Командир РДК White Rex: "Наші рейди в РФ – справжній шок для росіян"

Він називає себе "плохим русским", але воює на боці України.

Зараз у його підпорядкуванні понад тисяча бійців, серед яких є, зокрема, вихідці з ПВК "Вагнер" та "Шторм Z". 

Він – командир "Російського добровольчого корпусу" Денис Нікітін, більше відомий як White Rex. 

Навесні та на початку літа 2023 року рейди РДК на територію Російської Федерації стали топновиною для багатьох світових ЗМІ. 

Але після цього і аж до початку березня 2024-го про подібні спецоперації "Російського добровольчого корпусу" не було нічого чути.

Нині ж РДК гучно повертається в інфопростір: разом із легіоном "Свобода Росії" та "Сибірським батальйоном" оголосив, що зайшов на прикордонну територію Росії. У відповідь Путін заявив, що бійці цих формувань "хочуть зірвати вибори і захопити території для обміну".

Втім, "Російський добровольчий корпус" воює проти Росії і на території України: уже понад рік пліч-о-пліч виконує спільні спецоперації зі спецпідрозділом Тимура ГУР МО. Офіцер цього підрозділу з позивним "Іванов" характеризує бійців РДК як одних із найбільш мотивованих та відданих військових, з якими йому довелося коли-небудь воювати.

"Із ватажка банди я перетворився на командира повноцінного підрозділу"

– У січні 2023-го в РДК, з ваших слів, було "19 людей, один кулемет, 15 калашів і 4 ящики патронів". Минув рік. Що змінилося?

W.R.: Змінилося дуже багато. Про "Російський добровольчий корпус", без перебільшення, знає увесь світ. 

Із ватажка банди я перетворився на командира повноцінного підрозділу. Зараз у нас є бази, набагато більше стрілецького озброєння, кулемети, міномети, підрозділи БПЛА, власна система рекрутингу.

Змінилося і ставлення українського суспільства до нас: що більше ми показували нашу участь у зухвалих операціях, то більше українське суспільство поверталося в наш бік.

– Чи відбулася за цей час у самого РДК трансформація мотивації? За що ви воюєте?

W.R.: Ми могли не брати участі в цій війні, сказати: "Це не наша війна, бо тут – наші друзі українці, а там – наші співгромадяни". Але для нас такого вибору не було. Ворог прийшов на землю, яку ми вважаємо нашим новим домом. 

Для нас ця війна – продовження тієї війни, яку ми вели ще на території Росії. Я брав участь у всіх протестних демонстраціях, псував майно системи МВС, наші бійці підпалювали офіс "Єдиної Росії". Зараз просто ставки стали вищими. Тому ми взяли до рук зброю. Можливо, спочатку це було інстинктивно, але зараз це відбувається свідомо. 

Глобально мотивація наша не змінювалася: Російська Федерація в тому вигляді, в якому існує зараз – це ворог не лише України, а й наш ворог, із яким ми боролися і боротимемося до перемоги.

– Віднедавна ви рекрутуєте до себе військовополонених. Зокрема колишніх бійців ПВК "Вагнер" та "Шторм Z". Як вони себе проявляють на полі бою? 

W.R.: Блискуче. Краще за всіх! Командир нашої бронегрупи зараз каже: "Мені добровольці не потрібні, мені тільки полонених давай". 

Це найкращий контингент, бо вони розуміють, що вчинили злочин, що до них ще більша увага, і вони хочуть спокутувати свою провину перед власною совістю, перед цією країною, тому працюють по максимуму. Вони супермотивовані.

– У вас були історії, коли в РДК потрапляли "заслані козачки". Як це стало можливим? 

W.R: Це було на початковому етапі нашого існування, коли ми не надто багато уваги нашій безпеці приділяли. Тоді просто було важливо: "Росіянин? Давай до нас у РДК!". Тобто фокусувались не на якісному складі людей, а на їхній кількості. І таким чином одну таку людину проґавили. 

