Хвороба перемогла: у Запоріжжі пішов з життя відомий поет-сатирик

15 грудня 2023 року на 70-му році життя перестало битися серце патріота України, українського поета-сатирика, лірика, журналіста, члена Національних спілок письменників і журналістів України і просто гарної людини Миколи Білокопитова.

Здається, нещодавно Микола Григорович приходив у Центр журналістської солідарності, розповідав, як тут йому комфортно серед колег-ветеранів із запорізьких ЗМІ та журналістів-переселенців. Але потім він десь відхопив небезпечний вірус,  розвинулася пневмонія. У двобої з коронавірусом хвороба, на жаль, перемогла.

“Звістка про смерть Миколи Білокопитова приголомшено пройшлася по наших душах і серцях, - написав на своїй сторінці у фейсбуці ветеран запорізької журналістики Микола Бордюжа. - Вже не почуємо його дружнє "Обіймаю білими копитами", не прийдемо на презентацію чергової книжки, яку він готував, не почуємо його натхненного слова у товариському колі.

Він боровся, дуже боровся за життя. І навіть там, в реанімації, Миколу не покидало почуття гумору і він написав такі рядки:

У голові думок цілющих рій

І відчуваю, друзі, спраглим серцем,

Що від усіх підступних пневмоній

Найкращі ліки -

То горілка з перцем.

А кількома днями пізніше, 8 грудня, Микола повідомляє: "Привіт! Помалу виходжу на "пакращення". Його ще не видно, але кажуть, десь є. Загалом хрінувато, але тримаюсь. Будьмо!"

Ми сподівалися, що ось-ось і Білокопитов вийде з лікарні.

Не віриться, що він не з нами...

Запорізькі обласні організації Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України розмістили некролог, у якому повідомляється про життєвий та творчий шлях колеги, який передчасно пішов у засвіти.

"Микола Григорович Білокопитов народився 11 лютого 1954 року в місті Мелітополь Запорізької області. Та мав він і свою малу Батьківщину - селище Кушугум Запорізького району, де пройшло його дитинство, де він закінчив середню школу. Потім була служба на флоті. Повернувшись зі служби, працював слюсарем, залізничником та поліграфістом.

Закінчив Львівський Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова за спеціальністю «Журналістика, літературний редактор». Журналістиці Микола Білокопитов віддав багато років свого життя. Він працював у газетах «Комсомолець Запоріжжя», «Запорізька правда», «Запорозька Січ», редагував газету «Світло Оріяни», альманах «Весела Січ». Його гострі фейлетони ставали окрасою названих видань.

Навчаючись у восьмому класі, Микола опублікував свої перші вірші в районній газеті «Червоний промінь», уже згодом його твори з’являються в обласних газетах «Комсомолець Запоріжжя» і «Запорізька правда». Потім було захоплення сатирою, а відтак його гуморески, байки, мініатюри друкуються в журналах «Старт», «Ранок», «Україна» і, звичайно ж, у «Перці». Публікуються його твори також в «Літературній Україні», колективних збірниках і навіть за кордоном - у гумористичному журналі «Всесміх», що виходив у Канаді.

Його творчий доробок – 17 книжок (переважно гумор і сатира). Він - лауреат всеукраїнських літературних премій імені Степана Руданського, Степана Олійника, Василя Юхимовича, Пантелеймона Куліша та Остапа Вишні, запорізької обласної мистецької премії імені Петра Ребра. Неодноразово Микола ставав переможцем конкурсу «Пересмішник» Запорізької асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

Микола Білокопитов був гарним другом і приятелем для багатьох колег. Міг підтримати, допомогти і словом, і ділом. Скажімо, коли друкарський папір був у великому дефіциті, Микола, видаючи свою книжку «Міні знову в моді», видав і книжечку знаного в Запоріжжі гумориста Володимира Юдіна «Бабай», віддавши на це частину власного паперу.

Із волонтерами Микола Білокопитов їздив на фронт, де виступав перед бійцями, підтримуючи їх своїм гострим і вишуканим словом. Також виступав він і в багатьох школах та будинках культури області. Його гарно сприймала публіка, вдячні читачі із задоволенням вивчали напам’ять Миколині твори. Їх читали зі сцени заслужені й народні артисти України.

Тяжка хвороба забрала в нас прекрасного письменника й журналіста – Миколу Григоровича Білокопитова. Але він завжди буде в українській літературі та в серцях усіх, хто його знав».