Проросте! У Запоріжжі з шаленим успіхом відбулася прем’єра вистави про автора безсмертної “Червоної рути”

Масштабна прем'єра музично-хореографічної драми «Івасюк. Червона рута» у виконанні артистів новоствореної театральної платформи “Дім актора» стала культурною подією в Запоріжжі, яка зібрала повну залу Запорізької обласної філармонії.

Це перша спільна вистава артистів "Vie" та театру танцю, в складі якого є також оркестр City big band під керівництвом головного диригента Романа Пригродського. Після закінчення вистави акторів вдячні глядачі просто завалили букетами квітів. І дякували бурхливими оваціями, не відпускаючи зв сцени.

Вистави-презентації нового творчого колективу чекали як глядачі, так і самі актори, які пережили неймовірне обурення театральної (і не тільки) спільноти, яка обурювалася злиттям абсолютно різних театрів — Театру-лабораторії “VIE” та Муніципального театру танцю. Вибір драми «Івасюк. Червона рута» був стопроцентно точним, враховуючи ситуацію, яку нині переживає наша країна.

Дія спектаклю відбувається у зворотному порядку — від загибелі Володимира Івасюка, якого знайшли повішеним у Брюховицькому лісі. Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979-го. Того дня пішов до консерваторії на заняття, пообіцявши батькам бути о 13:00. Додому більше не повернувся. Батьки подали заяву до міліції, але пошуки розпочали лише за три дні. Тривали до 11 травня.

Композитора, поета й співака Володимира Івасюка проводжали у Львові в останню путь 22 травня 1979 року. За чотири дні до цього його тіло знайшли в лісі на території військової частини. Нині офіційно відомо, що вбивство організувало КГБ.

Хоча влада заборонила публікувати некрологи в газетах, інформація про смерть Володимира Івасюка передавалась з уст в уста. Попрощатись із композитором приїхали тисячі шанувальників з усієї України. Щоб потрапити до Львова, вигадували різні історії. Адже міліція та КГБ робили все для того, щоб багатьом закрити шлях. Комуністи боялися, що похорон Володимира Івасюка може перерости в бунт.

Похорон Володимира Івасюка перетворився на масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на плечах від його дому аж до могили. Уздовж дороги, тримаючись за руки, стояли люди.

У Радянському Союзі творчість композитора неофіційно була заборонена, хоча українські виконавці і виконували твори Володимира Івасюка - “Я піду в далекі гори”, “Водограй”, “Мальви” та інші. А “Червону руту” взагалі можна вважвти неофіційним гімном України, її співають навіть малюки!

Але, як зазначила журналістам в. о. директора-художнього керівника муніципального театру “Дім актора” Ольга Донік, це не суто біографічний спектакль. Вистава, за її словами, більше не про факти, а про враження.

Режисер прем'єри - Марічка Власова, головна балетмейстерка - Тетяна Тізенберг, які розділили шалений успіх вистави разом з акторами.

Справжнім діамантом вистави став виконавець головної ролі — Володимира Івасюка, учасник “Голосу країни” співак Михайло Герасимчук. Він наче і ззовні трошки схожий на видатного композитора. А який сильний і красивий голос! Ну дуже вдалий вибір творців вистави!

У спектаклі, наповненому не тільки співом, але й танцями, на сцену також виходять Пам'ять (Олена Павлухіна), Час (Ростіслав Анасійчук) і Ластівка (Анастасія Гусліста-Полозун).

"Це постать космічного масштабу"

Вистава створена за п'єсою, яку драматургиня Ірина Гарець (Полтава-Львів) написала спеціально для запорізького театру. Вона проводила дослідження, спілкувалась з родиною Володимира Івасюка, консультувалась у Меморіальному музеї Івасюка в Чернівцях.

"Це було 4 місяці занурення в дуже цікаву постать, - згадує роботу над виставою Ірина Гарець. - Я полюбила цей театр танцю, оркестр. Вся робота настільки фахова, чуттєва! Ми співпрацювали з режисером Марічкою Власовою. Насправді раніше я мало знала про Івасюка, знала якісь окремі пісні. Так як останні роки живу у Львові, стала розуміти його непростий шлях, бачила стежку у Брюховицькому лісі до місця, де знайшли його тіло.

Але сам масштаб осягнула тоді, коли занурилась у матеріал. Володимир Івасюк - це й Орфей, і Моцарт, це постать космічного масштабу. Мене вразила статистика: Володимир Івасюк написав 107 пісень і 50 музичних композицій, як фаховий композитор. На той момент це було яскравим прикладом новаторства.

Хотілося б щоб цю виставу побачили у Полтаві, звідки я родом, у Львові, де зараз живу, у Івано-Франківську — у кожному місті, тому що вона дає розуміння, які у нас (на жаль, були) талановиті люди.

Батько-військовий  не зміг приїхати на прем'єру

З виконавцем головної ролі, співаком Михайлом Герасимчуком журналісти також поспілкувалися перед виставою.

