Чому деградували українські санкції?

Санкції є не менш важливим інструментом війни, ніж бойові дії. Вони допомагають скорочувати потік військових технологій або технологій подвійного призначення до російського військово-промислового комплексу та зменшувати доходи країни агресора – російської федерації.

По суті, це економічний фронт, який ми відкрили проти ворога та його посібників. Він дозволяє фінансово знекровлювати людей та компанії, які допомагають росії набиратися міці проти Україні.

Від початку війни в Україні накладено санкції на 16 566 фізичних і юридичних осіб. Питання в тому, наскільки вони обґрунтовані. Чи дійсно покарані ті, хто працює на російську, а не на українську економіку? Адже санкції означають припинення роботи на українському ринку.

І тут проблема в тому, що це складно визначити.

Механізм запровадження санкцій в Україні вкрай непрозорий. Про це вголос відкрито говорять як в Україні, так і у світі. "РНБО затверджує санкційні списки на підставі таємних довідок від силових відомств. Що написано в цих довідках, як вони формуються і наскільки інформація в них достовірна – загадка як для українського суспільства, так і для західних союзників".

Подають інформацію на РНБО п'ять суб'єктів: уряд, парламент, президент України, Нацбанк, СБУ. РНБО – вводить санкції, погоджує їх президент або разом з ним Верховна Рада, якщо санкції секторальні. А хто аналізує і фіналізує цю інформацію підписантам? Ймовірно, РНБО. Але це неточно.

Це породжує цілком обґрунтовані думки про існування подвійних стандартів в цьому процесі. Інакше як пояснити, що зрадник Володимир Сівкович та очільник МВС часів Януковича Віталій Захарченко чомусь оминають санкцій? А компаніям, які не мають зв'язків з росією, анулюють ліцензії, закривають бізнес?

Така невизначеність, незрозумілість, непрозорість, що й досі обумовлює в Україні введення санкцій, призводить до того, що їх часто не підтримують західні партнери.

У наших західних партнерів є логічні запитання в плані довіри до українських санкцій, адже докази порушень є таємними і не надаються, коли запитують походження санкцій. Іноземна преса повниться матеріалами, в яких санкції в Україні ототожнюють з корупцією. "У непрозорому українському політичному та бізнес-середовищі інструмент санкцій перетворився на надмірно використану, зловживану та політизовану зброю. А в деяких випадках санкції взагалі не мають нічого спільного з росією, за заявами постраждалих українських підприємців".

Кількість санкцій зростає, а довіра до їх об'єктивності – падає. Інакше як деградацією цей процес не назвеш.

Маховик невдоволення санкціями розкручується. Кілька великих українських компаній заявляють про безпідставність санкцій проти них або їхніх власників і вимагають судового перегляду чи належного розслідування. Греція опротестувала українські санкції проти її компаній, яких "звинувачують як спонсорів міжнародної війни, хоча вони не порушують обмежувальних заходів проти Росії".

Це змушує західних експертів давати відверті поради нашій владі – якщо Україна помилково накладає санкції на вітчизняні чи іноземні компанії, вона повинна забезпечити чіткий і законний процес оскарження, дотримуючись верховенства права. Це одна з головних відмінностей між українським і західним режимами санкцій, яка потребує гармонізації.

Чи дослухаємось ми до невдоволеної авдиторії?

Поки так не виглядає. За час повномасштабної війни не зроблено достатньо, щоб уникнути неправдивих звинувачень в подвійних стандартах, показати прозорість і довести, що влада України діє винятково в інтересах України. Це публічно підтверджують офіційні органи.

Так, МЗС озвучив, що отримав численні звернення представників дипломатичного корпусу країн-партнерів з приводу відсутності нормативної бази для існування списку "Міжнародних спонсорів війни". Мінюст підтвердив, що неприйнятно поширювати від імені держави санкційну інформацію без врегулювання питань на законодавчому рівні.

Тобто розуміючи проблему, усвідомлюючи іміджеві втрати – досі ніхто не взявся за те, щоб зробити механізм запровадження санкцій прозорішим. А на днях уряд "добив" надію виправити ситуацію з заангажованістю щодо встановлення санкцій – Кабмін відібрав право на складання списку "Міжнародних спонсорів війни" у НАЗК і передав його до РНБО.

Іронія в тому, що НАЗК – єдиний поки що відкритий проєкт, контрольований парламентом та Єврокомісією щодо антикорупційної політики в Україні. Агентство максимально прозоро, на підставі зрозумілих аргументів вносило іноземні компанії до списку так званих "Міжнародних спонсорів війни". Довіра до НАЗК у партнерів дуже висока. Тепер це буде робити РНБО, яка ухвалює рішення "колегіально", в закритому режимі, без пояснень чи аргументів та без права на оскарження.

Виходить, Україні так і не вдалося уникнути спокуси проігнорувати критику друзів та партнерів у встановленні санкцій проти росії. А відтак ми дискредитуємо саму ідею санкцій. Зловживання санкціями під час війни для зведення рахунків або підриву бізнес-конкуренції не принесе перемоги ні Україні, ні Заходу. Від того виграє лише росія. Чи розуміють це нагорі?

Артем Біденко керівник Інституту інформаційної безпеки