Вона не одразу розкрилася. Але згодом ми звернули увагу, що в колективі почав дуже сильно погіршуватись клімат. Із часом ми зрозуміли, що через цю людину: вона не просто плела інтриги, а хотіла перехопити важелі керування в підрозділі. Ми з нею вчинили відповідно до закону воєнного часу – вона працювала в інтересах ворога. 

"Якби ми були "іграшковим ТікТок батальйоном", у нас би ніколи не було втрат"

– У багатьох "РДК" асоціюється насамперед із рейдами на територію РФ. Наскільки складніше вам стало зараз виконувати подібні операції?

W.R.: Міністерство оборони Російської Федерації веде роботу над помилками. Зараз з того боку вже є набагато серйозніші укріплення, рови, навіть місця, де працюють сейсмодатчики, які реагують на вібрації ґрунту, дрони постійно ведуть спостереження.

І ці сили, які стоять зараз уздовж кордону, звідкись треба було взяти: або мобілізувати, або забрати з підрозділів, які вже воюють. І те, і інше є додатковою напругою для системи під назвою Російська Федерація. Тому навіть у цьому плані ми своє завдання виконали.

– Чому після початку літа минулого року про подібні операції РДК дуже довго нічого не було чути?

W.R.: По-перше, ми трохи змінили формат: були заходи, але невеликих диверсійних груп.

По-друге, рік ще тільки почався, і цілком можливо, ми здивуємо вас новими яскравими операціями. 

Також треба розуміти, що з часу минулорічних рейдів ми дуже збільшилися, і мені як командиру було важливо приділити увагу внутрішньому розвитку підрозділу.

– Час від часу доводиться чути закиди, мовляв, насправді рейди до Росії – справа рук інших підрозділів, а РДК просто прийшли і сказали: "Ми це зробили". 

W.R.: Я це чую постійно, що ми "ТікТок батальйон", що я "сиджу в Києві і займаюсь алкоголізмом", що у нас за спиною "стоять французькі куратори, британські спецназівці, американські найманці". Критика ця невиправдана. Я взагалі вважаю, що це російський наратив. 

За нас говорять наші справи: є величезна кількість фото- та відеоматеріалів, які підтверджують нашу безпосередню участь у боях, в операціях. Бійці РДК беруть полонених, бійці РДК, на жаль, гинуть на цій війні. І якби ми були "іграшковим ТікТок батальйоном", у нас би, мабуть, ніколи не було би втрат.

Коли ми вперше зайшли до Брянської області, мені незнайомі хлопці писали: "Ви – красені! Ми зараз на Бахмуті й просто ковток повітря від цього отримали. Це дуже круто! Треба було давно перенести війну на територію Росії!".

Звичайно, ми маємо ексклюзивне право війни, якщо можна так сказати, на території РФ, тому що ми всі – громадяни Російської Федерації і нам не потрібно долати юридичний чи психологічний бар'єр, щоб розпочати там війну. Це – наш ворог, якого ми маємо перемогти. 

– Чи оцінили ваші рейди на територію Росії громадяни самої РФ? 

W.R.: На мій погляд, і російське суспільство, і військове, і політичне керівництво країни в той момент відчули справжній шок. Ми однозначно викликали емоцію. І там ще тиждень нас ловили, хоча ми вже давно були вдома.

Потім якісь придурки бігали тими місцями, де були ми, кликали нас на якийсь "чесний бій". Ну, це смішно. Але такої рефлексії з боку Російської Федерації ми б ніколи не отримали, якби не потрапили в ціль. 

Звісно, зручно сидіти вдома на дивані, пити чай і дивитися, як там "наши мальчики браво бомбят украинские города", бо ти – далеко від цієї війни. А тут – бах, і ми переходимо державний кордон Російської Федерації і даємо зрозуміти всім: хлопці, якщо ви цю війну підтримуєте, навіть сидячи вдома на дивані, то вона вас торкнеться. Ми у ваші двері теж постукаємо, і ми запитаємо про вашу участь у цих подіях та ваше ставлення до них. 