"Роль мені запропонував головний диригент. Спочатку я сумнівався, брати участь чи ні. Але згодом до мене прийшло натхнення і я вирішив, що зможу взяти участь у такому великому заході.

Працювати над роллю було важко, тому, що я не актор, не танцюрист. Для мене було все нове, мене всі навчали. Було дуже важко! Звичайно, перед прем’єрою хвилююсь Як не хвилюватися, коли граєш таку людину? Це одна з найвидатніших постатей України.

Я, як співак, ріс на його піснях. “Червону руту” знає кожен українець. Якщо є людина, чиї пісні знає кожен, то вона легенда. Тепер у мене з'явилась нова найулюбленіша пісня Володимира Івасюка "Запроси мене у сни свої". Я її не знав і коли почув, то одразу закохався у неї.

Під час роботи над виставою мене здивував факт, що в оточенні Володимира Івасюка, там де він жив, працював, до нього якось скептично ставились. Це, на мій погляд, несправедливо.

На головну роль у цей масштабний проєкт Михайло Герасимчук потрапив, за його словами, завдяки участі у "Голосі країни".

"Я брав участь у "Голосі", коли була повномасштабна війна, а частину програми зняли до її початку. І я б не сказав, що моє життя якось змінилось на краще. Але дякую, що мене не забувають у Запоріжжі, звуть на різні заходи і я беру в них участь.

Ми з гуртом «FAR4» волонтеримо, збираємо гроші для аеророзвідки, для сил спецоперації. У мене батько на війні, збирали йому на автівку, яка зараз допомагає нашим бійцям на Бахмутському напрямку", - розповів співак.

За словами Михайла, батько збирався бути присутнім на прем’єрі, але його не відпустили. “Сподіваюсь, у січні подивиться, - говорить виконавець ролі Володимира Івасюка. - Сьогодні дзвонив, бажав успіху.”

Запам’яталась глядачам і виконавиця ролі Пам’яті Олена Павлухіна.

- Я граю ту Пам'ять, яка колись зародилась з появою Івасюка, і котра жива досьогодні. Я наче символ самої "Червоної рути", яка проросла у пам'ять людську. І зараз навіть малі діти знають цю пісню, виконують її, - пояснює Олена Павлухіна і додає: - Роль завдяки драматургії далася легко. Мою роль більше грає мій голос за кадром. А я як примарочка, яка з’являється і про щось нагадує. У Володимира Івасюка були й не дуже приємні моменти, тому в мене досить тяжка місія.

...Це було справжнісіньким дивом — з самісінького ранку у Запоріжжі лунали повітряні тривоги, але під час вистави сирени мовчали і вона пройшла, як то кажуть, на одному диханні.

Про виставу і новий театр

В. о. директора-художнього керівника Дому актору Ольга Донік:

- Володимир Івасюк - це суперзірка, і нам треба про це знати, пам'ятати й нагадувати собі. Мені здається його біографія варта того, щоб про неї говорили частіше. Ми маємо знати своїх і пишатися своїми.

Ми готували прем'єру чотири місяці. Це була цікава, але й складна робота. Тому, що ми об'єднали балет театру танцю, наш оркестр City big band, долучені драматичні актори театру-лабораторії "Vie". Також у нас на сцені присутні саунд-дизайнери, які наживо створюють звукову партитуру спектаклю.

А аранжувальник цього спектаклю В'ячеслав Тодика зробив такі круті переосмислення пісень Івасюка!

- Скільки артистів виходить на сцену у виставі "Івасюк. Червона рута"?

- 40 виконавців. Це вперше особисто мій настільки масштабний проєкт. І я щаслива, що він відбувся.

- Вже закінчилось формування акторського колективу Дома акторів?

- Безумовно, бо до трупи театру "Дім актора" увійшли всі актори театру-лабораторії "Vie", тобто у нас була готова команда. І ми плануємо її розширювати, у нас ще є можливість запрошувати акторів.

- А танцюристів і музикантів з театру танцю всіх взяли?

- Ми взяли всіх, хто хотів працювати далі. Ми абсолютно відкриті до співпраці, провели відкритий конкурс, на який всі могли подати заявку.

- Театральна реформа була неоднозначно сприйнята спільнотою...

- Звичайно, все нове завжди викликає осторогу і це нормально. Але я дуже вдячна нашій команді, яка працює в Домі актора, що вони повірили в цю реформу.

- Назви "театр-лабораторія "Vie" та "театр танцю" офіційно існують в рамках Дому актору?

- Дім актора - це театральна платформа, яка об'єднує в собі театр танцю і театр-лабораторію "Vie". Як бренди, вони залишаються. А юридична особа - Дім актора.

- Над якими виставами Дім актора працює далі?

- Ми репетируємо спектакль на сцені театру-лабораторії" Vie", за його постановку береться режисер Віктор Попов. Він, як завжди, буде вражати й шокувати та шукати глибину у таких речах, які, на перший погляд, лякають. І готуємо невеличкий, але дуже теплий і приємний новорічний спектакль для сімейного перегляду.  Театр-лабораторія"Vie" (приміщення театру знаходиться на острові Хортиця) залишиться майданчиком для зухвалих експериментів. Дім актора буде мандрувати великими сценами з масштабними виставами.

