Як війна знищує українську промисловість

Чи може оборонна галузь врятувати промисловий сектор та якою має бути державна стратегія економіки воєнного часу?

Бізнес — це відображення того, що відбувається в країні загалом. Деякі бізнеси ростуть — такі, наприклад, як торгівля автівками та нерухомістю, проте промисловий сектор, на жаль, не може похвалитися тим самим.

Причин кілька.

Наприклад, горизонт планування для нас зараз — це кілька днів, максимум — тиждень чи два. Звісно ж, багато що пов’язане з війною. 

Це ріст собівартості продукції через зростання енергетичних тарифів, висока промислова інфляція і, звісно ж, невизначена логістична складова. Не через нас чи політику держави. Ні. Через війну, окупацію та неможливість вважати Чорне море — безпечним коридором.

Ми більшу частину своєї продукції поставляємо саме морем. Чи зможемо це робити у цьому році? Я не знаю чи погодиться на цей шлях наш контрагент. Ми навіть пропонуємо профінансувати їм ризики, але поки позитивної відповіді немає.

Що могло б виправити ситуацію?

По-перше, це — створення державних програм для стимулу розвитку промисловості. Це повинні бути в першу чергу держзамовлення на важливі оборонні речі. 

Всю іншу промисловість, на мій погляд, може потягнути за собою оборонна промисловість, яка потребує дуже великої кількості деталей, сировини та всього іншого. Наприклад, це могли б бути оборонні замовлення на виробництво комплектуючих до іноземної зброї або ж ті самі дрони. 

Мільйон дронів, про які заявляв президент — це не мрія, а досить таки зменшена потреба, яка є на даний час. І це не рахуючи fpv-дронів, які є одноразовими. Щодо деталей до зброї, то військо вже давно зіткнулося з проблемою перевантаження іноземної техніки через використання її довше, ніж за інструкцією. 

Проте поки в країні немає представництв тих самих м777 чи Cezar — процес ремонту та заміни деталей розтягується на місяці чи взагалі не відбувається. Військові держзамовлення для внутрішнього бізнесу могли б витягнути економіку України зі становища, яке є зараз.

Можна скористатися досвідом США та Великої Британії під час світових воєн, те, що зараз використовує Ізраїль — так звана зв'язана емісія. 

У Сполучених Штатів Америки під час Другої Світової війни державний борг зріс в три рази, а економіка — в два. Вони друкували гроші і робили державне замовлення на озброєння та іншу продукцію, яка використовується в програмі лендліз. 

І це допомогло їм не тільки перемогти, але й стати глобальною економікою, де долар став валютою, якою кредитували інші країни. Крім друку грошей не можна не відмітити і технічну модернізацію промисловості. 

Тобто держава фінансувала впровадження передових технологій у виробництво. Це призвело до розвитку промисловості та збільшення виробництва. Також США встановили контроль за цінами на стратегічні товари та забезпечувала підприємства сировиною та енергоносіями.

В цьому пункті якраз прослідковується і підтримка приватного сектору, адже сировину можуть видобувати приватні компанії, які це вже вміють за рахунок держфінансування — постачати точково на потреби війська чи інших секторів. 

Ці фактори допомогли США виходити з війни з сильною економікою та підготувати ґрунт для післявоєнного розвитку. Такі кроки могли б бути корисні і для України.

По-друге, треба приймати державну стратегію економіки воєнного часу. Що це могло б бути:

Перезавантаження промисловості: Воєнний час вимагає переорієнтації промисловості на виробництво військової техніки та обладнання. 

Збільшення державних замовлень: Приватний сектор може переорієнтувати свою діяльність на виробництво товарів та послуг для військових потреб.

Стабілізація цін та фінансової системи: Важливо контролювати інфляцію та забезпечити стабільність національної валюти.

Диверсифікація економіки: Розширення економічної бази та розвиток інших секторів, які не пов’язані безпосередньо з війною.

Зміна монетарної політики держави: Початок кредитування державними банками військово-промислового комплексу за рахунок зв’язаної емісії.

Як казав мій колега з дуже великої корпорації: в нас може спрацювати принцип підводного човна. Якщо щось на підводному човні не працює, капітан приймає рішення відкрити кінгстони — і затопити його. Звідти все виноситься і потім туди запускається нова команда, якою керує той же капітан. Це аналогія, жорстка, але вона працює.

Не зважаючи на всі негаразди і проблеми, ми не зупиняємось. В наших планах відкриття нового заводу з виробництва металевого титану у Сполучених Штатах. 

Інвестиційний клімат в Україні, на жаль, не дає можливості будувати тут і зараз. Але ми обов'язково зробимо умовний реекспорт нашого заводу і побудуємо аналогічний в Україні. Після війни ми обов'язково будемо будувати саме вдома і розвивати українську промисловість.

АНДРІЙ БРОДСЬКИЙ

генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта"

Джерело: Економічна правда