"У нас на території Росії вже є повноцінна мережа підпілля"

– Чи були випадки, коли після ваших рейдів до РФ звідти до вас хотіли перейти росіяни?

W.R.: Звісно. Щоразу, коли починається якась наша велика операція на території Російської Федерації, у мене "вибухає" телефон, просто "плавиться". Тобто людей, які за таких вдалих обставин хочуть потрапити до РДК, величезна кількість. І, чесно кажучи, ми не до кінця розуміємо, що нам у цій ситуації робити, як їх фільтрувати, бо серед них теж можуть бути і агенти впливу, і шпигуни, і диверсанти. 

Є хлопці, які на свій страх та ризик перебігають кордон, щоб потрапити в РДК. Є історії, коли люди річки перепливали, кидали все і лісами-кущами-городами приходили, оминаючи мінні загородження та прикордонників Росії.

Це, звісно, круто. І ці хлопці потім себе дуже добре проявляють. Це – максимальна мотивація. Але, користуючись нагодою, хочу всім нагадати, що у нас є офіційні канали рекрутингу, якими бажано користуватися.

– Чи вплинуло на настрої всередині РДК та кількість охочих долучитись до вас вбивство російського пілота, який перегнав в Україну військовий гелікоптер у рамках спецоперації ГУР МО "Синиця"? 

W.R.: Вбивство Максима Кузьмінова, звісно, вплинуло, певною мірою на нас, на настрої всередині Російського добровольчого корпусу. Це неприємна подія. Ми – вороги для Російської Федерації, і спокійне життя можливе для нас тільки після повного знищення, деконструкції путінського, кремлівського режиму. Інакше нас усіх може чекати доля Максима. 

Максиму вистачило хоробрості та розуму викрасти гелікоптер із двома військовослужбовцями МО РФ, перегнати його на територію України. Але дуже прикро, що йому не вистачило хитрощів, щоб залягти на дно. 

Ми, як і раніше, отримуємо різні пропозиції з території Російської Федерації. Тобто я не можу сказати, що його вбивство мало якийсь надто сильний, негативний психологічний ефект на тих, хто хотів би піти його стопами. 

Його смерть – це урок для всіх нас. Тому розслаблятися в жодному разі не можна, але і прапор боротьби через це теж ніхто опускати не збирається.

– Бійцем РДК можна бути і на території самої Росії. Як це виглядає?

W.R.: Нам у чат-бот чи інші наші офіційні канали зв'язку пишуть люди, які хочуть приєднатися до боротьби, але не мають можливості виїхати за територію РФ.

Ми говоримо: "Хлопці, є різні форми громадянської непокори. Обирайте, на що готові і що ви можете. Можете нас забезпечити якоюсь корисною інформацією? Давайте! Можете написати "Слава РДК" на стіні у людному місці? Зробіть це. Можете розклеїти листівки чи підпалити автомобіль військовий? Окей".

Зрозуміло, що до нас так можуть писати і пишуть, напевно, якісь ФСБшні агенти. Але ми робимо низку перевірочних завдань. 

У нас уже насправді на території Росії є повноцінна мережа підпілля, яку ми і далі розбудовуємо. Сходять з рейок потяги, горять будівлі, горять волонтерські центри, де збирають допомогу солдатам МО РФ.

Хлопці, які діють на території Російської Федерації – всі відчайдушні сміливці та герої в моїх очах. 

– Одна з операцій, яку РДК планував здійснити на території РФ – викрадення з колонії Олексія Навального. Як це мало виглядати? 

W.R.: Незважаючи на те, що погляди Олексія і мої погляди на політику, історію, економіку різняться, Олексій мав дуже серйозну вагу як фактор для дестабілізації політичної обстановки в Росії І, звичайно, як союзник у боротьбі проти путінського режиму, Олексій, безумовно, приніс би користь. Через це ми хотіли його звільнити. 

