Передчуття світової війни

Польський прем'єр-міністр Дональд Туск публічно заявляє, що Європа увійшла в нову добу – передвоєнну.

Поляки активно скуповують житло в Іспанії, щоби перестрахуватись на випадок можливого російського вторгнення. Цього року кількість подібних покупок зросла втричі.

61% опитаних американців вважають імовірною нову світову війну протягом наступних п'яти – десяти років. При цьому потенційними союзниками найчастіше називають Велику Британію, Україну, Ізраїль та Францію, а противниками – Росію, Китай, Іран та Північну Корею…

Такими є типові новини весни 2024 року. Колективний Захід поступово звикає до думки, що російське вторгнення в Україні може виявитися прелюдією до іншого, ще масштабнішого військового протистояння.

З погляду українців це свідчить про довгоочікуване прозріння західної публіки. Невіра Заходу в перспективу нової світової війни вже давно розцінювали у нас як прояв wishful thinking (прийняття бажаного за дійсне – УП). Американські та європейські обивателі жили надто добре, не хотіли прощатися з побутовим комфортом та безпекою – і тому намагалися не помічати нову потенційну загрозу. Безперечно, це так.

Але правда в тому, що елемент wishful thinking є і в наших власних міркуваннях про неминучість Третьої світової. Багатьом українцям набагато зручніше думати, що жорстока війна на нашій землі – це перший акт глобальної драми, а не самостійна драма, в якій звичайним європейцям та американцям відведено безпечні глядацькі місця.

Ще минулого літа публіцист Павло Казарін справедливо зауважив, що від агресивних планів Кремля залежить розподіл ролей між Україною та колективним Заходом. 

Якщо після вторгнення в Україну планується наступ на країни НАТО, то західна підтримка Києва – це плата за власний захист, і наші партнери повинні дякувати нам. Якщо ж Кремль готовий задовольнитись поглинанням України і не йти далі, то західна допомога Києву стає жестом доброї волі, і це ми повинні дякувати нашим партнерам. 

Зрозуміло, почуватися захисниками всієї західної цивілізації для українців набагато краще, ніж бути боржниками Вашингтона, Парижа, Берліна та Варшави.

Втім, ідеться не лише про подяку, а ще й про справедливість. Ніде правди діти, передчуття нової світової війни приносить багатьом із нас своєрідне моральне задоволення. Тому що Третя світова напевне торкнеться всіх тих, хто сьогодні поводиться неетично стосовно України. 

Глобальна війна вдарить по недалеких обивателях на Заході, які залишаються байдужими до українських жертв і вважають, що не все так однозначно. Вона вдарить по боягузливих мажорах, які втекли з України та насолоджуються мирним і комфортним життям у Європі. Вона вдарить по людях, які відкрито торпедують підтримку Києва: чи то безпринципні американські конгресмени, чи то егоїстичні польські фермери.

Нова світова війна – гарантія того, що їм доведеться заплатити за гріхи проти нашої країни.

Відповідні історичні паралелі знайти легко. 

1936 рік. Ефіопський імператор Хайле Селассіє I залишає Батьківщину за три дні до захоплення своєї столиці італійськими окупантами. Намагаючись достукатися до світової спільноти, він виступає в Лізі Націй з промовою:

"Я звертаюся до п'ятдесяти двох країн, які обіцяли надати ефіопському народу допомогу у відбитті агресії. Що вони готові зробити для Ефіопії? Що вони мають намір зробити? Чи усвідомлюють вони загрозу того, що одного разу їх може спіткати доля Ефіопії?".

Ефіопському лідеру приписують й інший, ще відвертіший вислів: 

"Те, що відбувається в нас сьогодні, відбудеться у вас завтра". 

Так чи інак, у своїх застереженнях він мав рацію. Вже за кілька років доля Аддіс-Абеби спіткає Варшаву та Париж, Амстердам і Брюссель, Осло та Копенгаген, Белград і Афіни. 

Читайте також: Війна. Велика та мала

Ті, хто 1936-го вважав фашистську агресію проти Ефіопії далеким локальним конфліктом, самі постраждали від ворожої агресії в 1940-х. Ті, хто спостерігав за стражданнями ефіопів відсторонено та байдуже, зіткнулися з бомбардуванням своїх власних міст. 

Хіба це не підштовхує нас до висновку, що на сучасних західних обивателів чекає розплата за недостатню солідарність із Україною та українцями?

Ось тільки за бажання можна навести й зовсім інший приклад новітньої історії. 

1952 рік. Напередодні президентських виборів у США республіканець Дуайт Ейзенхауер обіцяє припинити непопулярну війну в Кореї. Опонуючи йому, президент Гаррі Трумен виступає з промовою: 

"Кандидат від Республіканської партії каже, що корейський конфлікт – це помилка, яку він зможе швидко виправити. Ці твердження не відповідають дійсності. Найкраще пояснення того, навіщо ми знаходимось у Кореї, дав капітан Джеймс Джабара з Вічіти, штат Канзас, який воює там у складі наших ВПС.

"Ми боремося в Кореї, – сказав він, – щоб нам не довелося боротися у Вічіті". Він правий. Ми б'ємося в Кореї, щоб нам не довелося битися у Вічіті чи Чикаго, чи Новому Орлеані, чи в затоці Сан-Франциско".

Як відомо, Ейзенхауер виграв президентські вибори. І 1953 року він справді заморозив війну, пожертвувавши інтересами південнокорейських союзників і змусивши Сеул до принизливого компромісу. Американці перестали битися в Кореї, але в результаті їм не довелося воювати ні у Вічіті, ні в Чикаго, ні в Новому Орлеані.

То до якого ж історичного прецеденту ближча російська агресія проти України? Напад фашистів на Ефіопію? Чи до атак комуністів на Південну Корею та Південний В'єтнам?

Кровопролиття на нашій землі – це прелюдія до нової світової війни? Чи Україна – один із театрів нової холодної війни, яка може і не торкнутися західних обивателів безпосередньо?

Сьогодні відповіді на ці запитання не знає ніхто.

Звісно, ми розуміємо, що більшу слабкість в Україні виявляє колективний Захід, то більше спокус виникає в антизахідних диктатур, і то ймовірнішою стає Третя світова війна. Але "ймовірніша" не є синонімом "неминучої".

Сценарій, за якого кремлівська агресія руйнує життя мільйонів українців, але майже не вплине на життя звичайного американця, француза, німця і навіть поляка, може здатися страшенно несправедливим. Однак із цього не випливає, що подібний хід подій повністю виключений.

Михайло Дубинянський