Так, виставу "Івасюк. Червона рута" планують 21 грудня показати у Дніпрі, в театрі драми і комедії.

Запоріжці ж зможуть подивитись цю виставу 26 січня у Театрі молоді.

Точка зору

Сергій Білов, директор депатраменту культури і туризму Запорізької міської ради:

Прем'єра музично-хореографічної драми “ІВАСЮК. ЧЕРВОНА РУТА” від Дому актора. Реформа в дії. Новий муніципальний театр. Повна зала.

Дякуючи ЗСУ, втілили це у життя без тривог, що досить незвично для прифронтового міста. В місті твориться культура про ту українську культуру, яку намагались знищити, але вона "проросла". Так і українці зараз - боремось знову. Стоїмо знову. Відроджуємо.

Солд-аут за тиждень до премʼєри на запорізький продукт - це показник. Показник жаги до свого, до розуміння рівня рідного міста та його перспектив/ амбіцій.

Це крутий результат всієї команди театрів — Театру—лабораторії VIE та Театру Танцю, Ольги Доник, Тетяни Тізенберг, Ірини Гарець, Марічки Власової, Михайла Герасимчука, Олега Лубенцова, Zaporizhzhia City Big Band, Департаменту культури і туризму. Синергія творчості та віри у спільну справу.

Віри у те, що театри повинні та можуть бути актуальними, цікавими та тими, які збирають стовідсоткову цікавість від міської публіки. А згодом ще й всеукраїнської.

Реформа завжди сприймається контроверсійно. Це ризики. Але ризики при системній та продуманій роботі мінімізуються, і ми бачимо результат - Дім актора. Я дуже усіма пишаюсь. Це якісний запорізький продукт. Ви справді оціните його.

Враження глядача

Ганна Кліковка, запорізька журналістка:

"Проросте!" - казав глядачам на завершення музично - хореографічної драми "Івасюк. Червона рута", кожен її учасник, спускаючись зі сцени в глядацьку залу.

"Проростає!", - твердо знаємо ми на відстані 44 років, відколи у Брюховицькому лісі під Львовом знайшли закатованого Володю Івасюка. Проросло і пустило міцні корені зерно золотого його таланту! Тридцятирічного, красивого, надзвичайно талановитого, його стратив режим, сподіваючись задушити і не дати розростись паросткам свободи, якою пронизана творчість успішного українського композитора.

Він прожив лише 30 років і дуже дратував волелюбністю існуючу владу. Але його обожнювала молодь, і нащадкам залишив близько 50 інструментальних творів та більше 100 пісень, до деяких з них сам написав глибокі тексти. Їх співали кращі виконавці країни.

Життя любило Володимира: у 21 рік створив суперхіт «Черона рута», а трек «Водограй» підкорив міжнародний пісенний конкурс «Сопот». Час має властивість відсівати непотрібне, але й з дивовижною силою наближати до нас те, що не вмирає! Володимир Івасюк з нами, прийшов якраз тепер, щоб не дати зневіритись, підтримати прифронтове Запоріжжя у складну для нас пору, немов застерігаючи, що борня триває, і маємо, долаючи агресора, бути мужніми. Жити так відкрито, щиро, як радів світові Володя. До речі, наступного року Івасюку мало б виповнитись 75...

Музично-хореографічну драму місто дуже чекало. Артисти хвилювалися і багато працювали. Прем"єру подарував запоріжцям Дім актора, Театр танцю та Театр-лабораторія VIE, а також митці не лише із Запоріжжя, з усієї України - Києва, Львова, Одеси. Дійство відбулося у чудовій залі нашої обласної філармонії, де голці впасти було ніде. Цей творчий проєкт готувала переважно молодь, і треба було бачити, радше - відчувати, іскрометну енергетику, радість творчого лету і задоволення, яке відчували вони там, на сцені, поруч з Івасюком. Недарма по завершенні творчий колектив засипали неймовірною кількістю розкішних букетів.

У спектаклі чуттєва імпресіоністична хореографія поєднується з філософським текстом, а живий вокал у супроводі оркестру City big band Zaporizhzhia змінюється сучасними електронними ритмами.

І зала, запорізька(!), з"ясувалося, знає усі пісні, і співає разом із Михайлом Герасимчуком (теж наш, запорізький!), який у головній ролі так нагадує молодого Івасюка! Тож проростає, чарівною червоною рутою проростає крізь роки те, що так яскраво залишив нам у спадок самобутній талановитий українець.

Зізнаюсь, трішки побоювалась фіналу, хотілося, щоб його було витримано на високій ноті самого двогодинного дійства. Але сумнів розвіяв малюк з екрана, який ще й говорити добре не навчився, але вже впевнено виводить:"Пісню ту візьму собі на спомин, пісня буде поміж нас!" Проростає!