Ми знали, що з Володимирської колонії його мають етапувати, але не знали до кінця, куди. План був певною мірою голлівудський: напад на конвой, стрілянина, визволення з автозаку та подальше транспортування у бік України. Приблизно так ми планували вчинити.

– Часто в інфопросторі поруч із назвою "РДК" можна зустріти прізвище російського політика Іллі Пономарьова. Чому так відбувається?

W.R.: За створенням РДК стоїть одна людина, вона зараз сидить перед вами. Це була винятково моя ідея. 

Ілля Пономарьов має стосунок до легіону "Свобода Росії", принаймні так він про себе розповідав. І в якийсь момент у нього виникла ідея зібрати РДК, ЛСР та ще якісь підрозділи на одній платформі. І він зголосився бути обличчям цієї платформи. Я на той момент вважав це непоганою ідеєю, тому що політична вага та медійність Іллі Пономарьова та легіону "Свобода Росії" були набагато більшими, ніж у РДК. 

Але курси наші практично одразу розійшлися, бо Ілля спритний, звісно, політик, утім, у тій ситуації він себе показав непорядно: змінив текст договору, про який ми спілкувалися. І згодом наші шляхи розійшлися кардинально.

"Після однієї з операції втрати у штурмової групи були близько 90%"

– "Російський добровольчий корпус" бере участь у операціях, які відбуваються і на території України. Одна з них – "Красный Днепр". У РДК кажуть, що це – "рубікон, після якого про підрозділ стали дуже багато говорити". Чому так?

"Іванов": Це – перша спільна операція РДК та співробітників Головного управління розвідки з групою спеціального призначення Тимура. Для хлопців вона була важкою, бо потрібно було пройти велику відстань великою групою.

Головна мета цієї спецоперації – показати, що ліва сторона Дніпра не має такої кількості ворога та укріплень, які б унеможливили десантування та вогневе ураження ворога на території його умовного контролю. І її вдалося виконати. 

Місцем операції була база відпочинку під Новою Каховкою. Воно цікаве, тому що там ширина Дніпра – близько 700 метрів.

Нам не вдалось підібратися до ворога непомітними, тому останні 300–500 метрів ми долали вже під щільними кулеметними обстрілами. Слава Богу, кулемети були не дуже точні. Потім під'їхав російський чи то БТР, чи то БМП, я не пам'ятаю вже, але в нього не було можливості опустити ствол на рівень бійців, щоб завдати ураження: вода – нижче, берег – вище. Навіть природа була на боці нашого підрозділу.

Після вдалого виконання цього завдання хлопці отримали своє почесне місце в команді: їх почали чути, прислухатися до них у військовій справі. 

– Звідки виникла ідея долучити РДК до спецоперації Головного управління розвідки?

"Іванов": Ми давно знайомі з Денисом: понад 10 років. І після того, як Денис розказав нам про те, що він створив підрозділ, і є хлопці, які мають бажання брати участь у спільних заходах, наше керівництво підтримало це. 

На початку це (присутність РДК на спецопераціях – УП) лякало навіть військових з досвідом. Але зараз хлопці користуються великим авторитетом, тому що довели не словом, а ділом, що вони можуть воювати на рівні з підрозділами, які усе життя готувались до участі в бойових діях. 

– Рейди на територію Росії це те, по чому ідентифікують РДК пересічні громадяни. Якщо говорити про спецоперації, в яких РДК брали участь на території України, яка з них, на вашу думку, є найбільш яскравою?

"Іванов": Я б хотів відзначити Авдіївський напрямок. Були наступальні заходи біля коксохімічного заводу, коли ворог просувався ближче, і хлопці з РДК разом із нашими підрозділами виконували спільні рейди по відтисканню ворога. 

