрати і за межами України, в місцях компактного проживання українців, які також померли від голоду. Поміж цим, до втрат вони зарахували усі смерті, які б стались навіть, якби голоду не було. Це означає, що якби Голодомору не було, то в Україні не було б жодної смерті в 1932-1933 роках, що звісно неможливо.

На відміну від демографів, автори дослідження про втрати в 10,5 млн часто не враховували при своїх підрахунках міграційні процеси. Хоча в залежності від сальдо міграції, зазначають демографи, обчислення втрат може бути збільшене або зменшене. Також вони згадують у своєму дослідженні обчислення Степана Соснового, посилаючись на його виведену цифру у 7,5 мільйонів з 1932 по 1939 рік. Але, як зазначено вже вище, вчений вважав, що з вересня 1932 по травень 1933 року реально загинуло близько 4,8 мільйонів людей, але й ці попередні результати називав неточними.  

Хоча визначити точне число втрат внаслідок Голодомору неможливо, цифра має бути у статистично виправданому діапазоні. Якщо ми кажемо, що число втрат сягає 7, а не 4 мільйонів, потрібно пояснити різницю 3 мільйонів додаткових смертностей. Адже приріст населення від 1934 по 1939 роки має дати число населення перепису 1939 року. Може бути тільки два пояснення: в Україну приїхало 3 мільйони осіб з інших Радянських Республик або жінки мали б народити на 3 мільйони більше немовлят. Демографи відзначають, що жодних доказів про приїзд 3 мільйонів людей немає. Крім цього, вони мали б знаходитися в сільських поселеннях, де найбільше померло людей, але мігранти з-за меж України приїхали до міст, а не до сіл. А щоб народити стільки немовлят, кожна жінка мала б пересічно дати життя шести-семи дітям, що теж неможливо. Пояснити різницю у п’ять мільйонів при втратах у 9 мільйонів ще складніше. 

Вивчення Голодомору на Заході

Працюючи в академічному полі, недостатньо опублікувати результати свого дослідження в книзі, навіть з грифами СБУ та будь-яких інститутів, щоб їх вважали достовірними науковці в Україні і за кордоном. Як це працює, пояснює демограф Олег Воловина, один з авторів досліджень втрат Голодомору, на які сьогодні спираються науковці за Заході: "Наукову роботу анонімно направляють до наукового журналу. Редактор обирає трьох фахових експертів з теми, які дають свої оцінки. Зокрема, чи вважають вони, що надана робота написана згідно з науковими принципами. Опираючись на думку цих експертів, редактор вирішує чи публікувати працю, чи вона потребує доопрацювання, або взагалі може її відкинути".

Опублікована в науковому журналі стаття з оцінками фахівців вважається серйозною науковою роботою, яку починають цитувати інші науковці. Так інформація з неї входить у науковий світ, і це одинокий спосіб протидії російській версії Голодомору в академічному світі. Тож оскільки ми хочемо, аби держави світу визнавали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, потрібно слідувати загальним принципам, за якими провадиться наукова робота.  

Селяни збирають мерзлу картоплю, 1933 рік. Фото: Радіо Свобода Центральний державний кінофотофоноархів України імені Пшеничного фотосвідчення Голодомору 1932-33 років

На сьогодні, академічний світ на Заході орієнтується на праці демографів, які оцінили втрати жертв Голодомору від 3,9 до 5 мільйонів. Серед тих, хто послуговується саме цими науковими висновками і Крістіна Гук, докторка, доцентка Університету Кеннесо в штаті Джорджія, дослідниця геноцидів і масових убивств, зокрема Голодомору в Україні. "В усіх наукових питаннях важливо вказувати лише висновки, що ґрунтуються на фактах. Таким чином, ми зберігаємо довіру серед науковців, громадськості та інших експертів, як-от політиків. Особливо, якщо мова йде про таку важливу тему, як Голодомор, де існують вагомі аргументи на користь геноциду і без дебатів щодо кількості жертв". 

Може помилково здаватися, що чим більша кількість жертв, тим краще для нашої мети, а саме — визнання іншими країнами Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. Але це не так. Необґрунтовані дослідження лише шкодять як нашому власному розумінню трагедії, її передумов, наслідків, так і довірі наукової спільноти на Заході. Тим паче, 4 мільйони це теж дуже і дуже багато смертей. 

Французький історик Алєн Блюм, порівнюючи статистику смертностей регіонів України та Росії в 1933 році, пише у своїй книжці "Naître, vivre et mourir en URSS, 1917-1991" про голод в Україні так: "Рідко у всій демографічній історії Європи, голод спричинив втрати таких пропорцій". При цьому визнання геноцидом аж ніяк не залежить від кількості жертв. Це підтверджує і дослідниця Крістіна Гук: 

"Відповідно до міжнародного права та порівняльних досліджень про геноцид, його визначення не ґрунтується на кількості вбитих. Експерти аналізують, чи вказує схема скоєних звірств на приховану спробу злочинців знищити групу жертв повністю або частково. Мої методології свідчать про те, що Голодомор був геноцидом, що базувався на намірах злочинців і їхніх діях, які вказують на спроби знищити українців, як ключової загрози радянській політиці та контролю".

Анна Лодигіна журналістка, засновниця проєкту Back to the Roots