«Тарасові сни. Заповіт»: у запорізькому театрі прем“єра про життя Кобзаря зібрала аншлаг

Нова вистава Запорізького обласного академічного театру юного глядача просто приречена на успіх: актуальний матеріал плюс потужний талант актора, який зіграв головну роль.

Головну роль  - Тараса Шевченка - зіграв  провідний актор театру, його зірка, заслужений артист України Максим Березнер. Разом з Тарасом Григоровичем на сцені майже весь час була Доля — артистка Анна Симонова, яка не тільки гарно грає,  а й дуже проникливо виконує пісні на слова Кобзаря.

“Тарасові сни. Заповіт” - це картини з життя поета: від дитинства (молодого Тараса грає Назар Баранніков) і до самісінької смерті. Драматургічну основу вистави складають офіційні документи та свідчення, листування та записи в щоденнику Кобзаря.

Роль просто ідеально підходить Максиму Березнеру, який для більшої схожості з Кобзарем дістає з величезної скрині хутряну шапку та шубу.

Треба віддати належне авторам - режисеру-постановнику Геннадію Широченку і керівнику літературно-драматургічної частини заслуженому діячу мистецтв Надії Петренко: Тарас Шевченко постав перед глядачами живою людиною, а не присипаною пилом віків іконою зі шкільного підручника.

Більшість поезій, які звучать у виставі, знайомі — їх “проходили по програмі” у школі. Але сьогодні, під час повномасштабного вторгнення ворожої орди, поезія Тараса Шевченка зазвучала по-іншому - стала надзвичайно актуальною, дотичною до серця і душі українців.

І це стосується не лише рядків безсмертного “Заповіту”: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!».

Його слово по-особливому відлунює в наших душах, нагадує про силу і гідність. Шевченко у своїх поемах та віршах попереджав про підступність росіян, розкривав їх хижу суть. Український пророк викривав загарбницьку сутність московщини, її ненаситність у зазіханні на сусідні територї.

Тарас Шевченко з болем писав про страждання, зламані долі, втрати і руїни, які московити («чужі люде», «недолюди») лишали після себе тоді, та й нині лишають на нашій землі.

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» – ці слова особливо у важкий для країни період, під час повномасштабної війни, стали закликом, надією та опорою для всіх нас.

Відома історія, як після звільнення Балаклії у вересні 2023 року бійці ЗСУ зірвали банер про те, що “Украина и Россия едины” і під ним виявили плакат з рядками з поеми “Кавказ”: "Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая".

Банер з цитатою Шевченка міська влада повісила у серпні 2022 року - напередодні Дня незалежності України. Російські війська зайшли в місто 1 березня 2023-го. І під час окупації кілька місяців цей банер висів. А десь у червні росіяни почали засмічувати Балаклію своїми плакатами. І на Тараса Шевченка повісили, що Україна і Росія "едины". Він дочекався українських визволителів!

У театрі нову виставу анонсують так:

“Як хлопець з простої української родини став Великим Кобзарем? Як сталося, що минають літа, а пророчі слова Тараса Шевченка досі печуть душу?

Тарас Григорович Шевченко народився 210 років тому, але повсякчас поруч із нами. Думки й настанови поета звучать надзвичайно актуально. Мужні українські воїни, звільняючи окуповані території, зривають рашистський прапор – і зустрічають пильний погляд Тараса Григоровича, читають його напуття: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!».

Україна бореться. Вона знову у вогні, але хоробро б’ється за
волю, як заповідав Тарас Григорович. Він залишається з Україною як невіддільна частина її сьогодення. Портрети поета бачимо у графіті на стінах будинків у образі сучасних героїв, у мемах, у соціальних
мережах. Усюди звучать вірші поета.
Ми вчитуємося в його вірші, листування, записи у щоденнику – і нам відкривається Людина. Справжня людина, без ретуші, без награних емоцій — з пристрастями й недоліками, захопленнями та розчаруваннями – завжди щира! Тарас мріяв бути художником. Був надзвичайно обдарованим. Жив пристрасно й жертовно.

Великий Кобзар вдивляється в нас – хто ми, його нащадки? А ми вдивляємося в нього, відкриваючи його наново».
 

10 років тому Геннадій Широченко поставив у театрі виставу “Тарасові сни”. У 210-у річницю з дня народження Кобзаря глядачів запросили на прем’єру вистави “Тарасові сни. Заповіт”.

Керівник літературно-драматургічної частини Надія Петренко зазначає, що виставу робили не тому що ювілей Кобзаря, а тому, що його поезія зараз дуже співзвучна усьому, що зараз переживає Україна.

- Ми з Геннадієм хотіли показати Шевченка як особистість, - розповідає Надія Василівна. - Поетів в Україні було багато, але генієм, пророком, Великим Кобзарем став лише Тарас Григорович. Чому він проник у наші душі? Чому в багатьох хатах висів його портрет? Чому після його смерті з’явилася легенда, що він не помер?

Ми хотіли розібратися — що ж він за людина така, що його поезії актуальні і зараз. Хотіли показати Шевченка як сильну харизматичну постать, дуже різносторонню людину — він танцював, співав, малював, писав вірші, любив жінок, з якими, правда, у нього нічого так і не склалося.

У чому ідея вистави? Ми взяли останній день життя Тараса Шевченка, 9 березня: “Тарасе Григоровичу, вітаємо вас з днем народження!”. Наступного дня,10 березня, вже був день його смерті.

Приходить Доля і каже: “Пора!”, тобто його доля закінчилася і треба було збиратися у засвіти. І Тарас Шевченко починає згадувати своє життя — дитинство без матері, як його викупили з кріпацтва, життя у Петербурзі, роки заслання, повернення з Оренбургу, мрію купити землю біля Канева і переїхати сюди, як Бог дасть, з дружиною. За життя цього не сталося...

А от вже вічний спочинок геній української нації знайшов там, де і мріяв — на Чернечій горі біля Канева, де його поховали згідно “Заповіту”: “Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі. Було видно, було чути як реве ревучий”.

Нам залишилося виконати і ще одну не менш важливу частину його безсмертного вірша: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте! І вражою злою кров’ю волю окропіте”.

...Глядачі дякували акторам і усій творчій групі квітами, бурхливими оплесками, вигуками “Браво!” і скандуванням “Дя-ку-є-мо!”.

Хто готував і грає

• Режисер-постановник – Геннадій Широченко
• Художник-постановник – член Національної спілки художників України Тетяна Власенко
• Балетмейстер – заслужений працівник культури України Лариса Неверова
• Асистент режисера – Яна Новицька
• Концертмейстер – Юлія Бабкова
• Звукорежисер – Сергій Войтенко
• Технічне оснащення – заслужений артист України Сергій Цевельов
• У виставі грають: заслужені артисти України Максим Березнер, Юрій Драненко, Катерина Макоєд, Любов Фриган, Олександр Фортус, артисти Ілля Бабков, Назар Баранніков, Ольга Вострікова, Анна Дерей, Марія Діденко, Наіля Галєєва, Петро Желев, Назар Зайцев, Ганна Коцюбинська, Денис Коцюбинський, Максим Моісєєнко, Олеся Плохоткіна, Сергій Пивоваров, Анна Симонова, Віктор Солдатов, Яна Новицька, Христина Філімонова, Маріанна Фортус, Єгор Шалдунов, Інна Яновська.

***

Наступний показ вистави “Тарасові сни. Заповіт” - 17 березня, о 16.00.