Після виконання першого завдання на території біля коксохімічного заводу, втрати у штурмової групи були близько 90%: більша частина була поранена. Але через декілька місяців група вся одужала і вже брала участь в обороні сіл навколо Авдіївки, коли вже наші війська звідти обережно відходили.  І хлопці разом з 3-ю ОШБр показали себе дійсно на високому рівні.

– Разом із РДК ви воюєте пліч-о-пліч уже понад рік. Як змінився цей підрозділ? 

"Іванов": РДК значно виріс, значно підвищив свою можливість виконання бойових завдань. Коли хлопці отримують нову зброю, вони це дуже цінують, бо розуміють, що їм приділяють увагу і допомагають їхній боротьбі. 

Це один з підрозділів, на який можна покластися, щоб вони прикрили тебе або твоїх побратимів, не дивлячись на те, що вони мають російський говір.

Я ніколи не чув ні від кого з хлопців РДК слова "Ні! Ми не хочемо їхати туди". Вони навпаки завжди хочуть брати участь навіть у тих боях, де ми не завжди думаємо їх із собою брати.

"РДК – "плохие русские"

– Ви неодноразово згадували, що є "россияне", а є "русские". Також існує дефініція "хорошие русские". А як ви себе ідентифікуєте в РДК?

W.R.: Ми в РДК постійно іронізуємо над цією класифікацією. Говоримо, що ми "плохие русские", тому що ми в Російській Федерації маємо статус терористів. 

Але загалом треба розуміти, що якщо в твою квартиру потрапляє російська ракета, якщо снаряд з російського танку перетворює твій будинок на руїни, якщо кулі російського солдата вбивають твою родину, то тобі всі росіяни будуть погані завжди. Вони всі будуть "кацапи", "москалі", "сволота", "орки". І я цих людей можу чудово зрозуміти. У них є повне право на цю емоцію, тому що мої співвітчизники, люди, з якими я говорю однією мовою, громадяни Російської Федерації, для цього конкретного українця – вбивці, ґвалтівники, мародери та злочинці, і в ньому завжди говоритиме біль. Я нічого не можу з цим вдіяти, на жаль. 

– Як часто ви ось цю емоцію зустрічаєте у ставленні до себе?

W.R.: Лише в інтернеті в коментарях. Після вбивства Уткіна та Пригожина я виступив із запрошенням до бійців ПВК "Вагнер", була певна хвиля негативу: "Як він сміє!? Це – вбивці! Хто йому дав право!? Нахрін вони нам взагалі потрібні!? Одні росіяни тут кличуть інших росіян на нашу землю!". Але глобально ми вже давно на свою адресу якихось поганих речей не чули.

– Коли ця війна закінчиться, що далі буде з РДК? 

W.R.: Відповідь на це запитання залежить від того, що ми маємо на увазі під "кінцем війни". Якщо буде якесь політичне рішення заморозити цей "конфлікт", то для нас це означатиме, що ми готуємо все до його розморожування, до нової фази війни з Російською Федерацією. Тобто РДК далі розвиватиметься як військова політична структура, набиратиме людей і готуватиметься до нової гострої фази цього протистояння. 

Якщо ми говоримо про те, що Україна виходить на межі 1991 року, то для нас це здорово, це – перемога. Але це – лише її частина, бо наша перемога – це прапор РДК над Кремлем, падіння режиму. Тобто для нас війна не закінчується із визволенням України. 

Російська опозиція розчавлена зараз зі смертю Олексія Навального. Вже навіть не формально, а фактично. І, я вважаю, певною мірою ми цей стяг підхопили. Більше немає формувань, які вели б збройну боротьбу, були справжньою озброєною опозицією. 

– У вас є відповідь на запитання, як українцям та росіянам далі співіснувати поруч?

W.R.: Тут знову-таки все залежить від того, як далеко зайде "Російський добровольчий корпус".

Якщо бодай якась частина Російської Федерації стане вільною і політичним керівництвом цієї території стануть лояльні до України люди, тоді, я думаю, відносини між Україною та новою Росією налагодити буде просто. 

Софія Середа, УП